Син - Філіп Майєр
Усі навколо неї прагнули поживитися її грошима. Ті Джей Блок, співвласник кількох її нафтових свердловин, перемістився «для зручності» до Генкового кабінету. Вона мов у тумані підписала кілька нових угод про оренду: не мала-бо сил на те, щоб уважно їх прочитати. Генк завиграшки міг одночасно втримувати у своїй голові безліч усних домовленостей і стежити за величезною кількістю проектів стосовно них. А вона не могла. Їй було не до снаги з’ясувати, хто й у чому її обманює. Джинні двічі сплачувала одні й ті самі рахунки за обсадні труби й буровий розчин. А потім не могла второпати: чи то майстри з буріння її обкрадають, чи то постачальники обладнання (а може, і ті, й інші?). Кожен поспішав скористатися своїм шансом; вона відмовилася від багатьох пропозицій продати власний бізнес. Генкові сестри подали позов у суд: вирішили поборотися за право на володіння половиною компанії. Усі без винятку її підлеглі вважали, що вона тупа білявка, і тому не дуже квапилися виконувати свою роботу. Якщо ж і бралися до справи, то завжди робили все абияк. Мабуть, гадали, що вона не зможе відрізнити безперспективних свердловин від прибуткових, а якщо встряне в якийсь важливий проект — їй швидко набридне. На неї так і сипалися рахунки за ремонт обсадних труб та іншого обладнання, що з невідомих причин увесь час ламалося. Ну чому люди, які аж із шкури пнулися, аби догодити Генкові, не хотіли так само старанно працювати на неї?!
Видима річ, усі вони запевняли Джинні в тому, що це зовсім не так. І вона потроху стала підозрювати себе в параної чи навіть у тому, що їй уже клепки бракує. А може, вона просто не спроможна все встигати і їй краще продати компанію Ті Джей Блоку? Він чомусь уже давно поводиться так, ніби весь її бізнес належить йому… Їй здавалося, що геть усі знають щось таке, про що вона й гадки не має. Може, її телефон прослуховується?
Так чи інакше, а працівники Джинні, очевидно, і далі вважали себе підлеглими Генка. Що ж до неї, у їхніх очах вона була не ким іншим, як «безкоштовним додатком» до свого чоловіка. Звичайнісінькою красунечкою-домогосподаркою, яка замість того, щоб відкрити бутік чи катати людей за гроші на своїх конях, вирішила раптом погратися в нафтового магната.
І все ж таки, чи не перебуває вона й справді на межі психічного розладу? Чи не краще було б, залишивши все, повернутися разом із дітьми до ранчо?.. Коли вони з Брайсом їхали до ресторану, де збиралися пообідати, Джинні раптом передумала зупинятися й повела машину далі — за місто.
— Я все одно їсти не хотів, — ото й усе, що мовив юрист.
А вона все гнала машину вперед, допоки замість кам’яних мішків дорогу не оточили високі, гіллясті сосни й дуби.
— Мілтоне, хто з наших працівників точно не обкрадає мене?
Брайс мовчав так довго, що вона мимоволі подумала: чи він, бува, не є одним із отих любителів поживитися чужими грошима?
— Бад Леннінґ начебто чесний… — протяг нарешті юрист.
— Еге ж… А нічого, що він замовив чотири тисячі футів обсадної труби для свердловини завглибшки дві тисячі?
— Може, Ґордон Лайтл?
Мабуть, їй узагалі не треба було розпочинати цю розмову.
Брайс ретельно пригладив своє волосся.
— А як щодо містера Ті Джей Блока? — усе-таки спитала вона.
— Нормальний хлопець… Лише полюбляє дурити й обкрадати людей.
На якусь мить Джинні стало навіть смішно. Та потім вона відчула, як усередині неї наростає лють.
— Ви ж не запитували мене про них, — заговорив Брайс після довгенької паузи (вони їхали, віддаляючись від міста). — Крім того, я не в тому статусі, щоб давати вам такі поради.
— А що як я візьму й прожену їх усіх просто зараз?
— Спочатку треба позамінювати всі замки в офісі. Ну, й одну або двох секретарок я б усе-таки залишив.
Доїхавши до лісовозної дороги, Джинні розвернула авто.
Повернувшись до міста, вони весь вечір провели в Музеї образотворчих мистецтв (і тільки згодом вона вирішила, що все ж таки непогано було б заморити черв’ячка). Може, її задуми були надто честолюбними, утім, вона таки втілила їх у реальність: того ж вечора позамінювала всі замки, а наступного ранку — звільнила всіх працівників (за винятком секретарки Едни Гіннент).
Нові працівники виявилися кращими за старих, але, щоб завоювати їхню повагу, вона мусила так само добре тямити в їхній роботі, як і вони самі. А для цього треба стільки всього знати: і що таке потік у тріщині гідророзриву, і чим відрізняється кумулятивна перфорація від кульової, і про всі види методів закріплення піщаних пластів, а ще — те, як здійснювати кислотну обробку та які бувають наповнювачі пласту… Їй увесь час хотілося єдиного — нормально поспати. Але ж стільки всього треба було продивитися й перевірити! Працюючи важче, ніж бодай колись трудився її чоловік, Джинні знову й знову замислювалася над тим, чи варто так себе мордувати. Адже її як не хотіли, так і не хочуть бачити в ролі власниці компанії.
Згодом Джинні дійшла висновку, що їй тоді просто не залишалося нічого іншого. Вона була не з тих жінок, які можуть почуватися нормально, просто сидячи вдома з дітьми. Їй завжди було зрозуміло, що в неї немає нічогісінько спільного з такими жінками, як її бабуся чи сусідки, які могли годинами вибирати собі нову сукню, щодня вештатися благодійними фондами й тижнями обмірковувати, як найкраще розсадити гостей на вечірці. Вона постійно чітко усвідомлювала, ким є і чим хоче займатися; поведінка багатьох інших людей, які чомусь вважали, що краще за неї знають, що їй робити, узагалі не повинна була шокувати її, але вона реагувала на це саме так. Тоді як інші жінки купували в аптеках валіум, Джинні замовляла бензедрин. Щоразу, коли почувалася виснаженою й хотіла пролежати весь день у ліжку чи влаштувати довгу обідню перерву — згадувала полковника, який не давав собі спочинку аж до дев’яноста років.
Щоб завжди перебувати в розумовому тонусі, вона вигадувала нескінченні вправи для свого мозку. Тримала в голові репліки для майбутніх ділових розмов; складала, множила чи ділила цифри всіх чисел, які тільки-но бачила: