Проби - Мішель Монтень

І потім той Рим, який ми тепер бачимо, заслуговує нашої любові також і тому, що він протягом такого тривалого часу і стількома узами зв'язаний із нашою державою. Це єдине місце, загальне для всіх і всесвітнє. Верховний владика, що править ним, однаково шанований скрізь: це місто — столиця всіх християнських народів: іспанець і француз — усякий в ньому у себе вдома. Щоб бути підданцем його володаря, досить бути християнином, незалежно від того, звідки ти родом і де твоя держава. На нашій тлінній землі нема іншого такого місця, якому небо дарувало б з такою постійністю свою прихильність. Навіть руїни цього міста величаві й овіяні славою.

Своїми руїнами він ще цінніший.

Сідоній Аполлінарій, Пісні, XX, 62

Навіть у гробниці він зберігає відмінні риси і подобу доби імперії. Тільки в одному цьому місці природа явно зосталася вдоволена своїм творінням. Пліній, Природнича історія, III, 6. Дехто міг би себе вилаяти і обуритися собою самим, зауваживши, що і він зостається нечулим до таких суєтних утіх. Але наші уподобання, якщо вони дарують нам приємні відчуття, не такі вже суєтні. І хоч би якими вони були, якщо вони справляють вдоволення людині, не позбавленій здорового глузду, я не стану її жаліти.

Я нескінченно завдячую долі, яка до останнього часу не завдавала мені особливо великих прикрощів, принаймні таких, перенести які мені було б не до снаги. Чи не означає це, що вона дає спокій тим, хто нічим їй не дошкуляє?

Як обмежиш себе — так і боги тобі

Замість того дадуть. Тож, майже голий, я

Перекинчиком рвусь від багачів — до тих,

Що й малим задоволені.

Скільки бажань у нас,

Стільки й зайвих потреб.

Горацій, Оди, III, 16, 21, 42

Пер. Андрія Содомори

Якщо і віднині вона буде поводитись не інакше, я зійду з цього світу цілком удоволеним і втішеним,

I вже богів не турбую.

Горацій, Оди, II, 18, 11

Пер. Андрія Содомори

Але стережись штовханини біля причалу! Тисячі людей гинуть уже по прибутті до гавані. Я заздалегідь мирюся з усім, що звершиться, коли мене більше не буде; мені вистачить турбот, спричинених подіями нашої доби,

А втім, покладаюсь на Долю.

Овідій, Метаморфози, II, 140

Пер. Андрія Содомори

І до того ж я вільний від міцних уз, якими, як кажуть, людину зв'язують з майбутнім діти, спадкоємці її імені та її честі; ну що ж! Виходить, мені тим паче ні до чого їх жаліти, якщо вони взагалі такі вже бажані. Я і через себе самого надто міцно прив'язаний до цього світу і до цього життя. З мене цілком достатньо, що я в руках у долі і моє існування цілком залежить від обставин, що знаходяться у її волі; а раз так, то я не хочу, щоб вона панувала наді мною і в іншому; і я ніколи не вважав бездітність за нещастя, що неодмінно позбавляє людину радощів і повноти життя. Безпліддя також має свої переваги. Діти — із числа тих речей, яких не доводиться так уже полум'яно жадати, і надто в наші дні, коли так важко виховати їх добропорядними. Уже не може родитися нічого хорошого, настільки зіпсувалося насіння. Тертулліан, Апологетика, а от оплакувати їхню втрату тим, у кого вони були, доводиться, навіть неабияк доводиться.

Той, хто лишив на мою опіку дім і маєток, не раз передбачав, що я доведу їх до цілковитої руїни; він виходив з того, що у мені немає хазяйської жилки. Він помилився. Я такий самий, яким вступив у володіння ними, якщо тільки не став трохи багатший; і це — без державної посади і без сторонніх доходів від бенефіції.

Якщо доля не обрушила на мене ніяких незвичайних і особливо сильних ударів, то водночас вона мене і не балувала. У мене нема нічого по-справжньому значного і вартісного, за це я мав би дякувати її щедрість. Якщо мої домівники й обласкані деякими її дарами, то все це набуто більше ніж на вік до мене. А втім, вона мені подарувала деякі легковажні милості, наприклад титули і шана, що не становлять собою нічого істотного; та і їх, сказати по щирості, вона мені не дала, а всього-на-всього запропонувала; Господи Боже! — і це мені, людині з голови до п'ят земній і тілесній, що знаходить для себе втіху тільки в речовому і відчутному на дотик, і при цьому лише вагомому і ґрунтовному, та ще й тому, хто вважає, якщо можна в цьому признатися, захланність не менш вибачливою, ніж честолюбство, страх перед фізичним болем не менш уважливим, ніж страх перед ганьбою, здоров'я не менше дорогоцінним, ніж ученість, і багатство не менш бажаним, ніж знатність.

Серед її суєтних милостей я можу вказати на єдину, яка і справді тішить одно з моїх безглуздих дивацтв: я говорю про грамоту, що жалує мене римським громадянством і виданою мені в мої останні одвідини цього міста; ошатну, з золотими печатками і виведеними золотими літерами, її було вручено мені з наймилішою щедрістю. А що подібні грамоти складаються у різному стилі, з виразом більшої чи меншої доброзичливості, і що я сам був зовсім не проти ознайомитися з текстом перш, ніж її буде вручено мені, хочу навести тут слово в слово, щоб задовольнити цікавість тих, хто — як такі знайдуться — страждає цією хворобою не менше, ніж я:

На внесення Ораціо Массіні, Марцо Лечо і Алессандро Муті, блюстителів міста Рима, у справі надання римського громадянства Мішелю Монтеню, рицареві ордену святого Михайла, підкоморієві найхристиянішого короля Сенат і народ Римський Квіритів ухвалили таку постанову:

Понеже за давнім звичаєм і установленням ми завше з доброзичливістю і готовністю приймали тих, хто, вирізняючись чеснотами і знатністю, подавали значні послуги нашому місту і служили йому прикрасою чи могли б стати такими, то й тепер, спонукувані прикладом і заповітами наших предків, ми вважаємо, що цей похвальний звичай має бути збережений і підтриманий. Тому, оскільки преславний Мішель Монтень, рицар ордену святого Михайла і шамбелан найхристиянішого короля, відомий своєю ревною прихильністю до Римського народу, безумовно достойний, як завдяки славі і блиску свого роду, так і за особистими своїми заслугами, надання йому римського громадянства, Сенатові і Римському народові було угодно, щоб згаданий достославний Мішель Монтень, наділений видатними достойностями і глибоко поважаний нашим славним народом, як