Престиж - Крістофер Пріст

— Звичайна спритність пальців! — з пафосом оголосив я.— Погляньте: він тримає одну руку під столом. Звідти виймає послання. Ось і весь секрет!

Чолов’яга скрутив мене, проте я встиг побачити, як Енджер винувато сховав папірець, підготовлений для трюку. Тоді глава сім’ї підвівся і почав клясти мене останніми словами. Його обличчя було спотворене гнівом і горем. Хтось із дітей гірко заридав; інші відразу приєдналися.

Вириваючись, я розчув пхикання старшого хлопчика:

— Де ж мама? Вона була тут! Вона була тут!

— Він шарлатан, брехун, обманщик! — репетував я, поки мене виштовхували з кімнати спиною вперед.

Я помітив, що молода асистентка побігла до вікна замінити драпірування. Щосили вдаривши нападника ліктями, я на мить звільнився і помчав до неї. Схопив за плечі й грубо відштовхнув убік. Вона розпростерлася на дощатій підлозі.

— Він не вміє розмовляти з померлими! — закричав я.— Вашої матері тут немає!

Здійнявся галас.

— Хапайте його! — долинув голос Енджера.

Здоровань знову заломив мені руки за спину і розвернув обличчям до присутніх. Дівчина не могла звес­тися на ноги — вона лежала на підлозі й злобно дивилася на мене знизу вгору. Енджер — зовні спокійний і стриманий — не відходив від столу, пронизуючи мене вбивчим поглядом.

— Я знаю вас, сер,— відрізав він.— І віднині надзвичайно уважно стежитиму за вашими виступами.— Він мовив до помічника: — Викиньте його звідси!

Не встиг я і оком зморгнути, як гепнувся на бруківку. Щосили намагаючись зберігати гідність, не звертаючи уваги на зацікавлені погляди перехожих, я обсмикнув одяг і квапливо пішов геть.

Упродовж наступних днів мене заспокоювало відчуття власної правоти, усвідомлення того, що родину хо­тіли обікрасти, а мистецтво ілюзіоніста використовували у підступних цілях. Згодом мене охопили неминучі сумніви.

Сеанси Енджера приносили втіху його клієнтам незалежно від того, якими засобами це досягалося. Я згадував невинні дитячі личка, осяяні вірою в те, що померла мама передає їм послання з того світу. Бачив їхні усмішки й щасливі погляди.

Хіба це відрізняється від бажаної містифікації, заради якої публіка приходить на виступи ілюзіоніста? Може, такі номери є навіть кориснішими. Чи варто засуджувати тих, хто бере гроші за «спіритизм»? Чим вони гірші порівняно з тими, хто бере гроші за шоу у мюзик-­холах?

Майже місяць я страждав, шкодуючи про свій вчинок. Зрештою докори сумління настільки замучили мене, що я вирішив діяти: написав покаянного листа Енджеру і від щирого серця попросив вибачення.

Відповідь не забарилася. Я отримав мій лист, розірваний на маленькі шматочки. До нього додавалася ­записка — Енджер саркастично радив мені скласти докупи ці клаптики за допомогою моїх таємних магічних прийомів.

Два дні по тому я виступав у «Льюшем-Емпайр». Аж раптом мій противник скочив із місця в першому ряду бельетажа і заволав на всю залу:

— Його асистентка ховається за лаштунками, ліворуч від ящика!

Звичайно, то була правда. Я мав вибір — або опус­тити завісу і покинути сцену, або продовжити показ — якомога театральніше зустріти мою асистентку, вдовольнившись слабкими оплесками збентежених глядачів. У центрі бельетажа зяяло порожнє крісло, що нагадувало дірку на місці вирваного зуба.

Отак почалася ворожнеча, що триває багато років.

Єдине, що мене виправдовує,— недосвідченість юності, хибне розуміння професійної честі, необізнаність із світськими правилами. Але провина лежить і на Енджері. Хоча я дещо запізнився з вибаченнями, моє каяття було щирим, і лише безсердечна людина могла відмовитися миритися. З іншого боку, Енджер теж був молодим. Наразі мені важко відтворити ті події, оскільки наш конфлікт стався бозна-коли й за весь цей час набував різноманітних форм.

Якщо я припускався помилок і намагався їх виправити, Енджер несе відповідальність за постійне розпалювання нашої ворожнечі. Дуже часто я, втомившись від цієї безглуздої війни, намагався почати з чистого аркуша життя і кар’єру, але Енджер знову кидався в атаку. Він примудрявся псувати мій реквізит, унаслідок чого весь номер ішов шкереберть. Якось вода, що мала перетворитися на червоне вино, залишилася водою. Іншим разом я виставив себе дурнем, урочисто діставши з циліндра голу мотузку замість гірлянди прапорців. Ще один неприємний інцидент стався, коли моя асистентка, що мала злетіти в повітря, нерухомо лежала на канапі.

Одного вечора, незадовго до вистави, хтось розмалював мої афіші, вивішені біля входу до театру: «Він використовує картонний меч», «Він витягне з колоди пікову даму», «Фокус із дзеркалом: пильнуйте за його лівою рукою» і таке інше. Глядачі читали всі ці глумливі написи, перш ніж увійти до зали.

Такі вчинки, ймовірно, нагадували невинні жарти, проте вони могли завдати суттєвої шкоди моїй репутації, і Енджер чудово знав, чим я ризикую.

Звідки мені відомо, що саме він робив ці капості? Іноді він сам не приховував свою причетність. Коли мій номер зривався, Енджер опинявся у залі — щойно виникала якась проблема, він підстрибував і починав освистувати мене. Однак найважливішим доказом, що агресором був сам Енджер, стали притаманні йому погляди на мистецтво магії. Він надавав провідного значення секрету, що лежить в основі того чи іншого фокуса. Такий виверт ілюзіоністи називають «оманою». Якщо виконання трюку залежало від потаємної полиці за столом фокусника, Енджер зосереджувався виключно на цій полиці, навіть не припускаючи, що артист може творчо підходити до використання апаратури. Хоч би якими були причини наших чвар, головна розбіжність полягала у хибному й обмеженому розумінні ілюзіоністських прийомів, властивому Енджеру. Диво створюється завдяки майстерності ілюзіоніста. Техніка тут ні до чого.

Ось чому «Нове транспортування людини» залишалося єдиним номером, що жодного разу не став мішенню для публічних нападів Енджера. Мій трюк не на його зуби. Він ніяк не міг збагнути, як досягається такий ефект — почасти тому, що я ревно зберігав свою таємницю, але здебільшого його збивала з пантелику моя манера виконання.

XVI

Кожен номер має три етапи.

Перший етап — підготовка. Ми навіюємо, пояснюємо або натякаємо глядачам на те, що вони невдовзі побачать. Реквізит стоїть на сцені. Інколи ми просимо допомоги у добровольців із публіки. Під час підготовки ілюзіоніст усіляко відвертає глядацьку увагу.

Другий етап — виконання — передбачає здійснення певних трюків на основі багаторічного досвіду й артистичних здібностей фокусника.

Третій етап — відомий як «ефект» або «престиж» — є продуктом магії. Якщо з капелюха витягають кроля, який начебто не існував раніше, він вважатиметься «престижем» цього фокусу.

«Нове транспортування людини» вирізняється з-поміж інших номерів, оскільки глядачі, критики й мої колеги насамперед цікавляться його підготовкою і виконанням, а мене, виконавця, найбільше хвилює престиж.

Ілюзіоністські номери поділяються на категорії, або типи, чия кількість обмежується шістьма (не рахуючи гіпнозу, що становить окрему царину). Будь-який фокус, що виконувався колись, підпадає під одну чи кілька з нижченаведених категорій:

1. Поява: магічне створення предмета чи живої істоти з нічого.

2. Зникнення: магічне щезання предмета чи живої істоти в порожнечі.

3. Трансформація: видиме перетворення одного пред­мета на інший.

4. Переміщення: видима зміна місцеперебування двох чи більше предметів.

5. Виклик законам природи: скажімо, оманливе подолання гравітації, ілюзорне проникнення одного твердого тіла крізь інше, поява великої кількості предметів чи людей із вузького місця, що видається затісним для них.

6. Таємна рушійна сила: створення ілюзії самостійного руху предметів —