Проби - Мішель Монтень

бо боюся, як би ці мої надії не потягли мене за собою. До того ж я не цілком собі довіряю, коли мені щось дуже кортить. Я надивився свого часу немало див; я бачив зовсім незбагненну і безрозсудну легковажність цілих народів, що дозволяли себе вести і собою керувати своїм обранцям і вождям, які вселили в них надію і віру, як їм самим було вигідно і вгодно, хоча і нагромаджували сотні помилок одну на одну і гналися за мріями і примарами. І я більше нітрохи не дивуюся тим, кого охмарили мавп'ячі гримаси Аполлонія Тіанського і Магомета. І здоровий глузд і розум пригноблені у них пристрастями. Їм не зостається іншої ради, як кинутися за тим, що їм усміхається і зміцнює у них певність у своїй правоті. Надто виразно я це зауважив на прикладі тієї з наших лихоманкових партій, яка склалася у нас раніше від решти. Створена згодом друга партія, наслідуючи першу, багато в чому її перевищила. Звідси я роблю висновок, що це неминуча властивість всіх громадських заблудів. Досить комусь висловитися в тому чи іншому пекучому питанні, як починається зіткнення поглядів, що бурхають, наче хвилі морські по волі вітру. Якщо ти наважуєшся мати свою думку, якщо ти не карбуєш кроку вкупі з усіма, виходить, дух товариства тобі чужий. Але помагати витівкам навіть тих партій, чиє діло праве, означає завдавати їм шкоди. Я завше противився цьому. У такий спосіб можна вплинути лише на макоцвітні голови; а щоб підтримати дух людей обачних і пояснити їм причини невдач, є шляхи не тільки чесніші, а й вірніші.

Небові не доводилося бачити іншої такої ж глибокої звади, як звада між Цезарем і Помпеєм; нічого схожого вона не побачить і в майбутньому. І все ж мені здається, що я виявляю в цих великих душах дивовижну терпимість одного до одного.

Це було суперництво в боротьбі за шану і за першість, що не привело їх, одначе, до лютої і сліпої ненависті, суперництво, що не вдавалося до підступності і лайки. Навіть у їхніх найрізкіших випадах я відкриваю сліди якоїсь взаємоповаги і якоїсь доброзичливості і висновую, що, якби це було для них досяжне, і той і той воліли б добитися свого, не прирікаючи на загибель суперника. А наскільки по-іншому діла стояли у Марія з Суллою; візьміть же і це в рахубу.

Не можна сліпо віддатися пристрастям і нестися стрімголов у погоню за вигодою. Подібно тому, як у дні моєї молодості я противився своєму любовному почуттю, коли бачив, як воно у мені розгорається, і докладав усіх зусиль, щоб зробити його для мене солодким і щоб воно не могло мене остаточно підкорити своїй владі і перетворити у свого покірного полоненика, так і тепер, у зовсім несхожих випадках, коли мої бажання стають надто наполегливими, я користуюся з цього самого ярмісу: якщо бачу, що вони просякають і охмеляються власним хмелем, я ухиляюся в бік, протилежний тому, куди вони мене надять; я уникаю доводити свою втіху до такої повноти, щоб вона мене здолала і мені була б несила розлучитися з нею, не зазнавши при цьому кривавих утрат.

Душі, що зі свого нерозуму бачать речі лише наполовину, добувають з того ту перевагу, що і прикрі речі сприймаються ними не так болісно, як усіма іншими; ця духовна мізерія, що нагадує мені певною мірою здоров'я, а таке здоров'я аж ніяк не зневажається філософією. І все ж нема ані найменшої підстави називати її мудрістю, що тим не менше ми часто робимо. І в давнину хтось таким чином насміявся з Діогена, який, побажавши випробувати власне терпіння, роздягнувся догола і в самий розпал зими узяв в обійми снігову бабу. Заставши Діогена за цим ділом, він звернувся до нього з питанням: «Тобі зараз дуже холодно?» — «Анітрохи», — відповів йому Діоген. «В такому разі, — вів далі його співрозмовник, — невже ти гадаєш, що робиш щось трудне і виняткове?» Для того, щоб виміряти душевний гарт, треба знати, яке воно, істинне страждання.

Але душам, які сприймають нещастя і нападки недолі у всій їхній глибині і жорстокості, які зважують і переживають їх згідно із справжньою їхньою вагою і щирим болем, — цим душам треба спрямовувати все своє уміння, здібності на те, щоб усунути причини всіх цих незгод і закрити для них всілякі шляхи. Як учинив цар Котис? Він щедро заплатив за доставлене йому чудове і розкішне начиння, а що начиння було напрочуд ламке, Котис мерщій розбив його на друзки, аби позбавити себе самого імовірного приводу для гніву на свою челядь. І я так само незмінно стараюся уникати неясності і заплутаності у моїх ділах і дбаю про те, щоб мої землі ніяким чином не примикали до посілості моїх родичів або тих, з ким мене єднає тісна дружба; адже таке сусідство звичайно приводить до сварок і взаємного невдоволення. Колись я любив азартні ігри — карти і кості; але вже давно я змусив себе від них відмовитися, і при цьому лише через те, що як би я не вдавав у разі програшу цілковиту байдужість, все ж мені не вдавалося позбутися занози, що дошкуляла мені зсередини. Людині честі, якій личить до глибини душі відчувати викриття в якій би то не було брехні і найнікчемнішу образу, яка не може допустити щодо себе дурних жартів, що підносять їй на потіху і винагороду програшу, — такій людині слід всіляко ухилятися від сумнівних справ і ніколи не лізти в галасливі суперечки. Від хмурих характерів і від сварливих людей я тікаю, як від чуми, і я не втручаюся в розмову, яку не можу вести безсторонню і холоднокровно, хіба що тільки мене зобов'язує до цього моє становище. Їм легше не починати, ніж зупинятися на півдорозі. Стека, Листи, 72. Отож найкраще підготувати себе заздалегідь, не дожидаючи, коли в цьому виникне потреба.

Мені добре відомо, що деякі мудреці обрали для себе інший шлях, що вони не страшилися втручатися в запальні суперечки на найрозмаїтіші теми. Ці люди впевнені у своїх силах, під прикриттям яких могли не боятися, що їхні противники завдадуть їм поразки; вони протиставляли нещастям нездоланність свого терпіння:

Він, наче скеля, що видалась в море безкрає далеко,

Шалу вітрів і хвилі підставлена, силу й погрози

Неба і моря сама лиш витримує і не ворухнеться.

Верґілій, Енеїда, X, 693

Пер. Михайла Білика

Не женімось за цими зразками; нам їх все одно не