Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

косами й заступами, але не відступали ні на крок. Того дня, коли приїхав у Маріуполь "батько", знахабнілі шкуровці кинули у бій свій відбірний загін кавалерії. Махно, звісно, не залишився в боргу. Він, порадившись з командирами, повів на знахабнілих біляків свою особливу охорону — "Чорну сотню", яка вщент розбила справді сміливих, мужніх і славних рубак відомого генерала. Після цієї смертельної січі Шкуро назвав махновську "Чорну сотню" "чортовою сотнею" і саме з такою, другою назвою незвичайний загін повстанців увійшов в історію громадянської війни.

Після бою розпашілий "батько" виступив з палкою промовою перед своїм військом. Він закликав повстанців стояти на смерть, бо вони боронять волю українського народу. Наприкінці Махно сказав:

— Честь революціонера вимагає від нас залишатися вірними революції й народу, а чвари Григор'єва з більшовиками із-за влади не можуть примусити нас відкрити фронт для кадетів і білогвардійців... Отже, Григор'єв і більшовики — це дві сторони однієї медалі, а ворог у нас на сьогодні один — денікінці.

"Батько" говорив бійцям не те, що думав, вірніше, не все те, що мав на думці, не всю правду своєї душі. Він не сказав їм, що насправді бажає смерті усім — і Григор'єву, і більшовикам, і Денікіну і, звісно, Петлюрі... Словом усім, крім себе.

Та не для проведення мітингів і підбадьорення армії поїхав Махно на фронт. Він хотів сам переконатися, наскільки повстанці підготовлені до нових випробувань, які, за передбаченням "батька", ось-ось настануть. І добре враження справили його побратими, його "сини". Не зрадять, не підведуть. І підуть за ним, хоч у пекло... Коли прощався з командирами загонів, то про одне просив їх:

— Жалійте повстанців, не кидайте їх на даремну смерть. Бо нам потрібно ще довго воювати і з усіма.

А на прощання в присутності сотень повстанців розцілував бойового командира Новоспасівського загону Вдовиченка Трохима Яковича.[66]

Дорогою назад, у Гуляйполе, йому підсунули більшовицьку газету "В пути" №51, яка виходила у Харкові. Тут була надрукована стаття голови Реввійськради Росії Лейби (Льва) Троцького "Махновщина", в котрій один з найвпливовіших, після Леніна, вождів російсько-більшовицького уряду доводив, що українське повстанство є рух куркульства, яке рветься до влади, і звинувачував Махна в усіх праведних і неправедних гріхах.

Нестор, на подив, поста вився до статті цілком спокійно, без будь-який емоцій, як до чергового безтактного нападу вірних ленінців. Він навіть нічого не сказав. Тільки особистий охоронець і порученець Сашко Нетреба кинув, як завжди, доречну репліку:

— Вітер — свище, собака — гавкає, більшовики — шиплять, а нам — своє робити.

Та в Гуляйполі на "батька" чекала значно серйозніша звістка. Агент Льови Задова роздобув в українському більшовицькому уряді секретне рішення Ради Робітничо-селянської оборони України, в якому чорним по білому писалося: ліквідувати Махна в найкоротший термін, а заодно і його повстанців. Тут Махно відреагував негайно і, можливо, зовсім не так, як хотілося московським вождям. Він телеграфом звернувся до Леніна, Троцького, Зінов'єва та Каменєва, де серед іншого кинув в очі вождям більшовизму гірку правду: "Незважаючи на те, що я з повстанцями вів боротьбу виключно з білогвардійськими бандами Денікіна, пропагуючи народу лише любов до волі, до самостійності — вся офіційна радянська преса, а також партійна преса комуністів-більшовиків розповсюджувала про мене брехливі чутки, негідні революціонера. Мене виставляли і бандитом, і спільником Григор'єва, і змовником проти радянської республіки в розумінні поновлення капіталістичних порядків... Відмічена мною ворожа, а останнім часом наступальна поведінка центру влади до повстанства веде з фатальною неминучістю до створення особливого внутрішнього фронту, по обидва боки якого буде трудова маса, яка вірить у революцію... Найвірнішим заходом попередження злочину, що насувається з боку влади, я вважаю моє зречення поста, якого обіймаю... Ст.. Гайчур, 9 червня 1919 року. Батько Махно".

Ретельно проаналізувавши зміст цієї телеграми, Ленін негайно зібрав позачергове чаювання, де, як відомо, всі члени таємного масонського гуртка під офіційною назвою "вірні ленінці" говорили відкритим текстом і їхня розмова на Землі ніде не фіксувалася, але засвідчена й занотована там, у канцелярії Господній для праведного суду.

Ось короткий витяг з цієї розмови:

ЛЕНІН(розмахує папірцем з текстом телеграми). Ну що, генії-більшовички, мать вашу так, думали об'єгорити хохла-мужика? А хрін в зуби не захотіли? Як він вас усіх підчепив й обхаркав? Га? Обізвав брехливими, негідниками, ворожими (покосився примруженими очима на Троцького, який намагався щось сказати). Леве Давидовичу, не захищайся! Ви всі такі й є: негідники, брехуни, підлі... Тільки ми в цьому один одному не зізнаємося, корчимо з себе благородних. Хіба наша преса не брехлива? Хіба ми не виставляємо Махна бандитом, а тим часом лише він активно воює з Денікіним? Скажи, Антонов-Овсієнко, я вірно кажу?

АНТОНОВ-ОВСІЄНКО. Вірно, Володимире Іллічу. Найнадійніші на Південному фронті — це махновці і дух їхній найбойовитіший.

ТРОЦЬКИЙ(схопився). Про що ти мелеш, Володимире Олександровичу?! Ми вже давно помітили і зафіксували, що ти закоханий у цього бандита Махна. Вірно хохли кажуть, що яблуко від яблуні далеко не покотиться.

СТАЛІН(спокійно,