Молоді літа короля Генріха IV - Генріх Манн

хоч би вже ти скоріш була тут, зі мною! Ти б милувалася моїми теплицями, вчила говорити моїх папуг, слухала нових пташок — канарок: ти ще ніколи не чула їхнього прегарного співу, Катрін! До того ж моя сестричка така ревна гугенотка, і її присутність відразу поліпшить мою репутацію серед наших одновірців, а то вона тепер, на жаль, не дуже добра.

Було так, звісно, через те, що він знався з багатьма жінками. Але, по-перше, їх же й є багато, вартих того, щоб їх любити, — кожну по-своєму, одну за п'янкий дух, а другу за чистоту квітки. У тієї паняночки підозрілива мати, і Анрі їде верхи цілу ніч, щоб побачитися з нею вдосвіта. А дівчину в будь-якого селюка відбити легше. А є ще й дружина вугляра: він живе у лісі, й до нього заїздили придворні, коли вибирались пополювати. Та жінка любила свого короля безтямно, та й він її досить палко, щоб одного разу примусити всю мисливську компанію — і панів, і слуг — чекати надворі під дощем, поки він у хатині кохався з нею. Знаєте ж оті спалахи жаги, що минають без сліду. Та хай там як, а через двадцять років король надав вугляреві дворянство. Він, певне, ще пам'ятав лісову хатину й звідані там незабутні втіхи. Бо через жінку він найтісніше зв'язаний з народом. Король пізнає його в ній, володіє ним і віддячує йому.

По сестру він послав до Парижа не кого іншого, як свого вірного Фервака. Хоча цей поштивий чолов'яга колись і зрадив його, але він-таки покинув і короля Франції, а хто може бути надійніший за того, кому вже ніхто не довіряє? Фервак і справді провіз принцесу живою й здоровою крізь усі небезпеки, але вона недовго лишалася в Нераку: брат сам відвіз її до По, бо там і віра, й звичаї були суворіші — навіть у нього самого, коли він туди навідувався. У По, де їх обох виховувала їхня люба матуся, його бачили тільки з сестрою, під зеленими деревами їхнього дитинства. За містом стояв прегарний замочок, оточений високими деревами; туди часто вибиралась Жанна, коли хотіла посидіти з дітьми в свіжому холодочку, і шелест листя відлунював у її душі диханням бога. Адже природа — це таємниця Вічного, одна з його таємниць. Садівники служать богові, як і священики, тільки під іншим знаком. Садівник короля Наваррського звався Шантель, і Анрі любив розмовляти з ним, як з мудрецем, і домочок поставив йому новий. А головна алея в саду звалась «Пані» — на честь Жанни. Там і прогулювались її діти. Брат нахилився до сестри, а вона думає:

«Як ми загаялись! Уже вечір. А сад сьогодні здається нам темнішим, присмерк тихо виносить його з простору й світового ладу. Навіть кам'яна жінка, що ллє воду зі свого дзбана, ніби облита кольором присмеркових кущів і втратила свій привілей — бути білою й світитися. Всі ми, як християни, між собою рівні, і ця істина особливо правдива у вечірню годину. Звичайно, я, його сестра, повинна вбачати в ньому свого владаря, але тут він не настільки владар. Сказати йому? Не хочеться мені таке говорити і трохи страшно. І все ж мене щось спонукає поговорити з ним про той горезвісний бал в Ажені».

— Брате!

— Що, сестричко?

— Такі негарні чутки ходять.

— Це ти про бал в Ажені.

Вона так злякалась його слів, що аж зупинилася. Звичайно її кульгавість була майже непомітна, вона навіть могла танцювати. Але в цю хвилину вона б закульгала. А брат квапливо провадив:

— Я знаю ті балачки, звісно, знаю. Їх розпустили тільки для того, щоб я зі своїми дворянами-протестантами залишив місто. Я спершу, коли втік із Лувру, хотів там оселитись. І зразу духівництво почало з амвонів підбурювати люд проти нас. Пан де Війяр теж розпускає наклепи. А найгірше вигадали дами-католички просто для забавки. Слід тобі знати, що багато жінок люблять тішитися тим, чого насправді не було.

— Облиш, брате. Скажи мені, чи правда, що на балу в Ажені, коли в залі було повно міських дам, ти й твої дворяни несподівано погасили всі свічки й лампи?

— Ні. Я б так не сказав. Я, правда, помітив, що в великій залі стало трохи темніше. Може, кілька свічок одночасно догоріло. А буває, що на полум'я дмухають просто з пустощів, — і хтозна, чи не самі дами те робили!

Тоді вже Катрін розгнівалася.

— Щось ти дуже багато заперечуєш. Краще б ти менше відмагався, тоді б мені легше було повірити. — Це говорила вже не наївна, недосвідчена дівчина, не тим дитячим голоском із високими нотками ляку на кінці слів. Тепер була черга Анрі злякатися: до нього зверталась його сувора мати. Навіть бачити різницю йому було важко, бо вже зовсім смеркало. І він признався в усьому, як хлопчисько:

— Мої дворяни хотіли тільки поцілувати дам у темряві. І жоден з них не хвалиться, що збезчестив свою. Правда, нагода така була, і навіть охота. А потім, звичайно, всі почали відмовлятися, коли вибухнув скандал.

— То-ось як ви, поводитеся! — сказали Жанна й Катрін. — Оце ті суворі звичаї, що їх ти повинен оберігати на нашій батьківщині? Де там, ти волієш показувати тут людям, чого навчився у Луврі, у ворогів нашої віри!

Йому аж дух перехопило. Те, що він мав почути далі, зачіпало вже його особисто.

— Мало того, що декотрі з тих збезчещених дам померли з переляку й сорому, так ти наробив ще й інших нещасть — по всьому краю, де ти їздиш, зводиш жінок. Я не буду їх тобі називати й перелічувати — ти їх сам добре знаєш. Краще я нагадаю тобі, що треба любити бога, а не жінок.

Він мовчав. Проповідь, що почалася з цього, треба було вислухати до кінця.

— Насамперед ми повинні привчити свої серця до послуху перед господом. Починати слід із цього, а щоб вийшло якесь пуття, серцю мають помагати очі, й руки, й ноги — все. Жорстокі руки