Оповідання та повісті, окрушини - Ірина Вільде
Про що гудуть безугавно телеграфні стовпи? Напевно, критикують розмови, що ведуть поміж собою телефонні дроти…
НЕМА ТАКОГО ХУДОЖНИКАПросиш послати тобі за океан картину з краєвидом рідної сторони. Я радо вволила б твою волю, але де ж знайти мені художника, що зумів би фарбами передати небо, списане крилами журавлів, чи проосінній запах лісових опеньок, чи скаргу на «нові порядки» старого млина, а чи мелодії моєї туги, що, наче юродива, й досі шукає тебе по давно заораних стежках…
ІНШІ ПРИЧИНИ — ІНШІ МЕТОДИКолись натиралася свіжими листками любистку, аби віднадити його від іншої. Сьогодні кидає засушені листочки цього пахучого зілля в борщ, аби віднадити його від «забігайлівки».
* * *І найточніше вимагає пояснення. Адже існує страх боягуза і… страх героя.
А СУТЬ ОДНА…Часто «дерзання молодого таланту» і «формалістичні викрутаси» зводяться, по суті, до одного. Вся справа в тому, хто розбирає твою творчість: друг чи недруг.
У ВІК КОСМОНАВТИКИЦить, серце! У вік космонавтики ціняться перш за все нормальні серця.
НЕВМИРУЩЕЯкщо класика — це й вічна актуальність, то у старого Андерсена вона у фразі: «Королю, королю, ти голий!»
НЕ ЗАВЖДИ ТРЕБА МАТЕРІ СЛУХАТИСЬ— Не йди за нього, — порадила мені мама. — Музиканти — однаково що цигани.
Я послухалась матері. І — що доброго зробила?
МАТЕРИНСЬКЕВоліла б око втратити, аніж довіру сина.
ДУМКИ ВГОЛОСЯкі я можу мати претензії до жінки, коли я вже сам для себе застарий?
І ХТО Б ПОДУМАВ!«Усі думки мої і мислі бродять коло твого дому», — писав ти мені хлопчиною. Хто був би тоді подумав, що пройдуть десятки років і твої слова повернуть к тобі, але вже як посланці від мене.
ДЕЯКИМ КЕРІВНИКАМ В АЛЬБОМНе в кожному випадку мовчання люду — знак згоди.
* * *Скільки б не було визначень поняття «національність», мова є і залишиться його душею.
БІЛЬТвоє мовчання болить мене. Твої листи тривожать мене. Куди, куди діватись мені з моїм тривожним болем?
СУМА ТА САМАМама ~ Діти ~ Ти
Діти ~ Ти ~ Мама
Ти ~ Мама ~ Діти
Як не варіювати доданками, загальна сума завжди залишається та сама: найдорожчі.
ЗА НАЛКОВСЬКОЮЩо ми знаємо про деяких наших «молодих», коли знаємо їх виступи на зборах і семінарах, а не знаймо їхніх думок?
ВАЖКО ПОВІРИТИНе вірю у безсмертність душі. Але важко мені повірити, щоб мої почуття до тебе мали б скінчитися з моїм життям.
ДВОЗНАЧНІСТЬПо довгих роках прийшов лист від її першого любка. Здуріла від радощів: притулила конверт до губ.
— Мамо! — скрикнув син. — Це ж так негігієнічно!
* * *Не бути падлюкою — ще не означає бути порядною людиною, бо порядність, друзі, зобов'язує, як і всяка інша чеснота.
ЗАГАДКАЩо це таке? Всі його шукають, а ніхто не знає, як воно виглядає. (Щастя).
МОЖЕ, Й ВАРТО?Людство, як відомо, створило чимало міжнародних організацій та різних асоціацій. Чи не настав час, братове, подумати про ще одну? Наприклад, про «Міжнародну асоціацію порядних»?
ХТО, КОЛИ І ЗА ЩО?Твої рекомендації чудові. Мене цікавить одне, зовсім побічне питання: хто, коли і за що давав їх тобі?
ВПОРУПочавши від стародавніх, хвалимо тих, що вміють впору замовчати. А впору замовити потрібне слівце — хіба не заслуговує такої самої, якщо не більшої, похвали?
* * *Візьмеш невродливу — звикнеш. Візьмеш красуню — теж звикнеш. У чому ж тоді проблема?
* * *Коли вже твоє становище змушує тебе бути нещирим зо мною, то для пристойності опусти бодай очі.
АХ, ТА МОЛОДЬ!— Пошануй бодай черевики, коли вже не жалко ніг! — ремствувала мама на доню, що знемагала в танці.
ХИТРІ!Чоловіки підозрівають нас у надмірній практичності, а самі бач які: освідчуються в коханні, жертвують нам серце, а від нас вимагають руки (і то правдоподібно — правої).
* * *Прийняти рішення, власне, найлегше. Тільки — як сприймуть його ті, від імені кого ми приймаємо його?
ЗА ЗДИБАННЯ НА ТОМУ СВІТІСиджу за вдівцевим (до речі, такого прикметника в живій мові немає) столом свого сусіда з дитинства — Георгія.
— На Теплого Олекси було п'ять років, як ви були в нашому селі.
— А ви пам'ятаєте! Кожної зими кажу собі: но, вже цеї весни чи літа напевно виберуся на Буковину. А відтак знову якісь справи, цур їм та пек, закрутять мною, і знову відкладаю на наступне літо. І так, Георгію, з року в рік.
— Сягайте, прошу…
— Дякую файно. Випиймо, Георгію, за тих, що ми в них.
— Будьмо, Дарцю. А тепер знову аж за п'ять років увидимо вас у Лукавиці.
— Дай нам, боже, прожити ще п'ять.
— Та я до того і річ веду. А то можете приїхати і застати мене там, де паламар траву косить.
— Що ви, сусіде?!
— А що? Ми з вами вже не молоді, хоч ви і молодші від мене, але й недалеко втіклисьте, гей той казав. Думаю собі, Дарцю, що там у Львові десь у вас покої, а покої…