Проби - Мішель Монтень
Хай вже із весел моїх одне за пісок зачіпає.
Проперцій, III, З, 23
Аби зв'язати мене міцно, треба не одного мотуза, а кількох. Ви скажете, що в такій розривці, як мандри, наявна суєтність. А чом би їй і не бути? Адже і прославлені і чудові настанови — суєтність, і суєта суєт — всяке мудрування.
Господь знає думки мудрих, що вони марні.
І Послання до коринтян, 3, 20
Ці ледве відчутні тонкощі придатні лише для проповідей; все це — речі, які пнуться переправити нас в іншій світ зовсім готовенькими до всього. Життя — рух тілесний і речовий, всяка діяльність — недосконала і безладна по самій своїй суті; і я прагну служити життю згідно з його вимогами.
По смерті тут кару належну
Кожен відбуде.
Верґілій, Енеїда, VI, 743
Пер. Михайла Білика
Ми повинні діяти таким чином, щоб не йти наперекір загальним законам природи, але, пильнуючи їх, іти за своїми власними нахилами.
Цицерон, Про обов'язки, І, 31
До чого ці високо піднесені вершини філософії, якщо жодній людській істоті все одно до них не добратися, і до чого ці правила, яким не підлягають наші звичаї, які людям не до снаги? Я часто бачу, як нам пропонують такі взірці життя, іти за якими не мають ані найменшої надії — і що ще гірше, охоти — ні той, хто їх пропонує, ні його слухачі. Від того ж аркуша паперу, на якому він допіру накреслив обвинувальний вирок у справі про перелюб, судді відривають клаптик, щоб написати любовну записку жоні свого товариша по службі. І та, до кого ви прийдете, щоб натішитися з нею забороненою любов'ю, скоро потім, за вашої ж присутності, обрушиться на такі самі прогріхи якоїсь із її подруг, та ще з таким обуренням, що куди до неї самій Порції. І той, що засуджує на смерть за злочини, які вважає в душі не більше ніж переступами. У моїй юності мені довелося бачити, як такий собі шляхтич в одну і ту саму мить протягнув людові одною рукою вірші, видатні як своїм повабом, так і розпущеністю, а другою — найпалкіше звинувачення в безбожності і розпусті, якого вже давно не доводилося вислуховувати світові.
Такі люди. Законам і заповідям дається жити своїм життям, а ми живемо своїм; і не тільки через розбещеність норовів, а часто й тому, що притримуємося інших поглядів і дивимося на речі іншими очима. Послухайте якусь філософську розвагу — багатство думки, красномовність, точність висловлювань потрясають ваш ум і вас захоплюють, але в ньому ви не знайдете нічого такого, що б сколихнуло чи бодай дряпнуло ваше сумління — адже звертаються не до нього. Хіба не так? Аристон говорив, що і лазня і урок — марні, якщо вони не змивають бруду і після них людина не стає чистішою. Де там! Можна гризти і саму кістку, але попередньо з неї слід висмоктати мозок: адже і ми, лише вливши в себе добре вино з чудового пугара, заходжуємося розглядати карбований на ньому кунштик і судити про роботу майстра.
У всіх філософських артілях старожитності завше можна знайти такого працівника, який на науку всім сповіщає про свої правила здержливості і поміркованості і водночас оприлюднює свої твори, що оспівують любов і розпусту. І Ксенофонт, віддаючись улюбленим утіхам з Плінієм, написав проти Аристидового вчення про насолоду. Це відбувалося зі згаданими філософами не тому, що вони переживали якісь чудородні перетворення, що находили на них хвилями. Ні, це те саме, через що Солон постає перед нами то самим собою, то в подобі законодавця; то він говорить для юрби, то для себе; для себе він вибирає правила природні і не обтяжливі, бо певний у гарті і непорушності закладених у ньому добрих начал.
Хай важко хворий до кращих іде лікарів.
Ювенал, XIII, 124
Антистен дозволяє мудрому любити, як йому прибандюриться, і робити все, що б він не вважав за корисне, не зв'язуючи себе законами; адже він зіркіший, ніж вони, і йому ліпше видно, що таке справжня цнота. Його учень Діоген говорив, що пристрастям слід протиставляти розум, долі — гарт, законам — природу.
Шлунки, схильні до розладу, потребують штучних обмежень і приписів. Щодо здорових шлунків, то вони просто дотримуються приписів свого природного потягу. Так і роблять наші лікарі, які їдять диню, запиваючи її молодим вином, тоді як тримають своїх пацієнтів на цукровій водиці і хлібному супові. «Я не знаю, які вони пишуть книги, — говорила куртизанка Лаїса, — в чому їхня мудрість, які філософські погляди вони проповідують, але ці молодці так часто стукають до мене, як і вся решта». Через те, що сваволя штовхає нас за межі того, що дозволене і допустиме, взято в лещата, часто поза правилами здорового глузду, засади і закони нашого життя:
Ніхто не вважає, що як грішить він,
То тільки в міру.
Ювенал, XIV, 233—234
Було б бажано встановити розумніше співвідношення між жаданим і здійсненним; адже мету, досягнути якої годі, і поставлено, очевидно, неправильно. Нема жодної чесної людини, яка, порівнюючи свої вчинки і думки з веліннями законів, не прийшла