Проби - Мішель Монтень

Люди віддаються в найми. Їхні здібності служать не їм, а тим, до кого вони йдуть у кабалу; у них домують їхні наймачі, але не вони самі. Ця загальна пошесть не по мені; треба оберігати свободу нашої душі і ущемляти її тільки в тому разі, коли це безумовно необхідно; а таких випадків, якщо розсудити зважено, не гурт. Гляньте на людей, яким властиво вічно горіти і втручатися в усе на світі; вони роблять це завжди і всюди, як у малому, так і у великому, як у тому, що їх стосується, так і в тому, що їх ніяким боком не стосується; і вони лізуть у все, що їм обіцяє клопоти і обов'язки, і не відчувають, що живуть, якщо не сповнені тривоги і збудження. Поринають у справи для справ. Сенека, Листи, 22. Вони шукають собі занять лише на те, щоб себе зайняти.

І це зовсім не тому, що їм хочеться рухатися, а тому, що вони не в змозі залишатися на місці; вони як падаючий з висоти камінь, якому ніяк не зупинитися, поки він не бебехне на землю. Зайнятість для людей ревного десятка — доказ їхніх власних дарувань та їхніх достойностей. Їхній дух заспокоює струшування, подібно до того, як немовлят колиска. Вони могли б собі сказати, що такі ж послужливі для інших, як нестерпні самим собі. Ніхто не роздає всіх своїх грошей іншим, а от свій час і своє життя роздає кожний; і нема нічого, в чому ми були б настільки гайновиті і в чому скупість була б кориснішою і похвальнішою.

Щодо мене, то я зовсім іншої ментальності. Я цупко тримаюся за себе і звичайно досить мляво бажаю того, чого я бажаю, а бажаю я малого; те саме стосується і моїх занять і трудів; я віддаюся їм рідко і не втрачаючи спокою. А деякі люди, чого б не бажали і чого б не домагалися, рвуться до цього всіма своїми помислами і щосили. Але ж буває стільки помилкових кроків, що для більшої певності і безпеки слід було б ступати по цьому світу легше і ледве торкаючись його поверхні. Слід було б ковзати по ньому, а не зглиблювати його. Навіть насолода у глибинах своїх болісна,

На стежку ставши, де зрадливо

Тліє під попелом жар палючий.

Горацій, Оди, II, 1, 7

Пер. Андрія Содомори

Громадяни Бордо обрали мене мером їхнього міста, коли я був далеко від Франції і ще далі від думок про те. Я відмагався, але мені заходилися доводити, що я чиню неправильно, і до того ж справу було вирішено повелінням короля. Ця посада повинна здаватися тим привабливішою, що вона ніяк не оплачується і не приносить ніяких інших вигод, окрім пошани, пов'язаної з її виконанням. Термін перебування на ній — два роки; а втім, він може бути подовжений повторним обранням, що трапляється надзвичайно рідко. Це сталося і зі мною; а до мене ставалося лише двічі: кілька років тому з паном де Лансаком, а зовсім недавно з паном де Біроном[162], маршалом Франції, чиє місце я і посів, звільнивши своє для пана де Матіньйона[163], також маршала Франції. Я пишаюся такими знатними побратимами,

I в війні і у мирі

Добрими помічниками.

Верґілій, Енеїда, XI, 658

Пер. Михайла Білика

Доля захотіла особливо відзначити моє піднесення, приносячи від себе цю приватну обставину. Проте воно аж ніяк не маловажне. Олександер з погордою вислухав коринтських послів, які запропонували йому звання громадянина їхнього міста; коли ж вони пояснили, що Вакх і Геракл також були громадянами Коринта, він з вдячністю прийняв їхню пропозицію.

По поверненні я чесно і сумлінно розповів міським радцям, який я на мій власний погляд; у мене нема ні пам'яті, ні старанності, ні досвіду, ні наполегливості, але водночас нема і ненависті до кого б то не було, нема честолюбства, захланності, жадоби насильства; я зробив це задля того, щоб вони про мене були цілком обізнані і знали, чого можуть чекати від мене на цій посаді. А що до мого обрання їх спонукало винятково те, що їм був добре відомий мій покійний батько і вони й далі високо шанували його пам'ять, я додав з повною відвертістю, що мені було б украй прикро, якби щось поглинуло мене так само сильно, як його поглинали справи їхнього міста в ті часи, коли він керував ними, посідаючи ту саму посаду, на яку вони мене закликають. Мені згадалося, як у дні мого дитинства я бачив його, уже старого, постійно в жорстоких хвилюваннях і тривогах, зв'язаних з його багатотрудними громадськими повинностями; він забував про те, що дихав солодким повітрям свого дому, до якого його за багато років перед тим приковували природні для його віку недуги і немочі, про своє хазяйство, про своє здоров'я; і, наражаючи на небезпеку саме життя, — він вважав, що все це його погубить, — виряджався, спонукуваний міськими ділами, в далекі і втомливі поїздки. Такий він був; і ця притаманна йому риса пояснюється безконечною його добротою, вкладеною в нього самою природою; зроду ще не бувало душі доброзичливішої і милосерднішої. І хоча я не схильний притримуватися схожого способу життя, на що у мене знайдуться свої виправдання, все ж я вважаю його за гідного всілякої хвали. Від когось мій батько чув, що ради ближнього треба забувати про себе і що приватне не йде ні в яке порівняння із загальним.

Більшість поширених у світі правил і настанов ставить собі завданням добути нас із нашого усамітнення і вигнати на майдан, аби ми трудилися на благо суспільства. Вони задумані з тим, щоб, справивши на людей благотворний вплив, змусити їх відвернутися і відірватися від свого я; при цьому вони виходять з уявлення, що ми надто за себе держимося і що в цьому винне надмірне, хоч і природне, прив'язання до самого себе; і в них не упущено нічого, що може бути сказано з цією метою. Адже мудрецям зовсім не вперше зображувати речі не такими, які вони насправді, а такими, щоб вони могли послужити певну службу. Істина іноді буває для нас трудна, незручна і непридатна. Нам нерідко необхідно ошукувати, щоб не ошукатися, мружитися і забивати собі памороки, щоб навчитися виразніше