Не озирайся і мовчи - Макс Кідрук

Хлопець кивнув.

– Відмінність між ядерними й термоядерними бомбами в тому, що для ядерних існує обмеження за потужністю: неможливо створити як завгодно великий заряд, бо якась частина здетонує, решту просто рознесе вибухом, – правив далі Арсен. – Для термоядерних такого обмеження немає. Тобто теоретично можливо виготовити термоядерну бомбу, якої вистачить, щоб підірвати континент. Або планету. – Чоловік помовчав, даючи онукові час осмислити почуте. – Першими з’явились ядерні бомби. Припускаю, ти розумієш чому: простіше придумати, як «підпалити» уран, ніж забезпечити умови, як у надрах Сонця, для злиття легких ядер. І загалом ти маєш право запитувати: навіщо? Для чого було їх створювати? Проте тут не все так просто. Перш ніж накидатися на вчених, ти повинен зважити обставини, що примусили їх узятися за розробку ядерної зброї: початок сорокових, Друга світова в самому розпалі, німці перемагають на всіх фронтах і працюють над розробленням власної ядерної бомби. Уяви, яким був би світ, якби нацистам вдалося приборкати атом? Зрештою німці програли, проте бомба вже була готова. Американці скинули дві, не дуже великої потужності, на Хіросіму й Нагасакі, а за кілька років першу бомбу випробував Радянський Союз.

Марк хотів озватися, проте Арсен жестом попросив зачекати, показуючи, що ще пояснюватиме.

– Насправді на тому все могло та мало би закінчитись, якби не Едвард Теллер – американський учений угорського походження. Ядерну бомбу розробили й випробували, Німеччина та Японія капітулювали, війна завершилася, проте Теллер продовжив наполягати на створенні «суперзброї» для залякування Радянського Союзу. Він був у буквальному сенсі одержимий термоядерною зброєю. Зрештою Теллер переконав американських політиків, що простих ядерних бомб їм недостатньо: термоядерну бомбу створили й успішно випробували. За десять років термоядерні заряди вже стояли на озброєнні півдесятка країн. І лише через багато десятиліть іще один американський учений, Карл Саган… ти його знаєш, у тебе є його книги… так от, Саган прорахував наслідки повномасштабного термоядерного конфлікту. Логічно, що в разі ядерної війни основними мішенями стануть міста, які після ядерних ударів буквально випаруються. Це призведе, за розрахунками Сагана, до викиду в атмосферу такої кількості диму та пилу, що Земля мінімум на кілька років порине в пітьму. Тоді вперше заговорили про ядерну зиму, а також про те, що вона робить беззмістовними розмови про ядерне стримування, ядерний паритет і превентивні ядерні удари. Тепер розумієш?

– Не зовсім.

Арсен поворушив губами.

– Поява звичайних ядерних бомб зумовлена історичною необхідністю. Я не кажу, що це добре, я кажу, що за тих обставин інакше бути не могло. Поява ж термоядерних – результат одержимості однієї людини. І їхнє існування повністю безглузде: хто б не скинув таку бомбу першим, загинуть усі. Хмари пилу накриють планету, температура впаде, і людство за лічені роки загине від голоду. Такому ми завдячуватимемо винятково Теллеру та його колегам. Зрозумів? – повторив запитання Арсен. – Якби проектувальники термоядерної бомби мислили критично, бомбу не створювали б, оскільки єдиний можливий наслідок її застосування – це зникнення цивілізації. Тому стверджувати, що наука погана, неправильно. Наука – це лише знаряддя, інструмент. Нерозумно звинувачувати інструмент в аморальності, забуваючи про руку, що його тримає.

– Розумію…

Марк і його дід одночасно позіхнули.

– Така відповідь тебе влаштовує?

– Абсолютно.

– Тільки не раджу поновлювати цю суперечку з тією кароокою бестією з дев’ятого поверху.

– Чому? – звів брови Марк.

– Та! – махнув рукою дід. – Ти однаково її не переконаєш. А так ви ще, дивись, і потоваришуєте.

– Ми не потоваришуємо!

– Ну, це ми ще побачимо. – Арсен підморгнув онукові. – А тепер спи.

Забрав келиха та вийшов з кімнати.

Марк не кривив душею, відповідаючи дідові, що навряд чи вони із Сонею потоваришують. Він справді думав, що вони більше не перетнуться, а якщо й перетнуться, то не заговорять. Та він помилився.

Хлопчак майже спав, коли залишений біля вікна планшет коротко завібрував. Марк навпомацки стягнув ґаджет із підвіконня, поклав біля голови на ліжко та розплющив одне око: хтось постукався в друзі у «ВКонтакті». Останнім часом таке траплялося вкрай рідко, тож він розкрив запит і з цієї миті остаточно прокинувся. Соня Марчук пропонувала дружбу. Марк натиснув кнопку «Додати в друзі». Планшет одразу клацнув, сповіщаючи про надходження нового повідомлення.

Соня 23:55

Привіт!

це я

та, що весь вечір заважала дивитися на зорі

Марк 23:55

привіт!

не заважала

все одно хмарно було

Соня 23:56

мабуть

але я пишу не через те

до мене тільки зараз дійшло, що телескоп тобі подарували на день народження

і мені стало соромно, що я тебе не привітала

Марк відписав:

Марк 23:56

нічого страшного

Хоча, певна річ, йому було приємно. Хлопець не ховав дату народження, публічно виставивши її на своїх сторінках у «ВКонтакті» та «Facebook», також мав у друзях чимало однокласників (і колишніх, і теперішніх, із 15-ї школи), проте за весь учорашній день його ніхто не привітав. Крім дорослих, звісно.

Соня 23:56

то я тебе вітаю!

Марк 23:56

дякую!)

мені дуже приємно))

Соня 23:56

па-па)

Марк 23:56

бувай!

Хвилину хлопець почекав – раптом вона напише знову, – потому відклав планшет, ліг на інший бік, одначе сон як рукою зняло. Він намагався пригадати, чи часто вони із Сонею перетиналися в школі, чи вона не намагалася з ним заговорити. Спроби виявилися марними: він майже не пам’ятав Соню, здебільшого тому, що до сьогоднішнього вечора не звертав на неї уваги.

Марк перекрутився на інший бік. Зрештою, нічого особливого не сталося: вона просто додалася в друзі, побачила дату народження та привітала його. Хлопець подумки повторив це разів із десять, неначе мантру, та однаково не зміг заспокоїтися.

If I said, I’d take you there,

Would you go, would you be scared?

Time is always on my side,

Time is always on my side.

Don’t be afraid, you’re safe with me,

Safe as any soul can be… honestly,

Just let yourself go.

Вони побачилися знову через три дні, у вівторок, 8 березня.

Після обіду Марк зайшов до Ніки Терлецької з 8-Б і звично простовбичив на килимку в коридорі, доки дівчина списувала домашнє завдання з алгебри. Неповні квадратні рівняння та теорема Вієта – нічого