Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма - Наталія Володимирівна Сняданко

У 1895 році адмірал цісарського морського флоту Карл-Штефан Австрійський фон Габсбурґ-Лотаринзький успадкував маєток, який у збіднілого польського шляхтича придбав у польському містечку Живці п’ятдесят років тому його дядько, Карл-Людвіґ. Того самого року в Карла-Штефана народився наймолодший син Вільгельм, а щасливому батькові спала на думку ідея польського проекту. Той проект був екстравагантним, як і чимало інших задумів Карла-Штефана. Він не плекав ілюзорних надій на те, що він сам чи хтось із його дітей стане в майбутньому імператором. Значно реальнішою він уважав перспективу розпаду самої імперії на численні дрібні національні держави: чеську, угорську, сербську й інші, серед яких обов’язково була б і польська. Кожна з цих дрібних держав потребуватиме монарха, котрий би очолив її. Саме до цього Карл-Штефан і вирішив готуватися. Майбутнім королем чи королевою незалежної Польщі він бачив когось зі своєї родини або й себе самого.

Карл-Штефан назвав наймолодшого сина Вільгельмом на честь іншого габсбурзького ерцгерцога, котрий іще наприкінці XIV століття хотів отримати польську корону типовим для Габсбурґів шляхом — через династичний шлюб із одинадцятирічною польською королівною Ядвіґою. Та польські шляхтичі завадили йому, перехопили дорогою до нареченої та прогнали, а Ядвіґу видали заміж за литовського князя. З того шлюбу і почалася Ягеллонська династія.

Галина пригадує руки лікаря, котрий, розмовляючи з нею, складав учетверо, а тоді знову випростовував папірець. Клав папірець на купку таких самих, спершу складених, а потому випростаних, і брав наступний. Виписав на цьому папірці скерування на аналізи, не припиняючи розповідати про нові захворювання, про нестандартні методи лікування, про небезпеку, яка чаїться в найбільш звичних продуктах, про те, що треба бути напоготові. Потому він намагався поставити печатку в лівому нижньому куті, рівно посередині між згином і краєм папірця, зосереджуючись на цьому значно сильніше, ніж на змісті написаного: літери у скеруванні були нечіткими, зливались і налізали одна на одну. На окремому листку лікар написав їй адресу лабораторії, куди слід піти здати аналізи, а також ім’я лаборантки, з котрою про це треба домовитися. Галина ледь розібрала написане.

— Скажіть, будь ласка, а там будуть знати, що саме нам потрібно зробити? — невпевнено запитала вона.

— Ну, теж скажете, — обурився лікар. — Ви думаєте, що я вас казна-куди посилаю? Це найкращий фахівець у місті.

— Гаразд, гаразд, — засоромилася Галина. — Дякую вам дуже, ми прийдемо з результатом.

Вона похапцем запхнула лікареві в долоню гроші, він зробив вигляд, що нічого не помітив, вона поправила шапочку Олесеві, який солодко спав у неї на руках, і вийшла.

Проте лаборантка дивилася на листок зі скеруванням із таким самим напруженням, як і Галина.

— Вибачте, а ви знаєте, на які саме аналізи скерував вас лікар? — розгублено запитала вона Галину. — Тут дуже нерозбірливо написано.

— Лікар сказав, що ви все зрозумієте, — втомлено усміхнулася Галина.

— Зараз, я все з’ясую.

Лаборантка зникла за дверима, вийшла через кілька хвилин і мовчки запросила Галину до маніпуляційної.

Через два дні та сама лаборантка дала їй листок із результатами. Галина глянула, букви були такі самі невиразні, налізали одна на одну, тільки хилилися в інший бік.

— О, Господи, невже всі лікарі так неохайно пишуть? — не витримала вона.

Лаборантка усміхнулася, такими самими каракулями заповнюючи бланк зі ще чиїмись результатами. Галина розрахувалась, узяла листок і вийшла з кабінету.

Перед дверима лікаря, котрий скерував її на аналізи кілька днів тому, була черга зі сімох людей, тож чекати доведеться довго. Олесь спав у візочку. Галина розкрила прихоплений із дому детектив, але дрібні літери, надруковані на сірому неякісному папері, зливалися при слабкому світлі мерехтливої жарівки.

— Крижі мені болєт, чи п’ю таблетки, чи не п’ю, — скаржилась одна сусідка в черзі іншій.

— Ага, і у мене поперек сильно болить, не можу даже ходить іногда, — погоджувалася з нею співрозмовниця.

— Ну, та що зробиш, то вже вік, — продовжувала перша.

— Так і єсть, так і єсть, — підтакувала друга.

І вони синхронно зітхали кудись у порожнечу.

Лікар відразу впізнав Галину.

— Ну, що, зробили аналізи?

— Так, щоправда, вони не відразу змогли прочитати скерування.

— Ох, ці мені лаборанти, а голови ввімкнути не можуть? Але ж і вчать їх тепер… Показуйте.

Галина простягнула йому папірець.

— Ну, і що тут можна розібрати? — обурився лікар.

Потому спохмурнів.

— Ну, що я вам скажу?.. Скажу так: вам ще пощастило. Могло бути гірше.

Нерозбірливо написані результати аналізів повідомляли, що в Олеся виявлено нездатність засвоювати глютен і лактозу. Підступність хвороби полягає в тому, що спочатку вона себе майже не проявлятиме, і якщо в їжу малюка потраплятимуть ці продукти, йому загрожуватиме максимум легка нестравність. Але регулярне вживання цих продуктів провокуватиме незворотні зміни в організмі: мозок працюватиме повільніше,