Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький
Толедо повстримав нескінченний потік слів Бускероса й запитав його:
— Не про це зараз мова. Я прийшов дізнатися, як почувається хворий і чи йому щось потрібно.
— Хворий почувається погано, — відповів дон Роке, — потрібне ж йому передовсім здоров’я, розрада й рука прекрасної Інеси.
— Щодо першого, — перервав його Толедо, — то я негайно піду по лікаря мого брата, який у Мадриді належить до найкращих.
— Щодо другого, — додав Бускерос, — то ніяк ти йому, сеньйоре, не допоможеш, бо не повернеш життя його батькові; а щодо третього, то можу запевнити, що я не ощаджую зусиль, аби владнати цю справу.
— Як це? — закричав я. — Батько дона Лопеса помер?
— Саме так, — відповів Бускерос, — онук того самого Іньїґо Суареса, який, обпливши багато морів, заснував торговий дім у Кадиксі. Хворому було вже значно краще, і сили, без сумніву, невдовзі повернулися б до нього, якби звістка про смерть винуватця його життя не запроторила його знову до ліжка. Оскільки ж ти, сеньйоре, — продовжував Бускерос, звертаючись до Толедо, — щиро цікавишся долею мого приятеля, то дозволь мені супроводжувати тебе в пошуках лікаря й узагалі запропонувати мої послуги.
Після цих слів вони обоє вийшли, я ж залишився з хворим сам. Довго вдивлявся я в його бліде обличчя, на якому страждання за такий короткий час позначилися зморшками, і подумки проклинав нахабу як причину всіх нещасть Суареса. Хворий заснув, я навіть подих стримував, щоб мимовільним рухом не перервати його відпочинок, аж тут постукали в двері. Я роздратовано підвівся й навшпиньках пішов відчинити. Побачив немолоду вже, але дуже приємну на вигляд жінку, яка, побачивши, як я притискаю до губ палець на знак мовчання, попросила мене вийти до неї в передпокій.
— Юний друже, — сказала вона мені, — не міг би ти сказати, як почувається сьогодні сеньйор Суарес?
— Здається мені, що недобре, — відповів я, — але якраз зараз він заснув, і маю надію, що сон дещо підтримає його.
— Мені казали, що він дуже страждає, — продовжувала незнайома, — і одна особа, яка щиро ним цікавиться, просила мене, щоб я сама переконалася, в якому він стані. Будь такий добрий і передай йому цю записочку, коли він прокинеться. А вранці я сама прийду довідатися, чи йому не краще.
Сказавши це, дама зникла, а я сховав записку в кишеню й повернувся до кімнати.
Через якийсь час прийшов Толедо з лікарем; шановний жрець Ескулапа нагадував мені виглядом доктора Санґре Морено. Він замислився над хворим, покивав головою, після чого додав, що зараз ні в чому не може бути впевнений, але він залишиться з Суаресом на цілу ніч, а вранці зможе дати остаточну відповідь. Толедо по-дружньому обняв його, попросив, щоб він не жалів зусиль, і ми разом вийшли, обіцяючи собі подумки, що завтра на світанку повернемось. Дорогою я розповів кавалерові про відвідини незнайомої жінки; він узяв у мене записку й сказав:
— Я певен, що це почерк прекрасної Інеси. Завтра, якщо Суаресу буде краще, ми зможемо йому це віддати. Правду кажучи, я був би радий віддати половину свого життя за щастя цього молодого чоловіка, якому завдав стільки страждань. Але вже пізно, а нам теж після нашої подорожі потрібен відпочинок. Пішли, переспиш у мене.
Я охоче прийняв запрошення людини, до якої чимраз сильніше почав прив’язуватись, тож повечерявши, я невдовзі міцно заснув.
Наступного дня ми пішли до Суареса. По обличчю лікаря я здогадався, що мистецтво здобуло перемогу над хворобою. Хворий був ще дуже слабкий, але пізнав мене й щиро привітав. Толедо розповів йому, яким робом він став причиною скалічень дона Лопеса, запевнив, що докладе всіх зусиль, аби винагородити йому в майбутньому пережиті страждання, і попросив, аби той від цього моменту вважав його своїм приятелем. Суарес вдячно прийняв цю пропозицію і подав ослаблену руку кавалерові. Толедо вийшов з лікарем до другої кімнати; тоді, скориставшись можливістю, я віддав Суаресу записочку. Слова, що в ній були, стали, мабуть, найкращими ліками, бо Лопес сів у ліжку, з очей у нього потекли сльози, він притиснув лист до серця й голосом, який переривали ридання, сказав:
— Великий Боже, тож ти не покинув мене, я не залишився сам один на світі! Інеса, дорога моя Інеса не забула про мене, вона кохає мене! Достойна сеньйора Авалос сама прийшла довідатися про моє здоров’я.
— Авжеж, сеньйоре Лопес, — відповів я, — але небом заклинаю тебе, заспокойся, така раптова схвильованість могла б тобі зашкодити.
Толедо почув останні мої слова, тому увійшов з лікарем, який порекомендував хворому передовсім спокій, прописав йому прохолодні напої й, пообіцявши повернутись увечері, пішов. Через якийсь час двері відчинилися, і ми побачили Бускероса, який увійшов до кімнати.
— Браво! — вигукнув він. — Чудово, наш хворий, як я бачу, сьогодні значно міцніший! Тим краще, бо нам незабаром доведеться вдатися до якнайактивнішої діяльності. В місті ходять чутки, що донька банкіра цими днями виходить заміж за герцоґа Санта Маура. Нехай балакають, що хочуть, ми ще побачимо, на чиє вийде. Я якраз зустрів у корчмі «Під Золотим Оленем» одного ідальґо з почту герцоґа й дав йому зрозуміти, що вони сюди марно приїхали.
— Без сумніву, — перебив його Толедо, — і гадаю, що сеньйор Лопес не повинен втрачати надії, але в такому разі я прагнув би, щоб ти, сеньйоре, ні в що не втручався.
Кавалер відчутно акцентував ці слова. Дон Роке, схоже, не посмів йому нічого відповісти; я лиш помітив, що він із задоволенням поглядає, як Толедо прощається з Суаресом.
— Гарними словами справі не допоможеш, — сказав дон Роке, коли ми лишилися самі, — тут треба діяти, причому якнайшвидше.
Коли нахаба говорив це, почувся стук у двері. Я здогадався, що це сеньйора Авалос, тому шепнув на вухо Суаресу, аби він відправив Бускероса задніми дверима, але той обурився на ці слова й сказав:
— Тут треба діяти, повторюю, а якщо цей візит пов’язаний з нашою головною справою, то я повинен бути присутній при ньому або принаймні чути всю розмову з другої кімнати.
Суарес кинув благальний погляд на Бускероса, який, бачачи, що хворий дуже не хоче, аби Бускерос був присутній, вийшов у сусідню кімнату й сховався за дверима. Сеньйора Авалос залишалася недовго; вона радісно привітала одужання Суареса, запевнила його, що Інеса не перестає думати про нього й кохати його, що це на
