Твори у дванадцяти томах. Том другий - Джек Лондон

до робітного дому — марнотратство. А що злидарі й самі це знають, видно з того, як вони уникають його, доки не зажене їх туди фізичне виснаження. Тобто йдуть туди не тому, що зневірились у роботі. Якраз навпаки: зневірившися в бродяжництві. В Сполучених Штатах волоцюга майже завжди зневірений у роботі. Він має бродяжництво за легший спосіб життя, ніж роботу. Але в Англії не так. Тут сильні світу роблять все можливе, щоб відбити охоту до бродяжництва, і тутешній волоцюга, справді, вкрай зневірений у «легкому хлібі». Він знає, що за два шилінги денно, — це становить п'ятдесят центів, — він тричі сито поїв би, мав би на ніч постіль та ще й у кишені завалялося б сяке-таке пенні на дрібні витрати. Він радий був би працювати за ті два шилінги, аби не йти по милостиню до робітного дому, бо ж і робота була б легша, та й не поводилися б із ним так принизливо. Однак він не працює, бо робітників більше, ніж робочих місць.

Коли робітників більше, ніж роботи, неминуче починається відсіювання. З кожної галузі виробництва менш придатних витискають. Витіснені через малопридатність, вони не можуть піднятись вище, а мусять опускатись і далі, аж поки досягнуть того рівня в індустріальній структурі, на якому вони ще придатні. А найменш придатні, і цьому не зарадити, спускаються на самісіньке дно, до різниць, де на них чекає жалюгідний кінець.

Погляньте тільки на дні на непридатніших, і ви переконаєтесь, що вони розумово, фізично та морально — здебільша руїни. Виняток з цього правила становлять новоприбульці, які лишень не витримали конкуренції на горі і їх ще тільки починає точити процес руйнації. Не слід забувати, що всі сили тут — руйнівні. Здорове тіло (що потрапило сюди за дурною головою) хутко плюгавіє і робиться почварним; ясний розум (що його завело сюди кволе тіло) хутко затьмарюється і тупіє. Смертність тут висока, та все ж помирають вони надто затяжною смертю.

Ось так і утворюється Прірва та різниці. У всій промисловій структурі безперервно йде відбір. Непридатне виполюється і викидається вниз. Розмаїті причини цієї непридатності. Безладний чи безвідповідальний механік падатиме все нижче й нижче, аж поки знайде собі місце, де ти мало за що відповідаєш. Вайлуваті та неповороткі, недолугі та недоумкуваті, ті, кому бракує розумової та фізичної снаги, вони поринають на дно, інколи одним махом, інколи поволі. Також каліцтво від нещасливого випадку робить вправного робітника непридатним, і йому одна дорога — на дно. Старіючи, робітник підупадає на силі, розум туманіє, і він також приречений котитися в чорне провалля, та й нема йому впину, аж поки він докотиться до самого дна або вмре на півдороги.

Щодо цього лондонська статистика засвідчує страшні речі. Населення Лондона — одна сьома всього населення Об'єднаного Королівства, і в цьому місті щороку кожен четвертий помирає в благодійних закладах: чи то в робітному домі, чи в шпиталі або в богадільні. Коли зважити, що заможні не кінчають життя в такий спосіб, стає ясно, що доля судила принаймні кожному третьому дорослому робітникові помирати коштом благодійників.

Для ілюстрації того, як добрий робітник може раптом утратити працездатність і що чекає його потім, розповім історію Мак-Гаррі, постійного мешканця робітного дому, віком у тридцять два роки. Цитую його власні слова з річного звіту тред-юніону:

«Я працював на підприємстві Селівена у Віднісі, більш відомому як «Британський луго-хімічний завод». Моє робоче місце було в сараї, і я мусив перетнути двір. Була десята вечора, а світло ніде навколо не горіло. Переходячи двором, я відчув, як щось ухопило мене за ногу і викручує її геть. Я втратив свідомість. День чи два я був зовсім непритомний; очуняв аж у неділю вночі і побачив, що лежу в шпиталі. Поспитав у сестри, що з моїми ногами, і вона відповіла, що обидві ноги відтято.

У дворі під землею містився кривошип стаціонарного двигуна; яма була 18 дюймів завдовжки, 15 дюймів завглибшки і 15 дюймів завширшки. Кривошип працював із швидкістю три оберти на хвилину. Над ямою не було ні огорожі, ні накриття. Після випадку зі мною двигун взагалі спинили, яму накрили залізом. Мені дали двадцять п'ять фунтів. Не як компенсацію, а як милостиню. Дев'ять фунтів з того я заплатив за крісло-візок, щоб мати змогу пересуватися.

Ноги мені відтяло під час роботи. Заробляв я двадцять чотири шилінги на тиждень, більше за інших, бо я погоджувався працювати в будь-яку зміну. На якусь важку роботу — то звичайно посилали мене. Містер Ментон, управитель, кілька разів відвідував мене у шпиталі. Коли мені покращало, я спитав його, чи не зміг би він знайти мені якусь роботу. Він сказав, щоб я не журився, бо у фірми серце не камінь. У кожному разі пропасти мені не дадуть… Потім містер Ментон перестав відвідувати мене; а востаннє, як він був, то сказав, що думає попросити дирекцію видати мені п'ятдесят фунтів, щоб я міг поїхати додому в Ірландію до своїх друзів».

Бідолаха Мак-Гаррі! Він діставав кращу платню, ніж інші, бо був дуже ревний до роботи, і, коли траплялася тяжка робота, посилали саме його. А тоді йому довелося б поїхати додому в Ірландію і до самої смерті висіти на шиї у своїх друзів. Коментарі зайві.

Слід здавати собі справу з того, що непридатність зумовлюється не робітниковими здібностями, а попитом на робочу силу. Якщо троє претендують на одне робоче місце, то дістане його найпридатніший. Двоє інших, хоч би які вони здібні, виявляться непридатними. Якби нараз Німеччина, Японія та Сполучені Штати захопили весь ринок заліза, вугілля й текстилю, — сотні тисяч англійських робітників було б викинуто на вулицю. Декотрі тоді емігрують, а решта рине до інших галузей промисловості. Це викличе загальну пертурбацію серед робітництва згори донизу; а по відновленні рівноваги число непридатних на дні Прірви зросте на сотні тисяч. Або от якби за незмінних інших умов усі робітники подвоїли продуктивність праці, — то половина їх стала б непридатною, хоч кожен міг би працювати вдвічі краще, і краще від багатьох, що раніше були придатні.

Коли робітників більше, ніж робочих місць, непридатних буде саме стільки, скільки є зайвих, і, як непридатні, вони приречені на повільне й болісне вимирання. В наступних розділах я хочу показати умови роботи й життя «непридатних» трудівників: не лише те, як їх виполюється і нищиться, але й те, як безвідповідально й постійно сили нинішнього індустріального суспільства породжують цих «непридатних».

Розділ