Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма - Наталія Володимирівна Сняданко

Лише згодом Віллі довідався, що заможний гуцул, у котрого він тоді зупинився, був батьком відомого діяча Української радикальної партії Петра Шекерика. Через багато років, утікаючи від румунських військових, котрі намагатимуться схопити його в розпал громадянської війни в Галичині, Вільгельм іще раз відвідає ту гостинну оселю.

Іноді Карл-Штефан запрошував на полювання польських аристократів, котрі мешкали недалеко від Кракова. Гості приїздили зазвичай на кілька днів, удень полювали, а ввечері слухали музику в білому й у золотому салонах, що їх господар оздобив особливо ретельно, частувалися, танцювали. На вечірніх фортепіанних концертах зазвичай виступав сам Карл-Штефан. У його репертуарі було багато творів Шопена. Досить часто запрошували виступити відомих музикантів. Вільгельмові особливо запам’яталося, як до Живця приїздив знаменитий чеський скрипаль і композитор Ян Кубелик. Точніше, сам концерт йому не дуже запам’ятався, бо вже невдовзі після його початку він задрімав, а з половини взагалі пішов спати, — зате велике враження залишив обід зі скрипалем. Як виявилося, Кубелик ніколи не користувався ножем, і їжу для нього на тарілці розрізала його акомпаніаторка, котра завжди сиділа поряд із віртуозом. Скрипаль розповідав, що з дитинства дуже боїться нещасливих випадків і тому не бере до рук ножів та інших небезпечних предметів. Вільгельм уважно придивився до його рук і був уражений, наскільки вони тендітні, а шкіра — тонка, майже прозора.

Мисливський сезон у Живці припадав на початок осені. Поміж полюваннями влаштовували пікніки та походи в гори. Навіть якщо у виїзді брала участь лишень імператорська родина, без гостей, це однаково перетворювалося на солідну церемонію, яка ставала подією для мешканців довколишніх сіл.

Три чи чотири карети, запряжені кіньми, виїздили зі замку рано-вранці, візники та лакеї були вбрані у блискучі лівреї, ціла процесія рухалась уперед, до місця зустрічі, з посланими заздалегідь слугами, котрі мали приготувати добре місце для полювання чи для пікніка. Їжа під час таких прогулянок завжди смакувала особливо добре. Слуги готували чудові супи на вогнищі, смажили ковбасу, запікали в попелі картоплю, готували привезені з дому холодні страви. Діти завжди дуже тішилися, коли виїздили в ліс чи в гори, бо такі нагоди з наближенням зими випадали дедалі рідше. У Живці порівняно з адріатичним узбережжям, де родина проводила ціле літо, була просто неймовірна кількість дощових і похмурих днів, тож не дивно, що діти не могли дочекатися моменту, коли знову поїдуть на Лошинь.

У дощ практично неможливо було вийти зі замку: часто траплялися бурі, й у лісах падали дерева, річки виходили з берегів, затоплювали врожай. А Віллі з братами та сестрами отримував у дощові дні нові іграшки, щоби не так нудитися без прогулянок.

У такі періоди Карл-Штефан часто влаштовував костюмовані вечірки зі запрошеними гостями чи лише для родини. Усі придумували собі смішні костюми і танцювали допізна під шопенівські вальси. Іноді такі вечірки мали теми, наприклад, «шведські танці» чи «чорно-біла вечірка», а іноді просто слід було проявити фантазію. Карл-Штефан дуже прискіпливо ставився до костюмів, які вибирали члени його родини. Перед початком балу він вишиковував усіх і уважно оглядав кожне вбрання. У дітей тремтіли коліна від хвилювання, бо заслужити батькову похвалу було нелегко. Коли він бачив найменшу хибу костюма — нещадно критикував. Але до чужих зазвичай був поблажливим.

Якось одна запрошена панночка вбралась у костюм польської нареченої. Вона мала неймовірно гарну сукню, з безліччю фольбан і нижніх спідниць, але носити цієї сукні, як і спеціальних черевичків, дама явно не вміла. Спершу вона не наважувалася підвестися з місця, та Карл-Штефан, якому костюм дуже сподобався, запросив її до танцю, і вона не змогла відмовити. Посеред танцю панночка раптом послизнулася на натертій до блиску підлозі зали й упала, а численні фольбани та спідниці накрили її з головою. Карл-Штефан ані словом не прокоментував подію, лише ґречно допоміг дамі підвестись, і вони продовжили танець. Якби це трапилося з котроюсь із його доньок, бідолаха змушена була би вислухати довгу нотацію через те, що як слід не підготувалася до балу.

Так минали жовтень і листопад, а потому випадав сніг, і тоді знову починалася весела пора. Крихітний потічок у парку замерзав, і діти годинами каталися там на ковзанах, з’їжджали з гірок на санчатах і лещатах.

Різдво завжди проводили в Живці. І то була не менш урочиста церемонія, ніж при дворі у Відні. Приготування починалися заздалегідь, і вже з листопада Марія-Терезія та всі придворні дами були забігані й утомлені. Архікнязеві діти писали свої побажання в листах, придворні дами складали списки подарунків. Після того Марія-Терезія з кількома придворними дамами їхала до Відня на закупи: слід було не забути про подарунки не лише для власних дітей, слуг і їхніх родин, а і для численних родин бідняків зі Живця.

За кілька днів до свята двері до Білого салону, найбільшої зали в палаці, замикали на ключ. І починалися приготування, в яких брали участь усі: навіть діти мали обов’язок пакувати до кошичків подарунки для слуг і для бідних, а також загортати у сріблясту позлітку солодощі й інші смаколики. Віллі дуже любив таку роботу, бо тоді можна було досхочу «напробуватися» смачного. Та в останній день, коли під ялинку клали подарунки для самих дітей, їх уже не пускали до Білого салону. Тоді вони по черзі зазирали в замкову шпарину, та завжди марно, бо, крім блиску ялинкових прикрас, там не вдавалося побачити нічого.

На Святий вечір усі збирались у капличці біля замку на богослужіння. Після служби, яка починалась о п’ятій і тривала трохи більш як годину, сідали до святкової вечері, що складалася з традиційних польських святвечірніх страв: