Війни художників - Станіслав Стеценко

Переглянувши газету до кінця, Гущенко одягнувся і пішов прогулятися по Принц-Альбертштрасе. Проминувши три телефони-автомати, зайшов у четвертий. Озирнувся навколо. Нічого підозрілого. Сьогодні він повинен зателефонувати Кузелі. Набрав номер телефону Українського інституту, прикриваючи вільною рукою цифри — раптом хто спостерігає у бінокль. Хоча швидше за все то надумана ним пересторога. Але, як кажуть: береженого й Бог береже. Він повинен пам’ятати, що на його повернення чекають дружина і син.

— Професора Кузелю, будь ласка.

— Професор Кузеля хворіє.

Прокляття! Якщо спробувати дізнатися домашній телефон Кузелі, його відразу запитають, хто телефонує. І він, випереджаючи традиційне у таких випадках: «А хто його запитує?», швидко говорить:

— Дякую. Вибачте, — і кладе слухавку.

Ось проблема, якої передбачити не міг ніхто. Його ризиковане завдання, виконання якого він волів би не відкладати надовго, все-таки відкладається на невизначений термін.

— Англійці не хочуть битися. Нападають лише на бомбардувальників і чимдуж утікають від наших винищувачів.— Наші теж почали хитрувати: щоб рятуватися від їхніх нальотів, будують аеродроми, заставлені дерев’яними макетами літаків.— В англійців, як виявилось, непогане почуття гумору. Вони почали бомбардувати їх дерев’яними бомбами… Розмова льотчиків Люфтваффе, літо, 1940-й рік

Увечері Шютте приніс Гущенкові, Лілії й Гагаріну картки на одяг і пояснив, що в Німеччині введено кілька видів карток — для чоловіків, жінок і дітей. Кожна картка має сто купонів. За кожен вид одягу, крім грошей, що поступово втрачають у ціні, треба віддати якусь кількість купонів. За панчохи для пані Лілії треба віддати усього п’ять купонів. А ось костюм для пана Гущенка — це не менше 50 купонів — залежно від сорту тканини. Комплект спідньої білизни — 20 купонів. Коротше кажучи, геносе з російської делегації можуть вважати себе багатіями. Адже те, що вони можуть витратити за два місяці, німцям доводиться розтягувати на рік!

Коли Лілія отримала свій карт-бланш від Шютте, вона виглядала майже щасливою. За два місяці можна придбати багато німецького одягу!

Гущенко, відзначивши цю щиру, непідробну радість, повернувшись у номер, сів у крісло і спробував подумки скласти мозаїку спостережень за поведінкою Лілії в єдине ціле. Від непідробної радості до дивної замкнутості, від явно нещирого і часто вульгарного флірту до відвертої ворожості. Єдиного цілого так і не вийшло. Суперечливі фрагменти не складались у цілісну картину.

Вальтер Шелленберг ішов довгим коридором будинку Головного управління імперської безпеки, що знаходилась на Принц-Альбертштрасе, до кабінету Гейдріха. Нещодавно це управління об’єднало в собі СД (службу безпеки НСДАП), зіпо (кримінальну поліцію) і гестапо. Таким чином, у цьому будинку і в руках керівника управління Райнгарда Гейдріха була сконцентрована вся потужність репресивного апарату рейху.

Кроки відлунювали між колонами, і лише час від часу хтось із офіцерів траплявся йому назустріч, або за черговим поворотом клацали закаблуки, і його вітав охоронець, віддаючи честь підйомом руки. Зелені пальми біля вікон, завезені за особистою вказівкою рейхсфюрера Гіммлера, який дуже любив зелень, віддзеркалювали у мармуровій підлозі.

Шелленберг ішов до Гейдріха, аби розповісти про те, що в салоні Кіті став досить часто бувати не хто інший, як сам імперський міністр іноземних справ Ріббентроп. Факт використання салону Кіті для розробки високопоставлених іноземців залишився для Ріббентропа таємницею. Після того, як він не зміг спрогнозувати оголошення англійцями і французами війни Німеччині, він більше не входив до обойми людей, наближених до фюрера. А, значить, Гейдріх міг і не ставити до відома відомство пихатого міністра іноземних справ про особливості салону. Таким чином, під удар потрапляли не тільки дипломати дружніх країн, а й дипломати рейху і навіть сам Ріббентроп.

Востаннє він був у салоні з міністром іноземних справ Італії графом Чиано. Після цього у розпорядженні Шелленберга виявилися досить пікантні фото цієї високопоставленої пари з дівицями легкої поведінки. Шелленберг довго думав, чи показувати фото Гейдріху. І, врешті-решт, вирішив, що не варто. Адже Гейдріх вирішить використати їх у боротьбі з Ріббентропом за вплив на фюрера. А якщо фюрер у цій справі стане на бік Ріббентропа і Чиано? Адже всім відомо, що фюрер не терпить «аморалки», особливо серед членів партії. Якщо фюрер стане на бік Ріббентропа, тоді Гейдріх звалить усе на нього — Шелленберга! І тоді, у найгіршому випадку, йому доведеться поїхати командувати полком на фронт. Невесела перспектива!

Значить, фото не віддавати, але про факт відвідин міністрами салону Кіті він був зобов’язаний доповісти.

Шелленберг збирався трохи потягнути з доповіддю, але сьогодні по дорозі на роботу йому перебігла дорогу чорна кішка. Він не був забобонним, та раптом згадав про ці фото у сейфі й вирішив, що повинен якнайшвидше доповісти Гейдріху. Не дай бог, хтось із технічного персоналу салону доповість про ці фото раніше за нього. Хіба у Гейдріха не може бути в салоні людини, з якою він спілкується напряму? Може.

Гейдріх сидів за своїм величезним масивним столом, заваленим стосами паперів. На стіні висів портрет фюрера, на столі — бюст Фрідріха Великого. Данина особливій прихильності Гітлера до цього історичного діяча. Мати на столі бюсти Фрідріха Великого в оточенні фюрера стало правилом хорошого тону.

Шелленберг входив до числа небагатьох посвячених у секрет стола Гейдріха — чуда технічної думки. У стіл було вмонтовано кілька мікрофонів, які автоматично записували все, про що розмовляли в кабінеті. Потім Гейдріх, якщо бажав, міг усе це прослухати. Також у стіл був умонтований мініатюрний кулемет, яким Гейдріх міг умить зробити з відвідувача решето. Мікрофони було вмонтовано в обшивку стін. Відключити мікрофони міг натисканням кнопки під кришкою стола лише сам Гейдріх.

За час спільної роботи з Гейдріхом Шелленберг зрозумів, що унікальна пам’ять Гейдріха виокремлює і закарбовує слабкості чи проблеми кожної людини з його оточення.

Завдяки цій