Тюті - Галина Бабич
— Навіщо це тобі, Алю?
— Я хочу...
Пишуть, що Бальзак не розлучався з чорною кавою ні вдень, ні вночі і полюбляв тримати босі ноги на кам'яній підлозі. Аліна Колосовська і досі не розлучилася з постулатом, що красуням усе дозволено.
Конечно, вы красавица, от правды не уйти. Вам нравится всем нравиться, — вот это мне претит... —процитувала Поліна подумки колишнього однокурсника Володі Гайдая. А другого дні вранці вже була в кабінеті директора.
— Гаразд. Фахівці з англійської нам потрібні. У бюро перекладів є вакансія. Ми візьмемо, як ви сказали, професіонала.
Оце і все. Жоден м'яз на обличчі азіята Садикова не стріпнувся. " Авжеж! Любить і досі".
Зайве казати, як це мене засмутило. Проте здоровий глузд, слава Богу, був сильніший. "Тютьо! Та хіба це можна порівняти з чорнобильським вибухом або смертю баби Варки?! Людина має голову не для того, щоб раз у раз обертати її назад. А щоб думати і йти вперед. Отож, попри всі негаразди й напасті, вперед, Поліно Олександрівно! "
Тільки жінка, що потрапляла в таку халепу, могла б мені поспівчувати. Як це не просто за таких обставин "іти вперед".
Через три дні за наказом директора Ко-лосовську було зараховано перекладачем у бюро перекладів Інституту геології. Тиждень усе було спокійно. А потім таке почалося! Зі страдницьким виразом обличчя Колосовська раз у раз забігала до мене в кімнату в робочий час і тягла в коридор виливати душу.
— Це жах, Поліно! Я тобі зараз таке розповім... Виявляється, у Садикова роман з інститутською прибиральницею! А до того ж, коли він був у Криму в експедиції, то за сім кілометрів ходив до якоїсь доярки...
Мені так і свербіло сказати: "А яке тобі, власне, до того діло після всього, що поміж вами сталося?" Але Колосовська моя студентська подруга. І, хоча врода її вже потроху прив'ядала, вона все ще була дуже гарна.
— Алю, невже ти здатна повірити таким дешевим пліткам? Спитай у серйозних людей в Інституті, вони тобі скажуть, з яким самозабуттям віддається він своїй науковій роботі, що разом з керуванням Інститутом не залишає й крихти часу для якихось дурниць. А за сім кілометрів, мені розповідали, він ходив по парне молоко, Бо недужий був, сильно кашляв.
— Ну, гаразд, а чого він мене жодного разу не запросив до свого кабінету?! Розумієш, зіткнулися віч-на-віч у коридорі, а він, наче мужику, поклав мені руку на плече і каже: "Як жилося-булося, Аліно Володимирівно?" Таке нахабство. Наче між нами нічого не було.
Я заспокоювала Аліну, як могла. Та вона щодалі більше маячила не в кімнаті з елітною табличкою "Бюро перекладів", а в науковій частині, де я сиджу.
— Учора, віриш, приходить до бюро Садиков, кладе мені на стіл журнал і каже: "На завтра приготуйте, так би мовити, власне, перекладіть оці дві статті". — Уявляєш? Дві статті з його портретом і претензійною назвою: "Нове в геології. Україна". Ти ж знаєш, ця термінологія і все таке інше. Я цілу ніч працювала, щоб догодити, щоб оцінив мою ерудицію. А він зайшов, забрав, чемно подякував, навіть не поглянувши у мій бік. І шоколадки не подарував...
— А навіщо тобі це?
— Полю, мені всі дарують.
— Та не побивайся ти так. Адже ти сама знехтувала його свого часу. Навіщо це тобі зараз?!
— Поліно, ти таки тютя. Це вже принцип. Тобі цього не зрозуміти. До речі, ти хоч раз в житті цілувалася з чоловіком?
— Раз цілувалася.
— Це мало. Треба ще й переспати...
Нас перервала прибиральниця:
— Курити до вбиральні! Я вам уже не вперше кажу.
Удома я стала перебирати нашу розмову та поведінку Садикова і, хай мені пробачить моя студентська подруга Аліна Ко-лосовська, в душі у мене нараз зажевріла маленька, ні, зовсім малесенька, чи то мрія, чи то надія. А щоб вона мене не дуже спокушала, я пішла на бабину грядку поколупатися в землі. Це мене завжди повертало до рівноваги.
До кінця місяця в інституті було спокійно. Садиков полетів на симпозіум до Сполучених Штатів, а ми надолужували прогаяне, позбувалися службових боргів перед літніми відпустками.
— Поліно, у мене манаття до біса набралося. Я оце дещо тобі принесла. А то ти все в одному та одному.
— Е ні, подруго, ти чогось іншого прийшла.
— Ну, прийшла. Прийшла сказати, що я нашого директора на шматочки поріжу або отрую! Жартую. Не бійся.
— Погані жарти.
— А чого ти, Полю, захищаєш його? Га?
— Просто я об'єктивна.
— Слухай, об'єктивна.
