Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой

Не гаючи тепер часу, добре озброєний і на конях, він вривається з своєю п’ятіркою на хутори, запалює їх з чотирьох кінців. Він поповнює загін. З шаленим запалом кидається він з одного кінця повіту в другий і очищає його від поміщиків. Нарешті він наважується на одну справу, яка широко прославила його.

Було це на тройцю. Степовий магнат, поміщик Миргородський, віддавав дочку за гетьманського полковника. На весілля прибули дехто з сусідів, які не злякалися в такий лихий час промчати степовим шляхом. Приїхали гості і з губернії та з Києва.

Садиба Миргородських добре охоронялася стражниками. На горищі панського будинку був поставлений кулемет, та й сам жених прибув з однополчанами — рослими молодцями в широких синіх шароварах з матнею, яка, за старовинним звичаєм, повинна мести по землі, в свитках з червоного сукна, в смушевих шапках з золотою китицею мало не до пояса. У всіх висіли збоку криві шаблі, які били на ходу по козлових чоботях із загнутими носками.

Наречена не дуже давно приїхала з Англії, де закінчувала освіту в закритому пансіоні, і вже непогано говорила по-українськи, носила вишивані рукава, намисто, стрічки й червоні чобітки. Панотцеві прислали з Києва на окреме замовлення оксамитний жупан, облямований хутром, точнісінько як на відомому портреті гетьмана Мазепи. Весілля хотіли справити по-стародавньому, і хоч столітні меди трудно було дістати на палаючій Україні, але для широкого бенкету всього наготували вдосталь.

Після відправи наречену повели через парк у нову кам’яну церкву. Дружки, що йшли з нареченою і співали пісень, були навдивовижу гарні, а вона — зовсім як з козацької думи. «Еге, — сказали бояри жениха, що ждали біля огради, — еге, видно, повернулись на Україну добрі часи…» Після вінчання молодих обсипали на паперті вівсом. Панотець, у мазепинському жупані, поблагословив їх стародавнім образом з Межигір’я. Випили шампанського, крикнули: «Хай живе», розбили бокали, і молоді на автомобілі поїхали на поїзд, а гості залишились бенкетувати.

Залягала ніч на широкому дворі садиби, де слуги і стражники виробляли ногами хитромудрі викрутаси. Всі вікна в будинку весело сяяли. Привезений з Олександрівська єврейський оркестр рипів і дудів щосили. Уже панотець ушкварив хвацького гопака й пив содову. Вже дівчата й дами шукали прохолоди у відчинених вікнах, а женихові бояри — всі курінні батьки, хорунжі й підполковники — повернулись до столів із закускою і, брязкаючи шаблями, погрожували йти бити проклятих москалів, дійти до самої Москви.

В цей час серед бенкетуючих з’явився маленький на зріст офіцер у мундирі гетьманської варти. Нічого в тому не було дивного, що до садиби в такий день заїхала поліція. Увійшов він скромно, мовчки вклонився, мовчки скоса глянув на музик. Лише дехто помітив, що мундир на ньому був начебто великий, та одна дама з тривогою раптом сказала другій: «Хто він? Який страшний!..» Хоч невідомий офіцер і старався держати очі опущеними, але мимоволі вони у нього горіли, як у диявола… Та хіба мало яка чортівня може приверзтися з п’яних очей…

Музики після мазурок і вальсів заграли танго. Дватри червоних жупани, які ще твердо стояли на ногах, підхопили дам. Хтось звелів погасити верхнє світло. В напівсвітлі, під розслаблені звуки, що долітали, здавалось, з глибини навіки віджилих літ, пари пішли виламуватись, знемагати, зображуючи любострастя смерті.

І тоді залунали постріли. Юрба гостей скам’яніла. Музика урвалась. Махно, одягнений у форму вартового офіцера, стояв позаду закусочного стола коло напіввідчинених дверей і стріляв з двох револьверів по червоних жупанах. Рослий багровий підполковник, друг жениха, розкинувши руки, важко повалився на стіл і перекинув його. Пронизливо закричали жінки. Другий витягав шаблю, та, так і не витягнувши, вкляк лицем у килим… Ще троє з шаблями кинулись на Махна, — двоє зараз же впали, третій вискочив у вікно і там закричав, як заєць. У протилежних дверях з’явилися двоє, лютих і чубатих, теж у мундирах варти, і відкрили стрільбу по гостях. Жінки металися. Падали. Панотець не міг підвестися з крісла, і Махно, підійшовши, увігнав йому кулю в рот. Лунала стрільба на дворі і в парку, де були гості, що повискакували в вікна. Небагатьом вдалося сховатися в кущах, в осоці на ставку. Перебиті були дворова челядь і стражники. Махновські молодці запрягли вози і до світанку вантажили їх добром і зброєю. Сонце зійшло над палаючою садибою.

На Гуляйполе цей сміливий наскок справив сильне враження. На той час селяни вже зовсім занепали духом під німцями, під садженими поміщиками, під швидкою на розправу державною вартою. Не довіряючи селянам, поміщики відмовлялися здавати землю в оренду і вимагали не тільки врожаю цього літа, але й повернення зерном збитків минулого року. Залишилось вити по-вовчому.

З’явився Махно й оголосив терор. По хуторах і селах полетіла чутка, що знайшовся батько.

Селяни схопились. Запалали садиби. Запалали в степах скирти пшениці. Партизанські загони зухвало нападали на пароплави й баржі з хлібом, що його вивозили в Німеччину. Заворушення перекидались на правий берег Дніпра. Австрійським і німецьким військам відданий був наказ припинити безпорядки. Сотні каральних загонів розсипались по країні. І тоді Махно перший, з невеликим, добре озброєним загоном, почав нападати на австрійські війська.

В той час армія батька Махна була невелика. Постійне ядро її, яке не розбігалося, складалося з дво-трьох сотень одчайдушних голів. Тут були і чорноморські матроси, і фронтовики, яким з різних причин не можна було показатися в рідному селі, і дрібні батьки, що влилися з своїми загонами до Махна, і люди без роду і плоду, які воювали задля молодецтва й веселого життя.

Тоді ж до армії почали прибиватися й анархісти-одинаки, так звані «бойовики», що зачули про нову гайдамаччину, яка вільно гуляла на конях. Приходячи пішки в махновський табір, обдерті й голодні, з бомбою в одній кишені і з томом Кропоткіна в другій, анархісти говорили батькові:

— Чули ми, ніби ти геніальна особа. Гм! Подивимось!

— Подивіться, — відповідав батько.

— Що ж, — говорили вони, — якщо ти справді такий, потрапиш на сторінки світової історії. Чорт