Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

Одержавши орден, Нестор передав його на вічне збереження Галині Кузьменко, розпрощався на станції Гайчур надто зворушливо з Ворошиловим і виїхав зі своєю "Чорною сотнею" з Гуляйполя у невідомому напрямку.

...А в цей час Україну роздирали на шматки самі українці, які стали під різні знамена — жовто-голубі, чорні й червоні — і, керовані українськими вождями, пішли брат на брата, не відаючи, що коять гріховну справу...

Потойбічний світ. Канцелярія Головного Диявола. У приймальні, під дверима керівника Пеклом, уже котру годину тупцюється Ленін. Нарешті, йому дозволили ввійти.

ДИЯВОЛ(у якого чудовий, просто надзвичайно сонячний настрій). Уважно слухаю тебе, мій двійничку.

ЛЕНІН(стурбовано). Мій Світоче, я особисто і вся партія більшовиків-ленінців слізно просимо тебе не розсекречувати наших розмов на чаюванні! Ну що вони дають нового, скажімо, для того ж Грушевського і чи врятують від пекла Махна? Нічого не дадуть і не врятують. Лише будуть зайві розмови про нас там, на Землі.

ДИЯВОЛ. Рада б душа в Рай, та... Мене ж, Володю, чортячий контроль перевіряє. Це тобі, дорогенький, не хіхоньки-хахоньки, від нього хабарем не відкараскаєшся.

ЛЕНІН(підсовує Дияволу чорну сумку "Адідас" чимось наповнену). А може все-таки спробуєш, мій Світоче.

ДИЯВОЛ(відсовує від себе сумку). Не спробую. І не канюч.

ЛЕНІН(підсовує сумку ще ближче до Диявола). А може все-таки, батенька? Ми там, на Землі, подібні сумки часто практикували... І допомагало.

ДИЯВОЛ. А в нас не допоможе. Що заробив те й одержуй по заслузі. І не намагайся спокушати тут людей своїми більшовицько-продажними штучками. Вони — не пройдуть. До речі, оцей твій вчинок уже зафіксований на комп'ютері в Божій канцелярії.

Ленін (схаменувся). Невже?

ДИЯВОЛ. А так! (пауза) Бувай, Ульянове. І не кашляй, не ремствуй. Бо за спробу підсунути мені хабара я вже відстукав ногою дати тобі додатково (і негайно) п'ять розпечених металевих зайців та скупати тебе у купелі-магмі.

Відчинилися двері. Ввійшли два здоровенних чорти, схопили Леніна під руки й понесли його з кабінету. А той усе викручується й волає не своїм голосом.

ДИЯВОЛ(навздогін до своїх підлеглих чортів). А сумочку "Адідас" залиште. Це він у мене її "спулив”! У-у, ловкач наперстковий! (Чорти насилу вирвали з рук Леніна сумку, поставили її на стілець. Диявол підвівся з-за столу, набундючився, підняв руки вгору). У-у-х! У-у-х! Диявольський дух! (гучно дмухає, свистить, кричить у простір дзвінко) Революція! Революція всюди! Руйнується світ! Російська імперія тріщить, лопається, розвалюється, гине! (і все це на тлі Неба показується). Малі народи, підкорені Москвою, радіють... Нарешті вони позбулися іноземного рабства! (пауза) Кров... Море крові... Людство захлинається у ній. Але що це?!.. З крові випливаю я? Так, я! І морально підтримую і підбадьорюю усіх революціонерів, убивць, людоловів, котрі пожирають своїх одноплемінців. Ще дужче розпалюється ворожнеча між людьми, ще дужче ллється кров... То котиться хвиля за хвилею громадянська війна: йде брат на брата, батько на сина, син на батька... О радість моя! О щастя моє! О насолода і любов моя! Я впиваюся до нестями людським горем...

...Наш земний світ. Рік, коли Нестор Махно, був нагороджений орденом Червоного Прапора №4. Якось, вже вкотре за останні місяці, завітав до батька Клим Ворошилов. Наступного дня після гучного застілля Нестор провів гостя на залізничну станцію Гайчур (це десь за 20 з гаком кілометрів від Гуляйполя) і посадив його у комдивів бронепоїзд. Ворошилов запросив "батька” до себе в купе. Той зайшов. Був мовчазний.

ВОРОШИЛОВ. Ти, Несторе, чимось незадоволений?

МАХНО(відверто й різко). Діями Червоної армії і більшовиків.

ВОРОШИЛОВ. Ти знову — за рибу гроші: немає у нас ні патронів, ні гвинтівок, ні тим більше кулеметів і гармат. Викручуйтеся самі... Допомоги від нас поки що не чекайте.

МАХНО. Тоді навіщо всі біди на Південному фронті ваше керівництво звалює на мене? Кидатися з косами на добре навчених рубак генерала Шкура — це безумство. Невже ви не розумієте, що коли Денікін зімне нас (а він не сьогодні — завтра це зробить!), то в найгіршому випадку наприкінці грудня він візьме Москву? Ви ж не здатні йому протистояти.

Ворошилов[67] щось хотів заперечити, але Нестор підняттям руки зупинив його:

— Не перебивай мене! Я знаю чому саме ви так дієте. Бо зрозуміли, що битву з Денікіним програли.