Звіяні Вітром (том 1) - Маргарет Мітчелл

- Повзеш, як слимак! - гаркнула на неї Скарлет, коли та наблизилася до хвіртки.- Що місіс Мід сказала? Коли вона прийде?

- Її там нема,- відповіла Пріссі.

- А де вона? Коли вона буде вдома?

- Та бачте, мем,- сказала мала негритянка, неможливо розтягуючи слеша, аби надати більшої ваги своєму повідомленню.- їхня куховарка каже - міс* Мід рано- вранці поїхала, бо молодого місте’ Філа поранено, і вона забрала повіз, і старого Талбота, й Бетсі, й усі вони поїхали привезти його додому. Куховарка каже - він тяжко поранений, і міс’ Мід не зможе сюди прийти.

Скарлет втупилася в Пріссі й насилу стримувала себе, щоб не шарпонути її за плечі. І чого це негри завжди пишаються, приносячи лихі вісті?

- Та не стовбич тут як стовп! Збігай до місіс Мерріве- зер і попроси її прийти або прислати свою няньку. Гайда, швидко.

- А їх там нема, міс Скарлет. Я як вертала, заглянула туди на хвилинку до їхньої няньки. Так їх там нема! І дім замкнено. Мабуть, вони у шпиталі.

- А, то он де ти так довго барилася! Коли я посилаю тебе кудись, треба туди йти, куди сказано, а не застрявати десь “на хвилинку”. Збігай тоді…

Скарлет урвала мову й задумалась. Хто з їхніх знайомих був у місті, що міг би стати в пригоді? Хіба місіс Елсінг?

Правда, Скарлег вона недолюблювала, але до Мелані завжди була прихильна,

- Збігай до місіс Елсінг, поясни їй усе до ладу й попроси прийти. І послухай, що я тобі скажу, Пріссі. Місіс Меллі має ось-ось родити, і будь-якої хвилини буде потрібна твоя поміч. Отож бігом - одна нога там, а друга тут.

- Добре, мем,- сказала Пріссі, обернулась і черепашок) ходою посунула до хвіртки.

- Та швидше ти, сновидо!

- Добре, мем.

Пріссі ледь-ледь прискорила ходу, а Скарлет вернулася в дім. І знову завагалась, перш ніж піднятися нагору до Мелані. їй же треба буде пояснити, чому місіс Мід не прийде, а вона може розхвилюватись, почувши, що Філа тяжко поранено. “Та нехай уже, збрешу там щось”,- подумала Скарлет.

Ввійшовши до кімнати Мелані, вона побачила, що таця з їжею стоїть незаймана. Мелані1 лежала на боці, обличчя біле, мов полотно.

- Місіс Мід у шпиталі,- пояснила. Скарлет.- Але прийде місіс Елсінг. Тобі що, погано?

- Не дуже,- збрехала Мелані.- Скарлет, а довго це в тебе було, коли ти родила Вейда?

- Та раз-два, й по всьому,- відповіла Скарлет удавано бадьорим тоном.- Я була надворі й ледве встигла забігти всередину. Мамка заявила, що це просто ганьба - я так швидко розродилась, мов негритянка.

- Я б теж хотіла, щоб у мене було, як у негритянки,- сказала Мелані з силуваною усмішкою, яка відразу й погасла, коли її лице скривилося з болю.

Скарлет глянула на вузькі стегна Мелані, що аж ніяк не обнадіювало, але промовила заспокійливо:

- Та це зовсім і не страшно.

- Я знаю. Просто я трохи боягузка. А… місіс Елсінг зараз прийде?

- Та зараз, зараз,- відповіла Скарлет.- Я піду принесу холодної води й зволожу тебе губкою. Сьогодні жаркий день.

З водою вона зволікала якомога довше, і що дві хвилини вибігала до передніх дверей подивитись, чи не йде Пріссі. Але негритянки все не було видно, тож кінець кінцем вона таки піднялася нагору, обтерла спітніле тіло Мелані й розчесала її довге темне волосся.

За якусь годину з вулиці почулося характерне для негрів човгання ніг, і Скарлет у вікно побачила Пріссі - та верталася так само неквапливо, як і попереднього разу, крутила туди-сюди головою і виставлялась, ніби на очах цілої купи глядачів.

“Колись таки відлупцюю це дівчисько”,- розлючено подумала Скарлет, збігаючи сходами їй назустріч.

- Місіс Елсінг у шпиталі. їхня куховарка каже - там уранці поїзд привіз багато поранених солдатів. Вона готує суп, нестиме туди. Вона каже…

- Байдуже, що вона там каже! - урвала її Скарлет, відчуваючи, як тьохнуло в неї серце.- Одягни чистого фартуха, бо я хочу, щоб ти сходила до шпиталю. Я дам тобі записку до доктора Міда, а коли його там нема, віддаси її докторові Джонсу чи кому іншому з лікарів. І якщо ти не повернешся одним духом, я тобі всі бебехи відіб’ю.

- Добре, мем.

- І спитаєш когось із джентльменів, як там ідуть бої. А якщо вони не знають, метнешся на станцію і спитаєш у машиністів, що привели поїзд з пораненими. Спитаєш, чи бої не близько від Джонсборо.

- Боже м’стивий, міс Скарлет! - На чорному обличчі Пріссі проступив страх.- То це янкі в Тарі, ге?

- Я не знаю. Я ж кажу тобі - розпитай.

- Боже м’стивий, міс Скарлет! А чи вони не вб’ють моєї мами?

І Пріссі раптом заревіла на весь голос - наче Скарлет мало було й своєї гризоти.

- Ану цить мені! Ще міс Мелані налякаєш. Біжи поміняй фартуха й гайда.

Діставши нагінки, Пріссі шмигнула в тильну половину будинку, а Скарлет поспіхом начеркала кілька рядків на берегах останнього Джералдового листа -: єдиному клаптику паперу, що знайшовся в домі. Коли вона складала записку так, щоб її письмо було на видноті, в око їй впали Джералдові слова: “Твоя мама… тиф… ні в якому разі… не приїздити додому”,- і до горла підступила грудка. Якби не Мелані, вона б кинулася додому зараз, цю ж таки хвилину, хоч би мусила й усю дорогу йти пішки.

Затисши листа в руці, Пріссі цим разом гайнула мало не бігцем, а Скарлет пішла нагору до Мелані, думаючи, як би так доладніше їй збрехати, чому нема місіс Елсінг. Але Мелані нічого не стала розпитувати. Вона лежала горілиць, з вигляду тиха й умиротворена, і Скарлет трохи заспокоїлася.

Скарлет сіла й спробувала завести мову про всякі дрібниці, хоч весь час мозок їй штрикали пекучі думки про Тару й можливу поразку конфедератів. Вона думала, що от Еллен помирає, а янкі вступають до Атланти, вбиваючи людей і палячи все на своєму шляху. І супроводив ці її думки безнастанний глухий гарматний гул, хвиля за хвилею наганяючи на неї страх. Кінець кінцем вона вже не змогла говорити і лише сиділа мовчки, дивлячись у вікно на тиху спекотну вулицю, на застигле в безруху закурене листя дерев. Мелані теж мовчала, тільки час від часу її спокійне обличчя кривилось від болю.

Після кожного