Оповідання та повісті, окрушини - Ірина Вільде
П'ятнадцять, рівно по п'ятнадцять (а мені донедавна здавалось, Ти на рік старший від мене) зелених років і одне зелене літо у буковинському селі — і все.
І — все.
Ні, не все. Є ще шкатулка спогадів, яку я вже сорок п'ять років зберігаю з такою ревністю, як фотографію матері. Інколи, залишаючись сама з собою, виймаю шкатулку із сховку, відчиняю і щораз наново дивуюсь, що спогади в ній ані крапельки не втратили своєї росяної свіжості.
…А я буду мандрівником! Побачиш! Ось закінчу гімназію і виберуся в світ за очі.
Я подумала з болем: мене мама не пустить у світ.
— Сам, без нікого підеш?
— Сам. А що?
— Нічого… Хотіла спитати… а не буде тобі страшно самому?
— Пхі!
— І довго будеш мандрувати світами?
— Доки не поверну на те місце, звідки вийшов. Адже ти знаєш — земля кругла.
Я знала: земля не тільки кругла, але й дуже велика.
— Це, напевно… триватиме багато років?
— Напевно…
Я душилася від сліз. Нарешті ти помітив мою муку. Взяв своїм гарним жестом мене за підборіддя і сказав очі до очей:
— Але я вернуся на те саме місце, звідки вийшов. Адже земля кругла, правда? Коли я вирушу з Веренчанки, то буду мандрувати… мандрувати… мандрувати… І знову вернуся до нашого села, на те самісіньке місце, звідки вийшов. Тільки ти чекай мене. Але направду чекай.
Які можу мати сьогодні претензії до Тебе, мій друже, коли я покинула наше село раніше, ніж Ти вирушив у дорогу навколо світу?
Може, коли б чекала на тому самому місці…
Та що про це тепер говорити, коли ми з Тобою переступаємо межу пересічного віку нашої доби, а мої діти самі вже мають дітей…
А проте й тепер ще іноді, коли слухаю музику, яка зворушує мене, чи дивлюся на краєвид, що вражає мене незвичайною гармонією краси, чи у вуличному русі наткнуся на винятково благородне у своїм рисунку обличчя, то до тієї міри відчуваю Твою присутність, що простягаю руку, щоб потиснути Тебе по-змовницьки за лікоть.
І щойно по миті усвідомлюю собі, що поміж нами океан і пропасть часу.
Наші передостанні листи розминулися в дорозі. Варто було побачити, як вони розкланювались взаємно, перелітаючи океан.
Будь мені. Д.
* * *Кладіть на могили квіти, а не свої надії…
СВІДОК НОМЕР ОДИНВ осуді молодих не забувайте покласти на свідка свою власну юність.
З ЩОДЕННИКА СОБАКИЗавжди мені дуже прикро, коли помилково гавкну на свого.
* * *Всюди потрібні… симпатичні люди.
ЄДИНЕ БАЖАННЯТисячі речей потрібні здоровій людині і тільки здоров'я — хворій.
І ЩО КОМУ ДО ТОГО?Піт, море і сльози — солоні. Моє наплакане кохання до тебе — теж.
СЛУШНО!Здоров'я моїх очей задороге, щоб втратити його на погані книги.
* * *Я втомилася безустанними сподіваннями. Уявляю собі, яка це мука була б — безустанна безнадійність!
МЕНЕ НЕ ВЛАШТУВАЛО БЯ тебе лише тому люблю, що ти любиш мене. Це тебе влаштовує? Дивуюся.
ГІРКА ЗАКОНОМІРНІСТЬЛюди на старість стають егоїстами? Слухайте, це ж закономірно: хто ще любить їх, крім них самих?
НІКОМУ НЕ ПОТРІБНА ГОРДІСТЬТи — один. Тебе — одного. Тобі — одному. Тобою — одним. На порозі шістдесяти це звучить гордо.
ПОВОРОТИ ІСТОРІЇ«Такого ще не було!» Правильно, але на поворотах історії мусить колись бути той перший крок і той перший сміливий, що вчинить його.
НЕ СПІШІТЬ!Не вагайтеся розбудити людину серед ночі, коли несете їй добру вістку. З поганою почекайте до ранку — і то після сніданку.
О! О! О!Замало любити. Треба ще вміти доставити любов на адресу.
ЗАДОВГО ЧЕКАТИЧесність — це вклад, при якому відсотки набагато переростають капітал.
РОЗБИЙ ДЗЕРКАЛОЯ змінив вулицю, на якій жив. Змінив роботу. Змінив докорінно свій спосіб життя. Змінив — о, кари, кари мені! — жінку і однаково далі не можу звільнитись від того скучного, пристаркуватого типа у дзеркалі.
СТАРА ПЛІТКАРКА«Я не цікавлюся тобою, — обрушилась Молодість на Старість. — Чого ж ти вічно тичеш свого носа у мої справи?»
СКРОМНЕ ПИТАННЯЯке ти маєш право патякати про комуністичну мораль, коли ти навіть у касу кінотеатру намагаєшся пролізти без черги?
* * *Не тому страшно, що роки «ідуть», а тому, що вони «біжать»…
ПРИКЛАД НА ТАВТОЛОГІЮЛюблю тебе в собі. Люблю себе в тобі. Люблю нас разом. Люблю нас нарізно. Одне слово: люблю любити любов.
НЕ ПИТАЙ«Чому? Чому?» Я ж не можу сказати тобі, що ти не є тим, на чиїй руці хотіла б я прокинутись вранці…
СИЛА ПРИКЛАДУКоли побачу сутулого, завжди випростую спину.
ТІНІНас поки що менше, але нас буде щораз більше й більше. Їх поки що більше, але їх буде щораз менше і менше. Мова про принципових і їх тіні.
«ПРАВИЛЬНИМ» В АЛЬБОМЗ законом-то ти в згоді, а як з совістю?
НАЙВАЖЧЕЩо за вибрик природи: і все ж таки людині найважче бути…