Спартак - Рафаелло Джованьолі

Спартак з глибокою вдячністю прийняв ці гроші, обіцяючи Катіліні повернути їх. Потім він пішов до хазяїна сестри, щоб викупити її. Як і легко було передбачити, хазяїн, бачачи наполегливість колишнього гладіатора, зрозумів, наскільки великим було його бажання визволити рабиню, і заломив надмірну ціну. Він удвоє прибрехав, сказавши, що Мірца йому самому коштувала двадцять п'ять тисяч сестерцій, що вона молода, вродлива й скромна дівчина і складає капітал не менш ніж у п'ятдесят тисяч сестерцій. При цьому він присягався Меркурієм і Венерою Мурсійською, що не віддасть її ні на одну сестерцію дешевше.

Легше уявити, ніж описати, що сталося з бідолашним гладіатором. Він просив, благав негідника, навіть кинувся йому в ноги, але торговець людьми, певний законності своїх прав, лишався непохитним.

Тоді розлючений Спартак схопив негідника за горло і за кілька секунд задавив би його, коли б, на щастя цього злодія, гнів Спартака не стримала в останню мить якась думка. Він подумав про Мірцу, про свою вітчизну і про ту таємну справу, в якій сам брав участь, навіть став її натхненником, і яка без нього неминуче мала занепасти.

Оволодівши собою, він випустив хазяїна Мірци. Той був напівпритомний, очі його трохи не вилізли з орбіт, обличчя посиніло. Після хвилинного роздуму Спартак знову звернувся до нього і спокійно запитав, хоч його обличчя ще було дуже бліде і він увесь тіпався від гніву й хвилювання.

— Так ти все ж хочеш… п'ятдесят тисяч сестерцій?

— Я», більше ні… чого не хочу… Забирайся… забирайся в пекло… або я… покличу всіх моїх рабів…

— Пробач мені… прости мене. Я погарячкував… Моя бідність… і братня любов до сестри… Послухай-но, ми ще дійдемо згоди.

— До згоди з тобою, коли ти одразу ж кидаєшся душити людей?.. — заперечив, трохи заспокоївшись, хазяїн Мірци, потираючи пальцями свою шию і відступаючи назад. — Геть! Геть звідси!

Та потроху Спартакові пощастило заспокоїти негідника. Вони погодилися на тому, що Спартак дає йому одразу дві тисячі сестерцій з умовою, щоб Мірца мала окрему кімнату в домі, де мешкатиме і сам Спартак. Якщо ж протягом місяця Спартак не викупить сестри, то рабовласник знову стає її повним господарем.

Хазяїн погодився: золоті монети виблискували так спокусливо, угода була такою вигідною, — він без усякого риску заробляв щонайменше тисячу сестерцій.

Переконавшись, що Мірца влаштувалася в невеличкій кімнаті поза перистилем будинку звідника, Спартак попрямував до Субури, де жив Требоній. Він розповів йому про все і попросив допомоги та поради.

Требоній постарався заспокоїти Спартака. Він щиро обіцяв йому допомогти в досягненні бажаної мети: бачити сестру якщо і не вільною, то принаймні позбавленою всяких образ.

Дещо заспокоєний цим, Спартак попрямував до дому Катіліни і з подякою повернув йому позичені вісім тисяч сестерцій, які тепер йому вже були не потрібні. Бунтівливий патрицій довго розмовляв з гладіатором у своїй бібліотеці. Певно, вони говорили про якісь таємні і дуже важливі справи, про що свідчила обережність, яку вжив Катіліна для того, щоб ніхто не зважав цій розмові. Про що б вони там не говорили між собою, та саме з цього дня Спартак став часто відвідувати патриція, і з усього було видно, що між ними виникла взаємна повага і дружба.

Весь цей час колишній хазяїн Спартака, ланіста Акціан, не переставав надокучати йому нескінченними розмовами про непевність його становища і необхідність подбати про якесь надійне і забезпечене влаштування його долі. Всі ці розмови закінчувалися тим, що Акціан пропонував Спартакові стати керівником його гладіаторської школи, або — ще краще — добровільно продатися йому в гладіатори. За це він обіцяв йому таку величезну суму грошей, за яку ще не продавався жоден з вільнонароджених римлян.

Справа в тому, що гладіаторами ставали не лише нещасні раби, захоплені на війні, і ті, кого засуджував до цього ремесла суд, а й добровольці. Такими були звичайно нероби, гультяї, бешкетники, що погрузли в боргах, нездатні були задовольнити свою розгнуздану жадобу насолод і ставилися байдуже до життя. Вони продавалися якому-небудь ланісті, давали йому присягу і кінчали життя десь на арені амфітеатру або цирку.

Спартак рішуче відмовився слухати умовляння свого колишнього господаря, навіть заборонив йому надокучати своєю присутністю. Але той не переставав ходити за фракійцем і увивався біля нього, немов якийсь злий геній.

Тим часом Требоній, полюбивши Спартака і, можливо, маючи якісь розрахунки на його майбутні успіхи, діяльно взявся влаштовувати долю Мірци. Оскільки він — палкий поклонник красномовства — був приятелем Квінта Гортензія, йому вдалося запропонувати сестрі Гортензія Валерії купити Мірцу і взяти собі як рабиню. Це було можливо, бо Мірца була вихованою і освіченою дівчиною, прекрасно говорила грецькою мовою і добре зналася на пахощах та мазях, якими користувалися патриціанки.

Валерія не відмовлялася купити дівчину, якщо та їй сподобається, і захотіла поглянути на неї, поговорити з нею. Мірца їй сподобалася. Валерія купила її за сорок п'ять тисяч сестерцій і привезла разом з іншими своїми рабинями в дім Сулли, дружиною якого вона стала ще з 15 січня минулого року.

Хоч це був не зовсім той вихід, який відповідав би бажанню Спартака бачити сестру вільною, та все ж був найкращим у його становищі, бо рятував Мірцу, можливо назавжди, від ганьби і безчестя.

Тепер, спокійний за сестру, Спартак продовжував займатися якимись таємними і надзвичайно важливими справами. Про це свідчили постійні його розмови з Катіліною, ретельні щоденні відвідування всіх гладіаторських шкіл Рима і щовечірні відвідування харчевень і таверн Субури та Есквіліна. Там він завжди шукав товариства гладіаторів і рабів.

Про що ж він думав? За яку справу брався? Що замислив?

Незабаром ми про це дізнаємось.

І тепер на галереї базиліки Емілія Спартак поринув у роздуми, настільки важливі, що не чув нічого з того, що діялося навколо. Жодного разу не обернувся туди, де поблизу шумно базікали і реготали Гай Таурівій, Емілій Варін і Апулей Тудертін.

— Ось побачите, — сказав Варін, — цього року має статися щось надзвичайне.

— Чому?

— А тому, що в Арімінському окрузі сталася справді дивовижна