Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

— Що ви тут робите?

Перед ним стояв кадет Біглер. Швейк козирнув.

— Насмілюсь доповісти, оглядаємо небіжчика, пане кадете.

— А що ви за агітацію тут розвели? Що вам тут взагалі треба?

— Насмілюсь доповісти, пане кадете, — з гідністю, спокійно відповів Швейк, — я ще ніколи не вів ніякої «заагітації».

Кілька солдатів за спиною кадета засміялися, а наперед виступив фельдфебель Ванек.

— Пане кадете, — пояснив він, — пан обер-лейтенант послав сюди ординарця Швейка, щоб він доповів йому, що трапилось. Я тільки-но із штабного вагона, там вас шукає батальйонний ординарець Матушич за наказом пана батальйонного коменданта. Вам належить негайно з’явитись до пана капітана Сагнера.

За хвилину прозвучав сигнал на посадку, і всі порозходилися по своїх вагонах.

Ванек, ідучи за Швейком, сказав:

— Коли збирається багато людей, то ви, Швейку, тримайте при собі свої премудрості. Це могло б вам вилізти боком. Цей капрал — з дейчмейстерів, і хтось міг би сказати, буцімто ви з цієї пригоди радієте. Адже Біглер страшний чехожер.

— Таж я нічого не сказав, — відповів Швейк тоном, який виключав усякий сумнів. — Хіба тільки те, що той капрал настромився саме враз і що всі кишки залишилися у нього в штанях… Він міг…

— Годі, Швейку, досить про це говорити. — І фельдфебель-рахівник Ванек плюнув.

— Та, зрештою, це все одно, — не вгамовувався Швейк, — де за найяснішого нашого цісаря вилізуть кишки з живота, чи тут, чи там. Він свій обов’язок виконав… Він міг…

— Погляньте, Швейку, — перепинив його Ванек, — батальйонний ординарець Матушич знову чухрає до штабного вагона. Дивуюся, як він ще не заорав носом на рейках.

Кілька хвилин тому між капітаном Сагнером і запопадливим кадетом Біглером відбулася дуже гостра розмова.

— Я здивований, кадете Біглер, — сказав капітан Сагнер, — чому ви мені зараз же не доповіли, що не видадуть обіцяних ста п’ятдесяти грамів тієї угорської ковбаси. А тепер я сам мушу ходити і особисто дізнаватися, чому солдати й офіцери повертаються зі складу. Панове офіцери теж добрі, немовби наказ не був наказом. Я ж казав ясно: «До складу похідною колоною рота за ротою». Це означало: якщо ви на складі нічого не дістали, то й повертатися треба взводами й рота за ротою. Я вам, кадете Біглер, дав наказ підтримати порядок, але ви, як бачу, не дуже себе обтяжували. Зраділи, що не треба рахувати порцій ковбаси, й спокійнісінько пішли подивитися, як я це з вікна бачив, на проштрикнутого капрала з дейчмейстерів. А коли я вас потім наказав викликати, то ви не придумали нічого кращого, а пустились у ваші кадетські фантазії, мовляв, ви йшли переконатися, чи не провадиться там біля проштрикнутого капрала якась агітація…

— Насмілюсь доповісти, ординарець одинадцятої роти Швейк…

— Дайте мені спокій із вашим Швейком, — гримнув капітан Сагнер. — Не думайте, кадете Біглер, що ви будете плести тут якісь інтриги проти надпоручника Лукаша. Ми послали туди Швейка… Ви на мене так дивитесь, немов я до вас чіпляюся… Так, я до вас чіпляюся, кадете Біглер… Якщо ви не вмієте шанувати свого начальника і намагаєтесь його компрометувати, то я з вами так порахуюся, що ви, кадете Біглер, надовго запам’ятаєте станцію Раб… Вихвалятися своїми теоретичними знаннями… Постривайте, хай тільки приїдемо на фронт. Отам ви покажете, на що ви здатні, коли доведеться йти в офіцерську розвідку через дротяні загородження. А ваш рапорт? Навіть цього я від вас не чув, коли ви ввійшли. Ані теоретично, кадете Біглер…

— Насмілюсь доповісти, пане капітане[214], що замість ста п’ятдесяти грамів угорської ковбаси військо дістало по дві поштові листівки. Будь ласка, пане капітане…

Кадет Біглер подав командирові батальйону дві поштові картки, які видавала дирекція військового архіву у Відні, де начальником був генерал піхоти Войнович. На одному боці була карикатура на російського солдата — селянина з бородою, якого обіймає скелет. Під карикатурою був текст: «Der Tag, an dem das perfide Russland krepieren wird, wird ein Tag der Erlosung fur unsere ganze Monarchie sein»[215]. Друга картка була зроблена в Німецькій імперії. Це був подарунок австро-угорським солдатам. Зверху було надруковано: «Viribus unitis»[216], — а під цим малюнок: сер Едуард Грей {162} на шибениці, а внизу під ним весело козиряють австрійський і німецький солдати.

Під малюнками віршик, узятий із книжки Грейнца «Залізний кулак». Це були веселі куплети про наших ворогів. Німецькі газети писали, що Грейнцові вірші — це удари нагаєм, і в них міститься справжній нестримний гумор і незрівнянна дотепність.

Текст під шибеницею в перекладі:

ГРЕЙ

На шибениці, так аж гей,

Повисне, певно, Едуард Грей,

І справді, вже настав той час,

Та тільки клопіт є у нас:

Не хоче юду брать земля,

Дуб не дає свого гілля,

З Французької республіки осику

Ми привезем на цю огидну пику!

Капітан Сагнер ще навіть не прочитав тих віршів «нестримного гумору і незрівнянної дотепності», коли до штабного вагона влетів батальйонний ординарець Матушич.

Капітан Сагнер посилав його до телеграфу військової комендатури станції довідатись, чи немає випадково якихось розпоряджень, і Матушич приніс телеграму з бригади. Жодним шифровим ключем не треба було користуватися. Телеграма була не шифрована і звучала просто: «Rasch abkochen, dann Vormarsch nach Sokal»[217].

Капітан Сагнер стурбовано покрутив головою.

— Насмілюсь доповісти, — сказав Матушич, — комендант станції просить вас до себе на розмову. Там є ще одна телеграма.

Згодом поміж військовим комендантом станції і капітаном Сагнером відбулася дуже секретна розмова.

Перша телеграма: «Швидко приготувати обід, а потім маршем на Сокаль», — викликала збентеження: адже батальйон був на станції Раб.

І все ж таки її треба було віддати за призначенням. Адреса маршбатальйону дев’яносто першого полку, копія — маршовому батальйону сімдесят п’ятого полку, який був ще позаду. Підпис правильний: «Командир бригади Ріттер фон Герберт».

— Дуже секретно, пане капітане, — таємниче сказав військовий комендант станції. — З вашої дивізії одержано засекречену телеграму. Командир вашої бригади збожеволів. Його відвезли до Відня, після того як він розіслав кілька дюжин таких телеграм у всіх напрямках. В Будапешті ви, напевно, одержите подібну телеграму. Всі його телеграми треба, безперечно, анулювати. Але ми ще досі не дістали жодної вказівки. Я маю, кажу, тільки наказа з дивізії, щоб нешифрованих телеграм не брати до уваги. Але вручити їх я мушу, бо в цій справі я не одержав від своїх інстанцій жодної вказівки. Через свої інстанції я робив запити в штабі корпусу армії, і проти мене розпочали слідство… Я кадровий офіцер колишньої саперної служби, брав участь у будівництві нашої стратегічної