Джерело - Айн Ренд

Читаємо онлайн Джерело - Айн Ренд
до трьох кімнаток із краєвидом на вентиляційну шахту неподалік району Беттері. Він обрав ці кімнатки, бо, притуляючи обличчя до вікна офісу, міг побачити над цегляною стіною верхівку будинку Дейна.

Говард Рорк теж дивився на будинок Дейна у вікна, зупиняючись на кожному сходовому майданчику, коли підіймався на шостий поверх у кабінет Генрі Камерона; ліфт не працював. Сходи колись пофарбували у брудно-зелену барву; залишки фарби кришилися і скрипіли під підошвами черевиків. Рорк підіймався вгору шпарко, так, наче йому було призначено зустріч, тримаючи під пахвою течку зі своїми малюнками і не зводячи очей із будинку Дейна. Якось він наштовхнувся на чоловіка, який спускався вниз; протягом останніх двох днів таке з ним траплялося часто; він ішов вулицями міста, задираючи голову, не помічаючи нічого, крім будинків Нью-Йорка.

У темній і тісній приймальні Камерона стояв стіл із телефоном і друкарською машинкою. За столом сидів сивий скелет сивого чоловіка в сорочці на короткий рукав та з парою розтягнутих підтяжок на плечах. Він зосереджено друкував технічні дані — двома пальцями і неймовірно швидко. Тьмяне світло жарівки жовтою плямою відбивалося на його спині, там, де волога сорочка прилипла між лопатками.

Коли Рорк увійшов, чоловік повільно підвів голову. Він мовчки й очікувально дивився на Рорка, втупившись у юнака старими, втомленими, недопитливими і байдужими очима.

— Я хотів би побачити містера Камерона, — сказав Рорк.

— Справді? — відповів чоловік, без виклику, образи чи зарозумілості.

— З якого приводу?

— Із приводу роботи.

— Якої роботи?

— Креслярської.

Чоловік отупіло подивися на нього. Такого прохання йому вже давно не випадало чути. Нарешті він підвівся, почовгав до дверей позаду нього і ввійшов до кабінету.

Чоловік не до кінця зачинив двері, й Рорк почув його тягучий голос:

— Містере Камерон, тут хлопець каже, що хотів би в нас працювати.

Йому відповів сильний, чистий голос, без ознак старості:

— Що за дурень! Витури його! Стій! Запроси його сюди!

Старий повернувся, притримав двері і мовчки хитнув головою. Рорк увійшов. Двері за ним зачинилися.

Генрі Камерон сидів за столом у кінці довгої порожньої кімнати. Він сидів, схилившись, опершись ліктями на стіл і схрестивши руки. У його вугільно-чорному волоссі та бороді де-не-де прозирали сиві грубі волосини. М'язи короткої товстої шиї напиналися, наче мотузки. Він був у білій сорочці з підкоченими рукавами, що оголювали міцні, важкі, засмаглі руки. Шкіра широкого обличчя наче задубіла. Темні очі сяяли молодістю і життям.

Рорк зупинився на порозі, й вони подивилися один на одного через довгу кімнату.

Через вентиляційну шахту в кабінеті було темнаво, і порох на креслярській дошці й на кількох зелених течках скидався на пухнасті кристали, утворені цим світлом. Але на стіні, поміж вікон, Рорк побачив малюнок. Це був єдиний малюнок у кімнаті — зображення хмарочоса, який так ніколи і не збудували.

Рорк обвів усе поглядом і зупинився на малюнку. Він перетнув кабінет, зупинився перед ним і завмер, роздивляючись ескіз. Камерон стежив за ним важким поглядом, схожим на довгу тонку голку, що він її тримав за один кінець, яка описала повільне коло, проштрикнула тіло Рорка і міцно його пришпилила.

Камерон подивився на руде волосся, на руку, що висіла вздовж тіла, з повернутою до малюнка долонею, з пальцями, трохи зігнутими, завмерлими не в жесті, а в увертюрі до жесту — запитального чи загребущого.

— Отже? — нарешті вимовив Камерон. — Ти прийшов побачитися зі мною чи подивитися на картинки?

Рорк обернувся.

— І те, й те.

Він підійшов до столу. В присутності Рорка люди зазвичай втрачали віру у власне існування; але Камерон раптом відчув, що ніколи ще не був такий реальний, як у цих очах, що дивилися зараз на нього.

— Чого тобі треба? — гаркнув Камерон.

— Я хотів би у вас працювати, — тихо відповів Рорк. Його голос сказав: «Я хотів би у вас працювати», але інтонація промовляла: «Я буду працювати у вас».

— Будеш працювати? — перепитав Камерон, не усвідомлюючи, що відповідає на невимовлене речення. — А що сталося? Ніхто впливовіший і кращий тебе не бере?

— Я ще ні до кого не звертався.

— Чому ж? Вважаєш, це найлегше місце для початківців? Гадаєш, будь-хто може тут улаштуватися? Ти знаєш, хто я такий?

— Так. Саме тому я тут.

— Хто тебе прислав?

— Ніхто.

— Якого лисого ти обрав мене?

— Думаю, ви це знаєте.

— Як у тебе вистачило нахабства припустити, що я захочу тебе взяти? Ти вирішив, що я в такій скруті, що відчинятиму двері для кожного шмаркача, який виявить мені честь? «Стариган Камерон, — сказав ти собі, — цей нікчема, алкаш…», — ну ж бо, ти казав це собі! «Алкаш-невдаха, який не перебиратиме», — адже так?.. Відповідай мені! Відповідай, чорт тебе забирай! Чого ти вилупився? Так чи ні? Давай, заперечуй!

— У цьому немає потреби.

— Де ти працював раніше?

— Лише починаю.

— А що робив?

— Навчався три роки у Стентоні.

— Невже? Джентльмен виявився занадто лінивий, щоб закінчити?

— Мене відрахували.

— Чудово! — Камерон грюкнув по столу кулаком і зареготав. — Неймовірно! Ти недостатньо тямущий для вошивого Стентонівського гнізда. Але ти працюватимеш у Генрі Камерона! Ти вирішив, що це місце для вигнанців! За що тебе вигнали? Пиятики? Жінки? За що?

— За це, — сказав Рорк і простягнув свої малюнки. Камерон зиркнув на перший, потім на наступний, а потім переглянув усі ескізи до останнього. Рорк чув шарудіння паперу, коли Камерон перегортав аркуш за аркушем. Нарешті Камерон підвів голову:

— Сідай!

Рорк послухався. Камерон пильно його розглядав, барабанячи товстими пальцями по купці ескізів.

— Отже, ти впевнений, що вони чогось варті? — запитав Камерон. — Ну так-от, вони жахливі. Слів нема! Це злочин. Поглянь! — він тицьнув ескіз Роркові в обличчя. — Поглянь на це! На Бога, яка тут ідея? Що під'юдило тебе відступитися від плану? Захотів зробити гарненько, бо треба було стулити все докупи? За кого ти себе маєш? За Ґая Франкона, хай Бог милує?.. Поглянь на цей будинок, йолопе! У тебе була така ідея, і ти не знав, що з нею зробити! У тебе виникла чудова думка, і треба ж було її зруйнувати! Ти розумієш, скільки тобі потрібно вчитися?

— Так. Тому я тут.

— А поглянь на оце! Хотів би я зробити щось таке у твоєму віці! Та навіщо було все псувати? Знаєш, що я з оцим зробив би? Поглянь, твої сходи коту під хвіст і коту під хвіст твоя котельня! Коли кладеш фундамент…

Він говорив люто і безперервно. Він лаявся. Жоден ескіз його не задовольняв. Але Рорк зауважив, що він говорив так, ніби ці будівлі вже зводили.

Раптом

Відгуки про книгу Джерело - Айн Ренд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: