Спартак - Рафаелло Джованьолі

кого вдавалися патриції під час громадянських чвар. Знаючи про його вплив та зв'язки з гладіаторами, патриції доручали йому вербувати їх для себе. Казали, що ніби він завжди має під рукою численні загони гладіаторів. І він вчасно з'являвся з ними на Форумі чи в коміціях, коли там вирішувалися якісь важливі справи, щоб залякати суддів, викликати заворушення, а то й зчинити бійку — особливо це траплялося під час виборів урядовців. І тому люди твердили, що Требоній має великі вигоди від свого знайомства з гладіаторами.

Як би воно там не було насправді, а Требоній був їхнім приятелем і покровителем. Цього дня він, по закінченні видовищ у цирку, поквапився зустріти Спартака на виході, обняв і розцілував його, поздоровив із звільненням і запросив на вечерю до таверни Венери Лібітіни.

Отож він і прийшов до таверни Лутації разом з Спартаком та ще кількома гладіаторами.

Відвідувачі і новоприбулі шумно вітали один одного, а ті, які були в цирку, пишалися тим, що могли показати іншим щасливого, мужнього Спартака, героя сьогоднішнього дня.

— Прошу завітати, красеню гладіаторе, — запрошувала Лутація до другої кімнати, — тут для вас уже приготовано вечерю. Заходьте, заходьте… Твоя Лутація, Требонію, піклувалася про тебе і рада відзначитися такою печенею із зайця, якої у самого Марка Красса не приготують.

— Зараз ми оцінимо, як ти вмієш куховарити, витівнице, — відповів Требоній і злегка поплескав її по плечах. — А тим часом постав нам амфору старого вина!

Непогана вечеря і добре вино звеселили гладіаторів, і незабаром безтурботні жарти, жвава розмова наповнили кімнату веселим голосним гамором. Тільки Спартак, якого всі звеличували і голубили, яким милувалися, тільки він, — можливо від стількох пережитих у цей день хвилювань і радісного почуття здобутої свободи, — не був веселий, їв неохоче і не жартував. Тінь суму і турботи лежала на його чолі. Спартака не розважали ні люб'язність, ні дотепи, ні сміх.

— Клянусь Геркулесом!.. Я тебе не розумію, Спартак, — здивовано сказав Требоній, побачивши, що його келих вина ще повний. — Що з тобою? Ти не п'єш…

— Чому ти сумний? — запитав ще один з гостей.

— Присягаюся матір'ю богів Юноною! — вигукнув інший гладіатор, в якому по вимові вгадувався самніт. — Можна подумати, що ми сидимо не на дружній вечірці, а на поминках, і, замість святкувати свою свободу, ти оплакуєш смерть матері.

— Моя мати! — з глибоким зітханням мовив Спартак, зворушений цими словами. Згадавши свою матір, він став іще сумніший, а колишній ланіста Требоній встав, підніс келих і вигукнув:

— Пропоную випити за свободу!

— Хай живе свобода! — закричали нещасні гладіатори, високо підносячи свої келихи.

При першому вигуку «свобода!» обличчя Спартака проясніло, очі заблищали, він усміхнувся і, як всі, високо підніс келих і крикнув дзвінким, чистим голосом:

— Хай живе свобода!

— Щасливий ти, Спартак, що міг здобути її живий, — з гіркотою в голосі сказав молодий білявий гладіатор. — А ми діждемося її тільки з смертю.

При цих сумних словах гладіатора рука Спартака з келихом ніби за щось зачепилася. Він не міг смакувати вино, його голова знову похилилася від горя і втоми. Спартак поставив келих і глибоко замислився.

На мить запала тиша. Десять гладіаторів заздрісно і водночас радісно й болісно дивилися на свого щасливого товариша.

Цю мовчанку порушив, Спартак. Ніби на самоті або в забутті він втупив задумливий погляд у стіл і тихо, але чітко почав пісню, яку співали гладіатори школи Акціана в години вправ з фехтування:

Вільним народився

Я в щасті і в долі,

Та опинився

У вражій неволі…

Не за вітчизну

У славнім бою,

Не за родину

Кохану свою

Вмре гладіатор

В чужому краю.

— Наша пісня! — здивовано прошепотів дехто з гладіаторів.

Очі Спартака заблищали радістю. Та він знову сховав своє почуття, і Требоній не зрозумів нічого. Спартак став сумний, байдужий і ніби ненароком спитав своїх товаришів по нещастю:

— До якої школи ви належите?

— До школи ланісти Юлія Рабеція.

Тоді Спартак узяв із столу свій келих, випив, обернувся до дверей і сказав, ніби звертаючись до рабині, яка тієї хвилини входила:

— Світла!

Гладіатори швидко перезирнулись, і білявий юнак, ніби ведучи далі почату розмову, додав:

— І свободи!.. Ти гідно її заслужив, хоробрий Спартак.

Спартак перезирнувся з білявим юнаком, який сидів саме

напроти нього.

В цей час з порога пролунав громовий голос:

— Справді, ти заслужив свободу, непереможний Спартак!

Всі швидко повернули голови до дверей, де з'явилася загорнута в широкий плащ могутня постать Луція Сергія Катіліни.

Коли Катіліна вимовив слово «свобода», очі Спартака і всіх присутніх, крім Требонія, з німим запитанням зупинилися на ньому.

— Катіліна! — скрикнув Требоній, який сидів спиною до дверей і побачив його останнім. Він поквапливо підійшов до патриція, чемно вклонився і, підносячи, за звичаєм, руку до уст, промовив:;.

— Привіт, привіт тобі, о славний Катіліно… Якій з доброзичливих богинь маємо дякувати за честь бачити тебе серед нас у таку годину і в такому місці?

— Я саме тебе й шукав, Требонію, — відповів Катіліна. — Та й тебе також, — додав він, звертаючись до Спартака.

Почувши ім'я Катіліни, страшне для всіх у Римі через жорстокість, буйство, силу і хоробрість цього патриція, гладіатори здивовано інавіть злякано перезирнулися. Деякі з них помітно зблідли. Навіть Спартак, серце якого ніколи не тремтіло від страху, здригнувся, насупився і втупив погляд в очі Катіліни.

— Мене? — спитав здивовано.

— Так, саме тебе, — відповів спокійно Катіліна, сідаючи на поданого йому стільця. За його знаком усі також сіли.

— Я не думав і не сподівався зустріти тебе тут, але був певен, що побачу тебе, Требонію, і ти мені вкажеш, де