Улісс - Джеймс Джойс

Отож четвер, червня дня шістнадцятого. Патрика Дігнема, померлого од удару апоплексичного, поховали в сирій землі, й після посухи жорстокої, слава Богові, нарешті задощило, баржовик привіз торф, пропливши миль п’ятдесят чи десь коло того, та й говорить: посіви не сходять, поля засохли, печальне видовище і сморід нестерпучий повсюди, чи то в долинах, чи то на пагорбах. Дихати тяжко, і всі свіжі вруна пов’яли геть чисто, бо ж так довго ані краплі дощу не випадало, що вже ніхто й не згадає, чи в літа проминулі було щось подібне. Пуп’янки руж усі зчорніли ще й спузирилися, а на горбах сама морхла трава й чагарі сухі, що спахнуть од першої ж іскри. І всі твердять водно, що той вітер страшний, який був переколошматив увесь край минулого лютого, то справжня марниця, коли порівняти з оцим-о спустошенням. Одначе ж нині, як уже згадували, мало-помалу по тому, як зайшло сонце, і з тим же самим незмінним вітром із заходу, завидніли, коли вже смеркало, великі набухлі хмари, і знавці погоди позадивлялися, мірявши їх поглядом, і спочатку заблискотіли зірниці, а ще перегодом, туди до ночі ближче, десь за годину десяту, розпанахала пітьму одна велика блискавиця й грякнув, розкотившись довгими перекотами, грім, і вмить усі кинулися хто куди, у найближчі двері, від димучої зливи, чоловіки захищаючи брилі свої солом’яні хустинками чи ганчірками якимись, а жінота застрибала, попідіймавши подолки чимвище, бо ж линуло воно враз і як із відра. Де досі сухо було, як у пустелі, по Ілі-плейс, Беггот-стрит, Дьюкс-лаун, а звідтіля по Міерріон-ґрин й аж до Голлс-стрит, мчала потоком вода, і хоч куди кинь оком, аніде жодного тобі портшеза, екіпажа там чи фіакра, одначе грім, після першого отого удару, так більше й не загримів. А навпроти дверей вельмишанованого містера судді Фіцгіббона (якому випадало засідати з містером Гілі, адвокатом, у справі стосовно земель коледжу) Мал. Мулліган, джентльмен над джентльменами, вийшовши від містера Мура, літерата (колишнього папіста, але наверненого, подейкують, у доброго вільяміта{705}), випадково наскочив на Алек. Баннона, коротко підстриженого (так модно нині, у поєднанні з вечірніми плащами із зеленого твіду), котрий допіру повернувся до міста поштовою каретою з Муллінгара, де його кузен і брат Мал. М. пробудуть іще місяць, аж до святого Свитина{706}, й питається, яким це його вітром сюди, та до себе додому чимчикую, а той до Ендрю Горна, його там ждуть не діждуться, щоб вихилив чарчину, так він доповів, але ж закортіло розповісти й про одну теличку-норовичку, форми ой розвинені, не по літах, смачнюща телятинка до самих п’ят, а дощ тим часом знай поливав їх, тож вони обоє і заскочили до Горна. А там Леоп. Блум із газетки Кроуфордової любенько засів із ватагою гультяїв, охочих погалакати й поскандалити, і були там Діксон Молодший, спудей із Матері Божої Скорбей, Вин. Лінч, колядин із Шотландських верховин, Віл. Медден, Т. Ленеган, глибоко опечалений, позаяк огир один підвів його під манастир, та Стівен Д. Леоп. Блум опинився там через утому апатичну, що його зморила, а це вже він і ліпше почувся, а тої ночі приверзлося йому щось геть химерне про його господиньку, місіс Молль, у червоних пантофлях та в шуримурах чи то пак шароварах турецьких, а це ж бо, як снотлумачі вважають, до переміни, і місіс Пюрфуа-Чистовір була там, потрапила туди, бо забаглося так утробі її, і тепер вона, бідолашечка, мучиться розпростерта, вже два дні перестрочені, й ніяк не розродиться, повитухи у відчаї, від рисової юшечки її нудить, а кандьор такий найкраще ж зневоднює, дихання тяжке, утруднене, але з того, як воно буцає-штовхається, видно: здоровенький буцман, нівроку, дав би тільки Бог хутчій обродитися. Чував я, це вже дев’яте в неї буде, а попередньому обкусала нігтики на Благовіщення, значить, йому тоді сповнився рочок, і, як і ті трійко, теж усі материнським молоком вигодовані, воно в неї померло й записане чудовими літерами в Біблії короля Якова{707}. Мужу її вже за п’ятдесят, він методист, але на причастя ходить, а по неділях, за гарної години, його завжди бачать із двома синочками біля Буллокської гавані, він там ловить сайду й камбалу на вудочку з важкою котушкою, чи з берега, чи з човна плоскодонного, старається закидати легесенько, і, як доводилося мені чути, має таки нічогеньку ловитву. Одне слово, нескінченно велика злива, і все ожило, тож можна сподіватися кращого врожаю, хоча всякі мудрагелі передрікають, що після вітру й дощу прийде вогонь, позаяк за пророцтвом календаря Малахія{708} (а ще ж дійшло до мене, що й містер Рассел скалапуцяв подібного штабу провіщення з гіндустанського наріччя для селянської своєї газетки) сії три стихії ходять завжди вкупі, одначе це просто сім мішків гречаної вовни і всі неповні, намелені для стареньких бабусь та дітей недорослих, геть без хоч би якого резону, хоча, буває, вони й поціляють своїми химородами в самісіньку істину, а як, того ніхто ж не відає.

Тут підвівся в кінці стола Ленеган, розповісти про листа у вечірній газеті, й він ну удавати, ніби ревно розшукує його в себе; і клявся, й божився, мовляв, той лист схвилював його незмірно, поки-то, піддавшись умовлянням Стівена, облишив пошуки й дуже жваво скористався запрошенням присісти поруч. Кручений, що й казати, був то панок, вічно корчив із себе блазня та дурня клеїв, а хай-но десь щось із жінками, кіньми чи свіжими скандальчиками, він тут і вродився. Коли по правді, то статки-манатки його були такі собі, а час він збавляв здебільшого по кав’ярнях, пивницях та забігайлівках, знай терся в компаніях вербувальників, кучерів, дармоїдів, побігаїв, підмайстрів, клерків із перегонів, дівиць вуличних та бордельних і всякої такої вишуканої публіки, а бувало ночі просиджував із нишпоркою чи судовим виконавцем, котрий трапиться напохваті, випитуючи в тих іще тепленькі плітки у проміжках між хилянням. Підживлявся він зазвичай у найдешевших зачучверілих харчевнях, одначе, хоча діставалося йому часом саме місиво з об’їдків чи тарілка тельбухів на останній рідний шестипенсовик, язик його ніколи не давав жодних шансів нудьзі, й від котрого-небудь міцненького слівця, підхопленого у шльондри чи ще хтозна від кого, всі за боки хапалися, регочучи, мов несамовиті. А інший із тих, що там перебінджувалися, Костелло себто, зачувши їхню розмову, поцікавився, а що