Звіяні Вітром (том 1) - Маргарет Мітчелл

Нарешті Скарлет проштовхалася крізь натовп, а за квартал від П’яти Променів було вже не так людно, тож вона, підібравши поділ, далі рушила вже трохи підтюпцем. Добігши до каплиці Веслі, вона захекалась - голова їй ішла обертом, до горла підступала нудота, корсет гостро впирався в ребра. Скарлет присіла на сходинках каплиці, схилила

голову на руки й поволі переводила дух. Якби змога дихнути глибоко-глибоко! Якби тільки серце перестало так шалено гупати й підскакувати! Якби в цьому коловороті знайшлася хоч одна душа, до якої можна було б звернутись по допомогу! .

Таж вона досі ніколи в житті не мусила сама робити щось для себе. Завжди поряд був хтось, хто дбав про неї, опікувався нею, захищав її, і оберігав, і пестив. Це неймовірно, щоб вона могла опинитися в такій халепі! І ані приятеля, ані сусіди, іцо став би їй у пригоді. Раніше завжди знаходились приятелі, знайомі, вмілі руки послужливих рабів. А ось у цю найскрутнішу хвилину немає нікого. Просто неймовірно, як це вона залишилася зовсім одна, настрахана до смерті й так далеко від домівки.

Домівка! Янкі там чи не янкі, аби лиш опинитися вдома. Хай і Еллен хвора, аби лише бути вдома. Вона так стужилася за лагідним обличчям Еллен, за обіймами дужих рук Мамки.

Хитаючись, Скарлет звелась на ноги й подалася далі. Наблизившись до будинку Туп, вона побачила, як Вейд гойдається на хвіртці. При її появі личко його скривилося, і він зарюмсав, показуючи синця на брудному пальці.

- Вавка! - заскиглив він.- Вавка!

- Цить мені, цить! А то зараз дам лупня. Гайда на задвір’я, там грайся на пісочку й ні ногою звідти.

- Вейд голодний,- схлипнув він і встромив ушкодженого пальця в рот.

- Нічого, потерпи! Гайда на задвір’я і…

Скарлет підвела голову й побачила Пріссі, що вихилялася з горішнього вікна. На її обличчі були заклопотаність і переляк, які зараз же зникли, коли вона помітила господиню. Скарлет махнула їй рукою спуститися вниз, а сама ввійшла в дім. У холі стояла така приємна прохолода! Вона розв’язала стрічки брилика, кинула його на столик і провела рукою по спітнілому чолу. Нагорі відчинилися двері, і до Скарлет долинув протяглий болісний стогін. Пріссі побігла вниз, перестрибуючи через дві сходинки на третю.

- Прийшов лікар?

- Ні. Він не може.

- Боженьку, міс Скарлет! Але ж міс Меллі погано!

- Лікар не може прийти. Ніхто не може. Ти мусиш сама приймати дитину, а я тобі допоможу.

Пріссі розтулила рога, марно силуючись вимовити хоч

слово. Вона скоса позирала на Скарлет і переступала з ноги на ногу, вигинаючись худим тільцем.

- Чого ти витріщилась, як остання бемба? - гаркнула на неї Скарлет, розлючена її блазнюватим виглядом.- Що з тобою?

Пріссі позадкувала до сходів.

- Ради Бога, міс Скарлет…- Страх і сором були в її вибалушених очах.

- Ну?

- Ради Бога, міс Скарлет! Нам тра лікаря. Я… я… міс Скарлет, я нічо’ не знаю, як приймать дітей. Ма ніколи не підпускала мене близько, коли їй випадало це робити.

Спершу Скарлет скам’яніла від жаху, і лише за хвильку в ній скипіла лють. Пріссі спробувала увильнутись убік і дати дьору, але Скарлет устигла загребти її.

- Ах ти ж брехло чорнопике! Ти що казала - що все знаєш, як приймати дітей! То де ж правда? Ану кажи! - Вона щосили шарпнула Пріссі, аж кучерява голівка в тої безвладно зателіпалася з боку в бік.

- Я збрехала, міс Скарлет! Я сама не знаю, як то вийшло. Я ті’ки раз бачила, як родиться дитина, і то ма відшмагала мене, щоб не підглядала.

Скарлет у нестямі дивилась на Пріссі, а та вся зібгалася, намагаючись вирватися. Якусь часину розум Скарлет відмовлявся визнати істину, але коли вона врешті усвідомила, що Пріссі не більше за неї тямить на акушерстві, гнів охопив її, як полум’я. Вона зроду ще не замахувалась рукою на раба, та зараз, зібравши останні сили, відважила замашного ляпаса по чорній щоці. Пріссі заверещала не своїм голосом - не так з болю, як з ляку - і застрибала на місці, силкуючись випручатись із рук Скарлет.

Коли вона отак вереснула, стогін нагорі урвався й за мить почувся слабкий тремтливий голос Мелані:

- Скарлет, це ти? Підійди, будь ласка, до мене!

Скарлет випустила руку Пріссі, й та, схлипуючи, присіла

на сходинки. Хвилину Скарлет стояла без руху, дивлячись угору й прислухаючись до тихих стогонів, що знов почулися звідти. Стоячи так, вона відчувала, ніби на плечі їй лягло ярмо, яке пригне її до самої землі, тільки-но вона спробує ступити хоч крок.

Скарлет намагалася пригадати, як допомагали їй Мамка й Еллен, коли вона родила Вейда, але милосердна мла забуття заволокла муки дітонародження. Дещо, однак, їй пригадалося, і вона хутко наказала Пріссі:

- Розпали на кухні вогонь і скип’яти в казані воду! І принеси всі рушники, які знайдеш, та моток шпагату. А також ножиці. Тільки не кажи мені, що нічого не можеш знайти. Познаходь усе, і то швидко. Гайда!

Вона штурханом підняла Пріссі на ноги й підштовхнула її до кухні. Тоді випросталась і рушила нагору. Нелегко буде сказати Мелані, що пологи прийматиме вона сама з Пріссі.

РОЗДІЛ XXII

Більш ніколи, мабуть, не зможуть так довго тягтися пополудні години. І бути такими спекотними. І щоб так багато було набридливих ледачих мух. Скарлет безугавно махала над Мелані віялом з пальмового листя, аж пальці у неї затерпли, та мухи однаково кружляли цілими роями. Не було на них ради: прожене вона їх з обличчя Мелані, як вони вже обсідають спітнілі ноги, змушуючи її безсило шарпатися й скрикувати:

- О! По ногах лазять!

У спальні панувала напівтемрява, бо Скарлет опустила штори, щоб не така була жарота й не сліпило яскраве світло. Промінчики сонця пробивалися тільки покрай вікна та через щілини в шторах. Кімната перетворилась на розпечену грубку, просякла потом одежа Скарлет не висихала й робилася дедалі вологіша й липкіша. Пріссі сиділа навпочіпки в кутку й теж упрівала, і від неї ішов гидкий дух - Скарлет давно б уже вигнала її з кімнати, якби не боялася, що, опинившись за дверима, та дремене хтозна- куди. Мелані лежала на постелі, і простирадло під нею потемніло від поту й води, якою Скарлет зволожувала