Твори у дванадцяти томах. Том другий - Джек Лондон
Ворксоп, мировий суд у складі панів Ф. Дж. Фулджема, Р. Едісона та С. Сміта. Джона Прістлі обвинувачено в нападі на преподобного Леслі Грема. Оскаржений, бувши напідпитку, викотив дитячий візок перед підводу, в результаті чого візок перекинувся і з нього випало немовля. Тоді оскаржений напав на візника, а згодом і на позивача, що дорікав йому за неподобну поведінку. Внаслідок заподіяних оскарженим побоїв позивач мусив звертатись до лікаря. Штраф сорок шилінгів і видатки.
Ротергем, поліційний суд Вест-Райдінгу в складі панів С. Райта, Дж. П'ю та полковника Стодарта. Бенджаміна Сторі, Томаса Бремера та Семюела Вілкока оскаржено за браконьєрство. Кожному по місяцю.
Саутгемптон, поліційний суд графства в складі адмірала Дж. С. Раулі, містера Г. Г. Калм-Сеймура та інших. Генрі Торінг-тона обвинувачено в спанні на вулиці. Сім діб.
Екінгтон, поліційний суд у складі майора Л. Б. Баудена, панів Р. Ейра, Г. А. Фаулера та д-ра Корта. Джозефа Вотса обвинувачено в крадіжці дев'яти галузок папороті в чужому саду. Один місяць.
Ріплі, колегія мирових суддів у складі панів Дж. Б. Вілера, В. Д. Бембріджа та М. Гупера. Вінсента Еліна і Джорджа Гола обвинувачено згідно з законом проти браконьєрства, оскільки в них виявлено кілька кролів, а Джона Спаргема — обвинувачено в потуранні та сприянні першим. Гола і Спаргема оштрафовано на 1 фунт 17 шилінгів 4 пенси, а Еліна — на 2 фунти 17 шилінгів 4 пенси, включаючи видатки. З огляду на неоплатність перших двох ув'язнено на чотирнадцять діб, а останнього на місяць.
Лондон, Південно-західний поліційний суд. Суддею — містер Роз. Джона Пробіна обвинувачено в заподіянні тяжких тілесних пошкоджень констеблеві. Підсудний бив ногами свою жінку і також напав на іншу жінку, що протестувала проти його брутальної поведінки. Констебль намагався умовити оскарженого піти додому, але той раптово напав на полісмена, ударом в лице збив з ніг, бив його лежачого і поривався задушити. Далі підсудний ще навмисне копнув полісмена ногою в небезпечне місце, завдавши пошкодження, яке надовго позбавить його змоги виконувати службові обов'язки. Шість тижнів ув'язнення.
Лондон, Ламбетський поліційний суд. Суддя — містер Гопкінс «Бебі» Стюарт, 19 років, назвалася хористкою. Обвинувачено її в тому, що облудним чином користувалась помешканням і на суму в 5 шилінгів завдала збитків Еммі Брейжер — власниці мебльованих кімнат на Етвелрод. Оскаржена винайняла помешкання в домі позивачки, заявивши, що вона працює в театрі Краун. Після того, як оскаржена прожила в її домі два чи три дні, місіс Брейзер розпитала про неї і, виявивши, що слова дівчини неправдиві, передала її до рук поліції. Оскаржена заявила судові, що вона працювала б, якби мала не таке кволе здоров'я. Шість тижнів важких примусових робіт».
Розділ XVII
НЕПРИДАТНІСТЬ
Я спинився на хвилину, дослухаючись до суперечки на Майлендському пустирі. Було вже поночі; сперечалися робітники, нібито з кваліфікованих. Обступивши свого товариша, чоловіка літ тридцяти, приємного лицем, вони досить-таки завзято напосілися на нього.
— А як же з цією-от дешевою імміграцією? — допитувався один. — Хіба євреї з Уайтчепелу не ріжуть нас без ножа?
— Їх нема чого винуватити, — відказав той. — Вони такі самі, як і ми, і теж хочуть жити. Нічого нарікати, як хто згоден працювати за меншу платню, ніж ти, і перебиває тобі роботу.
— А як же жінка з малечею? — не вгомонявся той самий.
— Отож-бо воно й є, — була відповідь. — А як же жінка з малечею в того, хто наймається за меншу платню і перебиває тобі роботу? Га? Як його сім'я? Вона йому ближче до тіла, ніж твоя, і він не може дати їй померти з голоду. От він і збиває ціну робочої сили й витискає тебе. Але що його, бідолаху, винуватити! Він тому не винен. Завше, коли двох на одне місце, платня падає. Винна в цьому конкуренція, а не той, хто збиває платню.
— Але ж платня не падає, де є профспілка, — заперечили промовцеві.
— Отож-бо й є. Спілка запобігає конкуренції між робітниками, але тим, хто поза спілкою, стає ще тяжче. Отут і з'являється ця дешева робоча сила Уайтчепелу. Все це некваліфікований люд, профспілки в них нема, тим-то й гризуть один одному горлянки, а заодно й нам, коли ми не належимо до міцної спілки.
Не заходячи в дальшу суперечку, цей чоловік на майл-ендському пустирі показав своїм товаришам, що коли на одне місце два претенденти, платня мусить падати. Якби він колупнув глибше, то переконався б, що навіть профспілка, скажімо, з двадцяти тисяч членів не втримає платню від падіння, якщо двадцять тисяч безробітних пориваються витіснити профспілчан. Добре це ілюструє теперішня демобілізація і поворот додому солдатів з Південної Африки. Десятки тисяч їх потрапили в безнадійну скруту, поповнивши лави армії безробітних. По всій країні платня в цілому падає, а це породжує трудові конфлікти й страйки. З цього користають безробітні, що залюбки підхоплюють інструменти, покидані страйкарями.
Страшенний визиск, злиденні заробітки, легіони безробітних і величезна кількість бездомних та безпритульних — все це неминуче, коли охочих до роботи більше, ніж робочих місць. Ті чоловіки й жінки, що їх я здибав на вулицях, у шпичаках і на дармівщинї, опинились там не тому, що то «легке життя». Я досить докладно змалював тамішні недогоди, щоб показати, що таке життя аж ніяк не назвеш «легким».
В Англії, як показує тверезий розрахунок, краще працювати за двадцять шилінгів на тиждень, регулярно харчуватись і мати постіль уночі, аніж никати вулицями. Той, хто никає вулицями, дізнає більших страждань, працює тяжче і одержує в результаті менше. Ви вже знаєте, як проводять вони свої ночі і що тільки фізичне виснаження заганяє їх до робітного дому «на перепочинок». А в робітному домі не перепочинеш на дурничку. Надерти чотири фунти клоччя, набити тисячу фунтів каміння чи виконувати найбридкішу роботу за жалюгідний притулок і харчі — безоглядне марнотратство з боку тих, що йдуть на це. А з боку влади — це чистісінький грабунок. Вона дає робітникам за їхню працю менше, ніж приватний підприємець, що в нього платня за ту саму роботу забезпечила б робітникові ліпшу постіль, ліпшу їжу, кращий настрій, і понад усе — більшу свободу.
Отож я й кажу, що вчащати
