Досить Катрін - Джон Грін

— До речі, мене звати Кетрін.

«Близько, — подумав Колін, — але не те».

— Amour aime aimer amour![28] — оголосив Колін доволі голосно.

— П`єре! — дорікнув Гассан. — У нього просто хвороба із лайкою. Ну, коли людину пробиває на погані слова. У Франції це зветься синдром Туретта. Не знаю, як англійською.

— У нього Туретт? — запитала Кетрін.

— MERDE![29] — гаркнув Колін.

— Так, — підхопив Гассан збуджено. Саме це слово англійською. Як геморой. Це слово ми вивчили вчора, коли П`єрові запекло в дупі. У нього Туретт. І геморой. Але він хороший хлопець.

— Ne dis pas que j’ai des hémorroïdes! Je n’ai pas d’hémorroïde![30]— надривався Колін, намагаючись змінити тему, не припиняючи гру.

Гассан поглянув на Коліна, кивнув із розумінням і переклав Кетрін:

— Він щойно сказав, що твоє обличчя гарне, мов геморой.

На цих словах Ліндсі Лі Веллс вибухнула сміхом і сказала:

— Ну все, годі. Спиніться.

Колін повернувся до Гассана і запитав із докором:

— Чому саме геморой? Якого дідька тобі таке стукнуло в голову?

Після цього Ще Один Колін (ЩОК), і Затісні Джинси (ЗАД), і Коротун Жує Тютюн (КОЖУТ), і Кетрін — усі заґелґотіли, зареготали і налетіли на Ліндсі з запитаннями.

— Та просто, розумієш, батько був у Франції торік, — пояснював тим часом Гассан, — і розповідав, що йому дуже пекло у дупі, він показував це місце і намагався сказати «пече, пече», аж поки не з’ясувалося, що «геморой» звучить однаково французькою і англійською. А я не знав більше жодного довбаного французького слова. І хіба це не прикольно, що в тебе Туретт і геморой?

— Дурня, — відказав Колін, почервонівши.

Він почув, як ЩОК сказав:

— Можна померти від сміху. Голліс вони сподобаються, чи не так?

А Ліндсі захихотіла, звелася навшпиньки, чмокнула його і сказала:

— Добре я тебе піддурила, малюче.

— Це вони мене піддурили, — поправив хлопець.

Ліндсі удавано закопилила губку, ЩОК нахилився й поцілував її в лоба, і дівчина просяяла. Такі сцени часто розігрувалась і в Коліновому житті, тільки губу зазвичай копилив він.

Всі разом вони потяглися назад через поле. Просочена потом футболка прилипла Коліну до спини, а в оці досі пульсувала кров. Він думав про «Теорему передбачуваності Катріни». Навіть назва звучала правильно. Він так довго чекав на прорив, стільки разів упадав у відчай, йому треба тільки трохи побути самому з олівцем, клаптем паперу і калькулятором — і без розмов. Машина підійде. Колін злегка потягнув Гассана за футболку і кинув йому багатозначний погляд.

— Мені тільки треба вирівняти водний баланс, — відповів Гассан. — Щось поп’ю і поїдемо.

— Для цього треба відчини магазин, — сказала Ліндсі. Вона повернулась до ЩОКа. — Ходімо зі мною, малий.

Чутлива м’якість її голосу нагадала Коліну К-19.

— Я б залюбки, — відповів ЩОК, — але на східцях Голліс сидить. Ми з Чейзом мали б бути на роботі, а ми сачкуємо.

ЩОК підняв її і стиснув, напруживши біцепси. Вона злегка попручалась, але все ж міцно поцілувала його на повний рот. Тоді він поставив її на землю, підморгнув і попрямував зі своєю ватагою до червоного пікапа.

Коли Ліндсі, Гассан і Колін повернулися до Ґатшотського універмагу, на східцях сиділа велика жінка у рожевій квітчастій сукні й розмовляла з чоловіком із густою каштановою бородою. Коли вони достатньо наблизились, Колін почув уривок її розповіді:

— …Старнс у цей час косив газон. Коли він вимкнув косарку, повернувся і побачив, що я роблю, то гукнув мені: «Голліс, якого дідька, що ти робиш із собакою?» Я йому кажу, що в собаки запалилися анальні залози, і я оце їх випорожнила. Старнс думав-думав, та й каже: «Краще б ти пристрелила цього собаку і взяла собі іншого, з нормальними залозами, ніхто б і не помітив». А я кажу йому: «Старнсе, в цьому місті немає жодного чоловіка, вартого любові. Тому, уяви собі, я люблю свого собаку».

Бородань аж зігнувся від реготу, а оповідачка поглянула на Ліндсі.

— Ти була на екскурсії?

А коли Ліндсі кивнула, додала:

— Ти не поспішала.

— Вибач, — пробурмотіла Ліндсі й, кивнувши на хлопців, сказала:

— Голліс, це Гассан і Колін. Хлопці, це Голліс.

— Відома також, як мати Ліндсі, — пояснила Голліс.

— Господи, Голліс. Тут нема чим хвалитися. — сказала Ліндсі.

Вона пройшла повз матір, відімкнула магазин і всі потяглися до благодатної прохолоди кондиціонованого приміщення. Коли Колін проходив мимо Голліс, вона поклала руку йому на плече, розвернула до себе і втупилась у його обличчя.

— Я тебе знаю, — сказала вона.

— А я вас не знаю, — відповів Колін, і додав, пояснюючи: — Зазвичай, я не забуваю обличчя.

Голліс Веллс і далі вдивлялась у нього, та він був певний, що ніколи не зустрічав її раніше.

— Він це буквально, — обізвався Гассан з-поза стійки з коміксами. — Народ, у вас тут газети є?

Ліндсі Лі Веллс видобула з-за прилавку USA Today. Гассан проглянув головні розділи, потім акуратно склав газету так, що було видно тільки маленьке чорно-біле зображення білого чоловіка в окулярах із кучмою на голові.

— Ти знаєш цього типа? — запитав Гассан.

Колін скосив очі на газету й замислився на хвилину.

— Особисто — ні, але знаю, що його звати Ґіл Штабел і він директор компанії Fortiscom.

— Молодець. Тільки він не директор Fortiscom.

— Ні, директор, — сказав Колін упевнено.

— Ні, не директор, і взагалі ніхто. Бо він мертвий.

Гассан розгорнув газету і Колін, схилившись над нею, прочитав заголовок: «Директор компанії Fortiscom загинув в авіакатастрофі».

— «Головаті діти»! — тріумфально вигукнула Голліс.

Колін витріщився на неї. Отакої! Ніхто не дивився це шоу. Його рейтинг дорівнював 0,0. Шоу йшло тільки один сезон, і жодного разу жодна жива душа із тримільйонного населення Чикаго його не впізнала. А тут, у Ґатшоті, Теннессі…

— Господи! — вигукнула Голліс. — Що ти робиш тут?

Колін, розчервонівшись через відчуття зірковості, замислився на хвильку.

— У мене була чорна смуга; ми вирушили в автомобільну подорож; потім побачили вказівник про ерцгерцога; тоді я розбив собі голову; потім у мене був момент еврики; потім прийшли друзі Ліндсі; тепер ми повернулися до машини, але поки ще не поїхали.

Голліс наблизилась до Коліна і оглянула пов’язку. Посміхнулась, запустила руку в його юдо-африканську зачіску і скуйовдила йому волосся, наче була його тітонькою, а він — семирічним хлопчиком, який щойно зробив щось надзвичайно круте.

— А ви ще й не їдете, —