Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма - Наталія Володимирівна Сняданко
У центрі нового роману Наталки Сняданко особиста історія одного з найекстравагантніших членів імператорської родини Габсбурґів — Вільгельма, більше відомого в Україні за бойовим псевдонімом — Василь Вишиваний. У романі його українську ідентичність розширено уявною — ймовірною — частиною біографії. У ній він не помирає у стінах Лук’янівської в’язниці, як відбулося насправді, а опиняється в радянському Львові, одружується, виховує сина й онуку, разом із дружиною, котра походила з давньої львівської родини, намагається пристосуватися до нової суворої дійсності. Водночас цей роман — історія кількох родин, країн, епох, воєн і міжвоєнь. Це — віддзеркалення австрійського в польському, польського — в австрійському, українського — в радянському і навпаки. Це — галицький мікрокосмос у кількох поколіннях і кількох епохах із притаманними лише цьому закутку Європи химерними поєднаннями мовних, кулінарних, звичаєвих реалій та людських доль, переповідання яких часто є набагато химернішим і фантастичнішим за будь-яку літературну фікцію.
Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма
«Є лише два можливі варіанти: або супротивник зможе відіслати мене геть і провести русифікацію, або ж я зможу залишитися тут і влаштувати українізацію».
Вільгельм фон Габсбурґ (Василь Вишиваний). Квітень 1918 року. Запорозька Січ.### 1907
Про машиніста Фелікса Пфайфера з Богданівки Галина довідалася зі старої газети, яку знайшла серед бабциних речей у скрині. З цієї газети бабця зробила колись викрійку, всередині якої Галина прочитала оголошення про те, що від Фелікса Пфайфера 22 листопада пішла дружина, котрій того дня виповнилося 22 роки, а сам машиніст вирішив розшукувати її через газету, а також із допомогою поліції. Броніслава, Феліксова дружина була середнього зросту. Шатенка. З бородавкою на обличчі. Була одягнута у сукню кремового кольору, на голові — білий капелюшок. Галина уявила собі тоді й навіть намалювала на листочку контури обличчя цього розлюченого чи, може, навпаки, зневіреного в собі ще зовсім молодого юнака з вусами та з бакенбардами, зі злегка кучерявим і старанно припомадженим волоссям, із вузькими губами, з карими очима та з рівним римським носом. Він мав бути худорлявим, ледь помітно сутулитись, а вирізнявся насамперед руками: вони були надміру грубі й масивні як для його статури, — товсті сарделькуваті пальці звужуються донизу й пітніють. Після того, як потискаєш йому руку, хочеться обтерти свою долоню.
Й ось він прокидається вранці двадцять другого листопада, в день двадцять других уродин своєї красуні-дружини, дістає зі сховку куплений заздалегідь подарунок і раптом помічає, що дружина зникла. Не те щоби безслідно: на стільчику з відламаною ніжкою, який стоїть по її бік ліжка, залишилися старий корсет і нижня спідниця з пропалиною спереду. Броніслава не встигла вчасно зняти залізко зі спідниці, бо він непомітно підкрався ззаду, щоби поцілувати її. Та, коли підійшов ближче, від неї так апетитно запахло, що він не стримався, запхнув руку їй під спідницю і провів пальцями по лону. Відчувши на пальцях вологу, розстебнув штани і проникнув усередину, зі силою нахиливши Броніславу вперед.
Відчувши в собі знайому сухувату твердість, вона випнула зад, аби менше боліло, і приречено спостерігала, як під праскою розростається чорна пляма.
— Забери праску, — задихано прошепотів їй ззаду чоловік. — Я зараз, ще трішки, — він знайшов під блузкою її груди й міцно стиснув їх у долонях.
І тут Броніслава шарпнулась уперед, праска впала на підлогу, прутень вислизнув із неї, а Фелікс хитнувся, дивлячись на дружину здивованим поглядом. Тоді вона повалила його на землю й сіла зверху. Броніслава поклала чоловікові руки собі на груди і почала розхитуватись у тому ритмі, який відчувала в собі, замість підлаштовуватися під ритм чоловіка. Через кілька хвилин її охопила солодка судома, вона застогнала й підвелася. Фелікс із настовбурченим прутнем лишився лежати на підлозі. Броніслава повернулася до праски. Через кілька секунд вона знову відчула ззаду в собі чоловіка, та цього разу він рухався вже обережніше, погладжуючи її лоно спереду. Вони кінчили разом — уперше за кілька років спільного життя.
Фелікс любив кохатися з дружиною в найбільш невідповідні моменти. Спершу вона ще силкувалась опиратися, бо самій їй не подобалися такі раптові, швидкі, а іноді й болючі любощі. Вона не встигала ще нічого відчути, як чоловік уже закінчував свою справу, цмокав її в шию і йшов геть, задоволено насвистуючи. А в ній усередині закипала лють, і ставало огидно від того, що її стегнами стікає його сім’я. Вона почувала в цьому якусь неправильність і час від часу намагалася робити все інакше. Коли вони вкладалися спати, Броніслава оголювала груди і притискалася животом до чоловіка, та він, утомлений після роботи, лише незадоволено бурчав і відвертався на інший бік. А потому вранці, коли вона ще спала, вдирався в неї несподівано і через кілька коротких рухів було вже по всьому. Фелікс пишався тим, що так часто кохається з дружиною і не міг дочекатися, коли вона вже нарешті завагітніє, щоби доказом його чоловічої сили стала дитина. А Броніславі зовсім не хотілося вагітніти, принаймні поки вона сама не відчує після любощів щось інше, крім розчарування й огиди. І ще їй хотілося поїхати кудись у мандри, побачити Венецію, Париж, Відень, Єгипет, Індію, Персію. Вони з Феліксом іноді говорили про мандри, та розуміли під цим словом цілковито різні речі. Він тішився своїм правом пільгового проїзду залізницею і планував мандрівку разом із дружиною в неділю до Брюховичів, аби погуляти лісом, а вона хотіла кудись в екзотичні та незнані краї — надовго, можливо, навіть назавжди.
Уранці 22 листопада 1907 року машиніст Фелікс Пфайфер раптом виразно усвідомлює, що дружина покинула його, хоча жодних вагомих доказів цього наразі немає. Цілком може бути, що вона просто затрималась у пекарні чи навіть зачаїлась у кухні, готуючи йому сніданок. Але, попри відсутність доказів, Фелікс переконаний у правильності свого припущення.
