Українська література » Сучасна проза » Довбуш - Гнат Мартинович Хоткевич

Довбуш - Гнат Мартинович Хоткевич

Читаємо онлайн Довбуш - Гнат Мартинович Хоткевич
ним і Пшелуський, і надвірні оті міліції, і особливо уїдлива, так звана волоська рота Потоцького.

Це колись урожайну Придністрянщину заселяли пани всіма способами, а між іншими викликали поселенців і з Молдавії. Давали їм землю, всілякі льготи — тільки живи. Але народ прийшов здебільшого бурлакувати, і вони не дуже–то там трудилися хліборобством.

Так–от один з губернаторів Потоцького набрав по волоських селах отаку відчайдушну братію, одягнув їх добре в мундири, дав певний «жолд», і вийшла така хоругов собако'ідів, що не нахвалитися. Не зв'язані з місцевим населенням жодними узами, вони налітали й били всіх і вся, вже не дивлячися ні на що. Тепер оце перекинув її, оту хоругов, Потоцький сюда — і це були найнебезпечніші вороги для опришків.

Взагалі прийшлося скрутно Довбушеві. Бували моменти, коли з усіх боків обступали Олексу всі оті смоляки, міліціонери, всякі хоругви, й тільки чудом удавалося хлопцям вислизати із тих удавних петель, пробиваючися до своєї спаси–тельки — Чорногори.

XIII

Зате пани возлікували і піднялися на дусі. Правда, опришків не знищено, правда, не проходить кількох днів, щоби не доносилася вістка про напад Довбуша то на того, то на того пана, але загальна ситуація пішла на краще, сальдо виходило на користь шляхти…

Отже, коли зібрався знов в Галичі сеймик Галицького, Коломийського й Теребовлянського повітів, то хоч було й багато важливих справ, і опришківське питання не могло стояти в центрі уваги стількох зовсім не заінтересованих у тому людей, все ж коломийська шляхта домоглася, що в постанови сейму знов було вписано подяку панові Потоцькому за опіку над спокоєм покутських поміщиків.

Правда, не бракувало противників. Це були, легко собі уявити, зовсім не прихильники опришків, а просто люди знеохочені до пана гетьмана й його отих вічних накликань до конфедерації.

— Ваші коломийські справи ви й розглядати будете у себе в Коломиї. А тут є Теребовлянська околиця й Галицька — навіщо ж ми будемо дякувати панові Потоцькому.

Таким шорстко відповідали:

— То бажаємо від щирого серця, панове–браття, аби й у вас появилися опришки та своєвільні купи, щоб на своїй шкірі ви довідалися, як то приємно, та стали згляднішими до тих, хто би вас від опришків боронив.

Кінець кінцем таки було вписано в акт: «При перших стараннях своїх панських край тутешній Покутський, підлеглий сваволі хлопській, всіма силами не допускаючи ширитися сміливості свавільного хлопства, старається боронити й заступати від опришків, розбою й наїздів на двори шляхетські, за що в серцях наших записуємо вічну вдяку ясновельможному вождеві, просимо, щоб із вродженої щедрості далі не переставав мужньо стримувати зміїні дії».

Єдине, що вимагали противники, то щоби в текст подяки гетьманові було вставлено й подяку Господу Богу за ласку його, що от він дозволяє шляхті польській уживати всіх давніх свобод і вольностей та спокійно радити в той час, як інші народи завели між собою такий бій.

Це був натяк на австрійську сецесійну війну; а в цілому, це була шпилька панові гетьманові, що от, мовляв, ти скільки разів хотів нас втягти і в домашню, і в зовнішню війни, але от, Богу дякувати, тобі це не вдалося, і ми спокійні.

На такім великім з'їзді вже не бракувало людей, обізнаних і з тонкощами політичними, і з варшавсько–дрезденськими подіями. Для провінціальних республіканців, наприклад, цілковитою новиною було, що їхня партія за малим–малим не поєдналася із партією двора.

— Та що ви кажете… Та не може того бути…

А між тим, так воно було. Бо партія двірська складалася, властиво, з двох частин. Одна — це Чарториські й Полтавський та іже з ними; друга — то Ржевуський, Малаховський, Лубенський, Ліпський та інші. Перша група хотіла, щоби двір служив її інтересам, а друга — сама служила дворові й була проти Чарториських та їх імперативних традицій. От ся група й надумала піти на згоду з Потоцьким.

Призначили були з'їзд у Кракові, метушилися таємниче й по–заговорницькому, але нічого з того не вийшло. Насамперед довідалися про те Чарториські й розвинули шалену агітацію, аби перешкодити тому погодженню. А по–друге, — і це, може, було головне — самі республіканці не готові були до такої згоди, бо в їх таборі не було єдності: одні зосталися ворогами Фрідріха, другі з ним примирилися за отой фігель з Августом; одні вимагали негайної детронізації короля, другі говорили про підготовчі кроки. Словом, Ржевуський і Мала–ховський побачили, що, властиво кажучи, нема з ким єднатися.

А сам Потоцький знову почав носитися з великими планами коаліції Франція — Швеція — Турція.

Поїхало посольство до Турції. А очолювали його Беное і Скаржинський — обидва прихильники Потоцького. Цього було досить, щоб почати розмови про союз із Турцією.

Посли дійсно щиро використали своє посольське становище в цілях опозиції. Були у французького посла Кастеляна, у шведського агента Карльсона, у колишнього господаря Молдавії Григорія Гики, у великого візира Алі–паші, але всюди зазнали невдачі. Великий візир просто сказав: «Хочете, щоби ми з вами мали справу? Але як можна мати діло з народом, де для того, аби щось зробити, треба перш за все накрити тридцять тисяч голів одною шапкою».

На біду, про всі ці заходи довідався російський резидент Вешняков, довів про те до відома Кайзерлінга, а Кайзерлінг передав Августові й Брюлеві — і полетіли знову всі великі наміри пана гетьмана шкереберть.

Як собі хочете, а се розчаровувало. Можна було захотіти усунутися від політики взагалі, отже, в тім рахунку й від усяких конфедерацій. А не треба конфедерацій — не треба й запобігати ласки шляхти, не треба висилати для її рятунку хоругов, оплачуючи їх власним коштом. Панове шляхта були такі великодушні, що обдарували на сеймику пана гетьмана копійками, а удержання на збільшеному пайку стількохсот людей — це вже пахло не копійками. Та ще ж се не хто–будь, а

Відгуки про книгу Довбуш - Гнат Мартинович Хоткевич (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: