Українська література » Сучасна проза » Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон

Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон

Читаємо онлайн Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон
нього.

— Коли ви познайомитеся з дівчиною і вона запросить вас до себе, то за скільки днів можна прийти?

У Мартіна від хвилювання аж сорочка прилипла до спини.

— По-моєму, коли завгодно, — відповів бібліотекар.

— Ні, бачите, це не так просто, — заперечив Мартін. — Вона… я… ну, розумієте, її може вдома не бути. Вона вчиться в університеті.

— Ну, тоді ще раз зайдете.

— Ні, бачте, я не зовсім так сказав, — засоромлено признався Мартін, вирішивши цілковито здатися на ласку співрозмовника. — Я простий собі хлопець і ніколи не бував у товаристві. Ця дівчина зовсім не така, як я, а я зовсім не такий, як вона. Може, ви думаєте, що я клею дурня? — раптом запитав він.

Ні, ні, що ви! — запротестував бібліотекар. — Правда, наше запитання не в компетенції моєї роботи в довідковому відділі, але я охоче допоможу вам.

Мартін захоплено глянув на нього.

— От якби я вмів так шкварити, все було б гаразд, — мовив він.

— Прошу?..

Я хочу сказати, що хотів би говорити отак, як ви, — i до ладу, і ввічливо, і взагалі…

А! — порозуміло мовив бібліотекар.

Отож коли найкраще зайти? Удень… тільки щоб її»' народ самим обідом? Чи ввечері? А може, в неділю?

— Знаєте що, — сказав бібліотекар, посміхнувшись. Поговоріть з нею по телефону і з’ясуйте це.

— Так я й зроблю, — відказав Мартін і, забравши книжки, рушив до виходу. На порозі, однак, він обернувся й спитав ще — Коли ви розмовляєте з молодою леді, ну, скажімо, з міс Лізі Сміт, — як треба сказати: «міс Лізі» чи «міс Сміт»?

— «Міс Сміт», — авторитетно заявив бібліотекар. — Називайте її «міс Сміт», поки не познайомитесь ближче.

Так Мартін Іден розв’язав свою пекучу проблему.

Приходьте, коли хочете. Я завжди дома під вечір, — відповіла по телефону Рут на його несміливе запитання, вили можна принести взяті книжки.

Вона сама відчинила йому двері, і її жіноче око одразу помітило випрасувану складку на штанях і якусь невловиму загальну зміну в ньому на краще. Особливо її вразило його обличчя. Від Мартіна просто пашіло здоров’ям, І сила ця, перехлюпуючи через вінця, сягала аж до неї. Вона знов відчувала бажання пригорнутись до цього юнака і знов здивувалась, що він так на неї впливає. А в нього так само — аж замлоїлось у голові від розкішного почуття, коли вона, вітаючись, тисла йому руку. Різниця була лиш та, що вона зовні не виявила збентеження, а він почервонів по самі вуха. Він пішов за нею усе тою самою незграбною ходою, що й перше, і так само перевальцем.

Коли вони вже сиділи у вітальні, він відчув себе певніше, далеко певніше, ніж сподівався. Це вона підбадьорила його і зробила це так делікатно, що стала йому ще в сто разів милішою. Спершу вони розмовляли про повернуті книжки, про Свінберна, яким він був зачарований, і про Браунінга, якого він не розумів. Вона переводила розмову з однієї теми на іншу, заразом обмірковуючи, як би стати йому в пригоді. Вона часто думала про це після першої їхньої зустрічі. Вона щиро хотіла йому допомогти. Він був єдиний чоловік, що збудив у ній жаль і ніжність, але цей жаль не мав у собі нічого образливого, а радше — щось материнське. Та й хіба міг це бути звичайний жаль, коли від цього чоловіка віяло такою мужністю, що вона відчувала перед ним якийсь дівочий страх, а її серце й розум повнились чудними думками й почуваннями? Знов, як зачарована, дивилась вона на його шию і прислухалась до солодкого бажання оповити її руками. Це бажання й тепер здавалося їй непристойним, але вона вже потроху звикала до нього. Вона й гадки не мала, що так може народжуватись кохання. Не знала Рут і того, що почуття, яке він збудив у ній, то вже й є кохання. їй здавалося, що вона просто зацікавилась ним як незвичайною людською постаттю, різнорідно й незмірно обдарованою, — і вона вважала, що це звичайна людяність.

Вона не розуміла, що прагне його, — але з ним було інакше. Він знав, що її кохає, і за все життя нічого так не прагнув, як тепер її. Він любив поезію за красу, але тільки після знайомства з Рут перед ним навстіж розчинилися двері в безкраїй світ любовної лірики. Рут дала йому більше, ніж Булфінч і Гейлі. Тиждень тому він не звернув би ніякої уваги на такі, наприклад, слова: «Сумний юнак, коханням одержимий, за поцілунок він життя віддасть», а тепер вони не виходили у нього з голови. Зачарований неймовірною правдивістю цих слів, він дивився на Рут і відчував, що й сам був ладен вмерти за поцілунок. Йому здавалося, що це він «сумний юнак, коханням одержимий», і що навіть посвята в рицарі не сповнила б його більшою гордістю. Нарешті він пізнав, що таке життя і навіщо він народився!

Коли він дивився на неї і слухав її, думки його смілішали. Він пригадував гостру насолоду від потиску її руки і прагнув знов зазнати цього відчуття. Його погляд не раз спинявся на її устах, і йому жагуче кортіло поцілувати їх. Але в його бажанні не було нічого низького чи брутального. З несказанною втіхою ловив він кожен порух її губ, коли вона вимовляла слова, — бо ж то не були звичайні губи, як у інших чоловіків та жінок. То не було просто людське тіло, то були уста чистого духу, і він жадав їх зовсім не так, як уст інших жінок. Він міг би поцілувати її уста, притулити до них свої тілесні губи, але зробив би це з побожним трепетом, як ото цілують, окрайчик божих шат. Він не розумів, що це в ньому самому відбувалась переоцінка цінностей і не знав, що, коли він дивився на неї, очі його палали тим самим шиєм, яким вони палають у кожного закоханого чоловіка. Мартін і гадки не мав, скільки мужності й жаги було у його погляді і як глибоко він її бентежить, її цнотлива підносила його почування, поривала його мислі на височінь зоряно-холодної чистоти, і він здивувався б, дізнавшись, що полум’я його очей, немов гаряча хвиля, проймало її і теж запалювало вогонь. Рут непокоїв його погляд, і вона кілька разів губила нитку думок під напливом бентежно-солодких почуттів, аж мусила на нове нітрати уламки перерваної розмови. їй завжди легко було і 'опори ги, і якби вона не пояснювала свій стан незвичайні особи гостя, цей хаос у думках не в жарт би її стринож па. Ллє

Відгуки про книгу Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: