Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
Знеможений чоловік, якого далі називають ім'ям померлого Франца Біберкопфа, сам не знає, як йому вдається переставляти ноги, часом він навіть часом допомагає розносити обід; його більше не допитують, і він навіть не підозрює, що досі залишається в центрі уваги. Агенти карного розшуку все ще хочуть докопатися, що то за пригода була в нього з рукою, за яких обставин він її втратив і де лікувався. Звернулись із запитом до Маґдебурзької клініки, все це, звичайно, справи давно минулих днів, але поліція цікавиться таким справами, навіть якщо звідтоді минуло вже двадцять років. Та нічого дізнатися не змогли, з'ясували тільки, що Герберт також сутенер, такі чоловіки мають шикарних дівчат і все звалюють на них, мовляв, усі гроші заробляють дівчата. Та ніхто з поліцаїв у це не вірить, може, вони часом і беруть якісь гроші в дівчат, але й самі не б'ють байдиків. Та про це всі ці типи мовчать як риби.
Цього разу гроза оминула нашого Франца Біберкопфа, цього разу йому все пробачили. Цього разу ти одержав зворотний квиток, сину мій.
І ось настав той день, коли його відпускають з лікарні. Поліція недвозначно натякнула йому, що за ним наглядатимуть. З комірчини приносять те, що належало колишньому Францу, він одержує все на руки, одягає своє цивільне вбрання, на куртці залишилася пляма від крови, коли патрульний поліцай огрів його по голові ґумовим кийком, штучну руку я брати не буду, перуку також залишу, нехай буде вам, може, знадобиться для аматорського театру, та в нас тут театр щодня, але ми обходимося без перук, так, довідку про звільнення ви одержали, отже, адью, пане старший санітар, може, коли розпогодиться, ви завітаєте до нас у Бух, добре, добре, красно дякую, зараз я вам відчиню.
Ну ось вже і це залишилося позаду.
Вітчизно, спокій зберігай, не влипну більше, так і знай
Уже вдруге залишив Біберкопф дім, в якому його утримували під арештом, наша довга подорож добігає кінця, ми зробимо разом із Францом ще один маленький крок.
Перший дім, який він залишив, була в'язниця у Теґелі. Тоді він розгублено стояв біля червоного муру, й коли він рушив з місця, з'явився 41-й трамвай, на якому він поїхав до Берліна, будинки хиталися, дахи силкувалися з'їхати просто на Франца, йому довелося довго йти і довго сидіти, аж поки все довкола нього втихомирилося, а він набрався досить сил, щоб залишитися в Берліні й почати все спочатку.
Тепер він зовсім знесилений. На той будинок закритого відділення він уже не міг дивитись. А коли він вийшов у Берліні на Штеттинському вокзалі й перед ним постав величезний готель «Балтикум», він бачить, що все-стоїть-і-не-хитається. Будинки стоять нерухомо, дахи лежать міцно, він може спокійно ходити попід ними, йому не треба ховатися в темних дворах. І ось цей чоловік, — ми хотіли б назвати його Франц Карл Біберкопф, аби відрізнити від того першого, адже під час христин Франц одержав і друге ім'я, на честь діда по материній лінії, — цей чоловік іде тепер повільно по Інваліденштрасе, проминає Акерштрасе, прямує до Брунненштрасе, проходить повз жовту будівлю критого ринку, неквапно розглядає крамниці, будинки та людей, які постійно кудись поспішають, давно я всього цього не бачив, і ось я нарешті знову тут. Біберкопф був довго відсутній. А тепер Біберкопф повернувся. Ваш Біберкопф повернувся.
Нехай підступають, нехай підступають широкі рівнини, червоні цегляні будинки, в яких горить світло. Нехай підступають замерзлі подорожні, що несуть на спинах клунки. Це — повернення, цього разу більше, ніж просто повернення.
Він заходить в якусь кнайпу на Брунненштрасе, гортає газету. Може, десь там згадують про нього, про Міцу, про Герберта чи про Райнгольда? Нічогісінько. Куди ж мені тепер піти, куди я маю піти? Єва, хочу бачити Єву.
Вона вже не живе з Гербертом. Двері відчинила господиня: Герберт засипався, лягаві обшукали всі його речі, назад він не повернувся, речі стоять на горищі, продати їх чи що, треба буде поцікавитися. Франц Карл зустрівся з Євою в західному Берліні, у помешканні її покровителя. Вона одразу його прийняла. Єва дуже радо зустріла Франца Карла Біберкопфа.
«Так, Герберт засипався, одержав два роки тюрми, я роблю для нього все, що можу, про тебе вони також багато питали, зараз він у Теґелі, а ти що поробляєш, Франце?» — «Зі мною все гаразд, мене випустили з Буха, визнали неосудним». — «Так, я читала в газеті». — «Не знаю, що вони там писали. Але я ще дуже слабкий, Єво. Казенний харч, що тут вдієш».
Єва зауважує його погляд, спокійний, глибокий, допитливий, такого погляду вона ніколи раніше у Франца не бачила. Про себе вона нічого не каже, хоча з нею також дещо сталося, що стосується і його, але він ще такий слабкий, вона найняла для нього кімнату, допомогла обладнуватися, він не мусив ні про що клопотатися. Та він і сам сказав їй, коли Єва навідала його у новому помешканні й уже збиралася йти: «Ні, зараз я ні до чого не здатен».
А що ж він робив пізніше? Поступово став виходити на вулицю, ходить собі по Берліну.
Берлін, 52 градуси 31 мінута північної широти та 13 градусів 25 мінут східної довготи, тут є 20 вокзалів для потягів далекого сполучення, 121 приміська станція, 27 станцій кільцевої залізниці, 14 — міської залізниці, 7 сортувальних станцій; трамвай, наземна залізниця, автобуси, та кайзера місто є тільки одне, і зветься Відень воно[241]. Мрія жінки із трьох слів, три слова включають у себе всі жіночі бажання. Уявіть собі, що одна нью-йоркська фірма оголосила про появу нового косметичного засобу, який надає жорсткуватій сітківці ока чистий блакитний відтінок, який буває лише в молодості. Ви матимете найгарніші зіниці від темно-синьої до шовковисто-брунатної барви можна, скориставшись тюбиками нашого засобу. Навіщо витрачати стільки грошей на чистку хутряних виробів…
Він іде собі містом. Тут скрізь є багато речей,
