Українська література » Сучасна проза » Твори у дванадцяти томах. Том другий - Джек Лондон

Твори у дванадцяти томах. Том другий - Джек Лондон

Читаємо онлайн Твори у дванадцяти томах. Том другий - Джек Лондон
чоловіка, що вже більше десяти років не заробляє ні пенні».

Тільки подумати: жінка, здатна написати такого тверезого і грамотного листа, живе разом з чоловіком на п'ять шилінгів у тиждень! Містер Голмс відвідав її. Він ледве пробгався до неї в кімнату. Там лежав її хворий чоловік; там-таки вона працювала цілий день; там-таки варила, їла, прала й спала; і там-таки вони удвох жили й помирали. Місіонер не мав де сісти, хіба на ліжко, та й там було повно краваток і шовку. Легені хворого вже догнивали. Він раз у раз заходився кашлем та відхаркував, а жінка відривалась від роботи підтримати його. Шовковий пушок із краваток шкідливо впливав йому на легені, а хвороба його шкідливо впливала на ті краватки і на майбутніх продавців та власників тих краваток.

Іншим разом містер Голмс відвідав одну дванадцятирічну дівчинку, оскаржену в поліційному суді за крадіжку харчів. Виявилось, що вона заміняла матір двом хлопчикам — один дев'яти років, другий, калічний, семи, — та ще одній, меншій дитині. Мати в неї була вдова, шила блузки. Вона платила п'ять шилінгів тижнево за житло. Ось решта статей її хатнього бюджету: чай — півпенса; цукор — півпенса; хліб — чверть пенса; маргарин — один пенс; гас — півтора пенси; дрова — півпенса. Добрі, лагідні господині з порядних сімей, уявіть собі, що ви ходите на базар і утримуєте дім за такі кошти, та ще наглядаєте за своєю дванадцятирічною заступницею, щоб вона, бува, часом не вкрала десь харчів для малих своїх братиків і сестричок, поки ви шиєте, шиєте, шиєте блузку за блузкою, що простягаються аж до бідацької домовини, яка вже роззявила на вас свою чорну пащу!

Розділ XIX

ГЕТТО

Чи ж гаразд, що в нас наука, процвітання, зиску ріст,

Та в багні плюгавлять душу недолугі діти міст?

Он Прогрес кульга завулком на паралічних ногах,

І нужда дівчат голодних на розпусти править шлях.

Там он швачку обдирає злий хазяїн-шкуролуп,

А на вбогому горищі разом і живий, і труп;

Там плазує лихоманка між гнилих дощок і лат,

І на нарах нечестивих батько й дочка поруч сплять.

Теннісон[44]

Колись народи Європи заганяли ненависних юдеїв до міських гетто. А сьогодні промислові магнати не такими деспотичними, та не менше жорстокими методами загнали ненависних, однак потрібних їм робітників до величезних, украй злиденних гетто. Іст-Енд у Лондоні — це й є таке гетто. Багаті й можновладні там не селяться, мандрівник туди не заходить; кишма кишить там, плодиться й умирає два мільйони робітників.

Не слід гадати, що всі лондонські робітники скупчилися в Іст-Енді, але потік їх у той бік неухильно зростає. Бідні квартали в центральних районах міста весь час зносять, і основна маса знедомленого люду рине на схід. За останніх дванадцять років в одному районі, що лежить аж ген за Олдгейтом, Уайтчепелем та Майлендом — його називають «Лондон за межею», — населення зросло на двісті шістдесят тисяч чоловік, тобто більш, як на шістдесят відсотків. В церквах у цій окрузі, до речі, є де сісти тільки одному з тридцяти семи новоприбулих.

«Містом жахливої одноманітності» часто звуть Іст-Енд, і особливо — життєрадісні й угодовані туристи-верхогляди, що тільки охають та ахають, вражені нестерпною монотонністю та вбогістю краєвиду. Коли б же Іст-Енд був лише й того, що «містом жахливої одноманітності», оскільки, мовляв, робітництво не заслуговує на красу та різноманітність вражень! Однак Іст-Енд вартий гіршої назви. Його слід назвати «Містом виродження».

Це не місто трущоб, як гадає дехто, — це суцільна велетенська трущоба. З погляду елементарної пристойності, перша-ліпша злиденна вулиця з-поміж усіх його злиденних вулиць — це трущоба. Де на кожному кроці можна почути й побачити таке, чого не повинні чути й бачити ваші й мої діти, там так само не повинні жити й діти інших. Де ні ви, ні я не дозволили б жити своїй дружині, там не повинна жити й дружина будь-кого іншого. Бо тут, в Іст-Енді, сороміцтва та вульгарщини — хоч греблю гати. Від них нікуди не сховаєшся. Від лихого псується й добре і гниє все вкупі. Яке прекрасне — невинне дитинство! Але тут, в Іст-Енді, невинність, як ніде, скороминуща, її треба пильнувати, поки ще малюк не виповз із колиски, інакше ви переконаєтеся, що вже найменша малеча не поступається вам у гріховній мудрості.

За Золотим Правилом: «не роби іншому, чого собі не бажаєш», лондонський Іст-Енд непридатне для життя місце. Ви не бажали б, щоб там росла, розвивалась і набиралася життєвої мудрості ваша дитина, отже, там не годиться також жити дітям інших. Проста штука це Золоте Правило і все, чого воно вимагає. І хай западеться й політекономія, і теорія виживання найпристосованіших, якщо вони з ним не згодні. Те, що погане для вас, погане й для іншого, оце й уся казка.

В Лондоні триста тисяч людей наймають однокімнатні помешкання на цілу сім'ю. Набагато більше їх живуть у двох і трьох кімнатах, мішма жінки й чоловіки, у такій самій тисняві, як і ті, що в одній кімнаті. По закону на душу має припадати 11 кубічних метрів; у казармах норма на солдата — 17 кубічних метрів. Професор Гакслі, що раніше й сам був на медичній службі в Східному Лондоні, твердив, що кожна людина повинна мати 23 кубічних метри, і то при добрій вентиляції. А проте в Лондоні дев'ятсот тисяч чоловік має кожен менше одинадцяти кубічних метрів, приписаних законом.

Містер Чарлз Бут, що роками систематично складав класифікаційні таблиці трудящого населення міста, вважає, що в Лондоні живе 1 800 000 бідних та дуже бідних. Цікаво, що бідними він називає родини, які мають загальний тижневий заробіток від 18 до 21 шилінга. Дуже бідні мають заробіток значно менший.

Робітники, як клас, все більше й більше ізолюються зусиллями своїх роботодавців; і цей процес, що супроводиться скупченням і перелюдиенням, веде не стільки до неморальності, скільки до повної відсутності моралі. Ось витяг із звіту про недавнє засідання Ради лондонського графства. Звіт стислий і неприкрашений, але який невимовний жах читається між рядками!

«Містер Брус запитав у голови комітету суспільної гігієни, чи відомі йому факти серйозного перелюднення Іст-Енду. Так, у Східному Сент-Джорджі є подружжя з вісьмома дітьми, що займає одну невелику кімнатку. Дочки їхні віком у двадцять, сімнадцять, вісім, чотири роки, а одна — й зовсім мала, а троє синів — віком у п'ятнадцять, тринадцять і дванадцять років. В

Відгуки про книгу Твори у дванадцяти томах. Том другий - Джек Лондон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: