Твори у дванадцяти томах. Том другий - Джек Лондон
Розділ XII
ДЕНЬ КОРОНАЦІЇ
О ти, кого моря заслона
Хова від чужої землі,
Чи ж будеш терпіти до скону,
О Англіє, цих королів?
Республіко Мільтона, нащо
Тобі ці монархи гнилі?
Сидять вони в тебе на шиї,
Накинувши тисячі пут,
Тлумлять твої мрії-надії,
Брехню за брехнею снують,
Світ сонця тобі затуляють
І вільно дихнуть не дають!
Свінберн
Vivat Rex Eduardus![37] Сьогодні коронували короля, і повсюди панували веселощі та вишукане блазенство, а мені від того якось бентежно й сумно на душі. Зроду не бачив я такої машкаради, хіба що в американському цирку чи в балеті в «Алгамбрі»[38]; зроду не бачив нічого так безнадійно трагічного.
Щоб зазнати втіхи від коронаційної процесії, мені слід було прибути з Америки просто до готелю Сесіл[39], і з готелю Сесіл просто на місце за п'ять гіней серед умитих. Я ж допустився помилки, прийшовши з боку Іст-Енду, з-поміж невмитих. До речі, небагато хто прийшов з тої сторони. Іст-Енд в цілому лишався в Іст-Енді й пиячив. Соціалісти, демократи й республіканці виїхали за місто подихати свіжим повітрям, цілком байдужі до того, що чотириста мільйонів людей одержували нового помазаника божого. Шість тисяч п'ятсот прелатів, священиків, державних діячів, принців та військовиків споглядали коронування й помазання, а решта нас — саму врочисту процесію на вулицях.
Я бачив її з Трафальгарського майдану, «найпрегарнішого в Європі», самісінького серця імперії. Там було багато тисяч глядачів, і всіх нас стримувала і давала нам лад бездоганна, мов на показ виставлена, збройна сила. Процесія проходила між подвійним солдатським муром. Підніжжя Нельсонової колони оточили три ряди військових моряків. На сході, біля виходу на майдан, вишикувались частини королівської морської артилерії. В трикутнику між Пел-Мел та Кокспер-стріт статую Джорджа III підпирали з обох боків улани й гусари. На заході червоніли уніформи королівської піхоти, а від Юніон-клубу до устя Уайт-холу випнулася блискуча масивна дуга 1-го лейб-гвардійського полку — велетнів на велетенських бойових конях, закутих у сталеві кіраси, під сталевими шоломами і на сталевих чепраках, — потужний сталевий меч, що завжди під рукою у сильних світу. А далі юрбу розтинали довгі ряди столичної поліції з підкріпленнями в затиллі — високими, вгодованими вояками, що мали зброю, мали й добрі м'язи до тої зброї.
І як було на Трафальгарському майдані, так було й по всьому шляху процесії — сила, гнітюча сила, міріади вояків, здорових чоловіків, цвіт народу, що за єдину функцію в житті мали сліпо підкорятися і сліпо вбивати, руйнувати й витолочувати все живе. І щоб дати їм добру їжу, добрий одяг, добру зброю та кораблі, що закидають їх аж на край світу, лондонський Іст-Енд та й «Іст-Енд» цілої Англії тяжко працює, гниє і вимирає.
Є китайське прислів'я: коли один б'є байдики, то інший вмирає з голоду. А Монтескье сказав: «Через те, що багато людей готує одяг на когось одного, багато людей зовсім без одягу». Так одне пояснює інше. Ми не зможемо зрозуміти, чому іст-ендський трудар голодує і такий недолугий (а живе з сім'єю в однокімнатнім барлозі та ще й здає куток іншим так само голодним і недолугим трударям), аж доки поглянемо на статурного лейб-гвардиста з Вест-Енду і спізнаємо, що перший мусить годувати, одягати й обходити другого.
А поки у Вестмінстерському абатстві настановлювали нового короля, я, затиснутий на Трафальгарському майдані між лейб-гвардією та поліцією, ширяв думкою в часах, коли народ Ізраїлю вперше взяв собі царя. Ви всі знаєте, як про це сказано в біблії.
Старшини прийшли до пророка Самуїла і сказали: «Постав над нами царя, щоб судив нас, як у всіх народів».
«І сказав господь до Самуїла: «А послухай тепер їхнього голосу, тільки ж бо остережеш їх і розповіси їм право того царя, що буде царювати над ними».
І переказав Самуїл всі ті господні слова народові, що жадав від нього царя, і сказав:
«Оце буде право царя, що царюватиме над вами: він візьме синів ваших і приділить їх собі до колісниць та коней своїх, і вони будуть бігати перед колісницею його.
І настановить собі тисячників та п'ят десятників, і звелить їм орати орку його, і жати жниво його, і робити зброю військову його та колісничі приладдя його. А дочок ваших забере за миро-варниць, і за куховарок, і за пекарок.
І він позабирав поля ваші, і виноградники ваші, та кращі ваші оливки — і пороздає своїм слугам.
«А з вашого посіву та з ваших виноградників братиме десятину і роздаватиме своїм прислужникам та своїм челядникам.
І він забере рабів ваших, і рабинь ваших і найліпших ваших юнаків, і ваших ослів — і буде вживати їх на роботу свою.
Він братиме десятину з вашої отари, а ви станете йому за рабів.
І коли ви будете ремствувати проти вашого царя, якого собі вибрали, — не відповість вам господь».
(«Перта книга Самуїлова», 8, 9–18).
І так все й сталося тої давньої доби, і благали вони голосно Самуїла, кажучи: «Помолися за рабів твоїх перед господом богом твоїм, щоб одвернув від нас погибель, бо до гріхів своїх додали ми ще й цей, що просили царя собі». А після Саула, Давида й Соломона з'явився Ієровоам, що брутально промовляв до народу, кажучи: «Мій батько наклав на вас тяжке ярмо, а я ще додам до ярма вашого; мій батько карав вас батогами, а я каратиму вас скорпіонами».
А в наші дні п'ятсот спадкових перів володіють однією п'ятою Англії; і разом з прислужниками й челядниками короля та всіма тими, що складають владу земну, вони витрачають щороку на марні розкоші 1 850 000 000 доларів, або 370 000 000 фунтів стерлінгів, що становить тридцять два відсотки багатств, створених всіма трудівниками країни.
А тим часом у Абатстві під звуки фанфар і гучної бравурної музики королеві, одягненому в чудове золоте вбрання, оточеному пишним натовпом придворних лордів та чужинецьких правителів, вручали королівські регалії. Остроги на підбори начепив йому Великий Лорд-камергер, а державний меч у пурпурових
