Джек - Альфонс Доде

узбережжя Гвінеї прибули в Батіньоль і оселилися в помешканні Моронвалів, яке тепер стало тісним для цього комерційного закладу. Тоді Моронваль став шукати просторіше приміщення і, намагаючись узгодити проблеми економії і потреби свого нового становища, найняв у жахливому завулку Дванадцяти будинків, відгородженому від проспекту Монтеня імпозантною решіткою, покинуті будівлі, де раніше фотографували коней, – заклад той нещодавно збанкрутував, бо коні вперто відмовлялися заходити в цю клоаку.

Новому пансіону можна було закинути, що в ньому надто багато вікон, але Моронваль вважав це явище тимчасовим, бо власники колишньої фотомайстерні запевнили його, що всі будівлі незабаром будуть відчужені і знесені з виплатою компенсації, оскільки в цьому вже порізаному з усіх боків незавершеними вулицями кварталі міські власті нібито мали намір прокласти ще один широкий проспект.

Тут, мовляв, мав пролягти бульвар, проект якого уже вивчався; і можна уявити собі, як фатально відбилося це передбачуване відчуження на влаштуванні пансіону Моронваля. У спальні для школярів буде вогко? Влітку у залі для відпочинку під час перерв буде спека, як у теплиці? Пусте! Аби лише підписати довготерміновий контракт на оренду, прибити на брамі велику позолочену вивіску і – чекати.

Скільки парижан за останнє двадцятиріччя змарнували свої здібності, розтринькали гроші і навіть саме життя у такій лихоманці очікування!.. Ця лихоманка забрала спокій і в Моронваля. Виховання учнів, їхній добробут його аж ніяк не цікавили.

На всі зауваження, що будинок невідкладно потребує ремонту, директор знай відповідав: «Незабаром усе зміниться...» – або: «Нам тут жити не більше двох місяців...»

Він цілком поринув у фантастичні плани застосування неймовірної суми грошей, яку одержить за цю ділянку. Мав намір надати вихованню «дітей півдня» небаченого розмаху, перетворити свій почин у грандіозне цивілізаторське і прибуткове діло.

А тим часом він зовсім занехаяв гімназію, падав з ніг, марно бігаючи по різних інстанціях, і, повертаючись, щоразу питав:

– Ну як, п'иходили з п'иводу відкупу?

Ні. Ніхто не приходив.

І чого вони там чекають?

Та згодом Моронваль збагнув, що його пошито в дурні, і тоді цей від природи запальний, але безвольний креол скоро занепав духом і опустився. Вихованці лишилися фактично без нагляду. В пансіоні пильнували тільки за тим, щоб вони рано вкладалися спати, аби не палити зайвих дров і гасу, – більше нічого від них не вимагалося.

Їхній день складався з уроків, безсистемних, невизначених, залежних від примх директора всіляких особистих доручень, якими він завантажував дітей.

Спочатку старші учні відвідували ліцей. Згодом цю статтю витрат скасували, залишивши її, однак, у рахунках за кожен триместр.

Хіба приватні учителі не могли взяти на себе рутину університетського викладання? Отож Моронваль скликав до себе своїх давніх знайомих, з якими заприятелював, вештаючись по кав'ярнях: медика без диплома, поета без видавця, співака без ангажементу – покидьків, пустоцвітів, невдах, лютих, як і він сам, на суспільство, яке не визнало їхніх талантів. Чи помічали ви, як шукають один одного в Парижі такі людці, як вони тягнуться один до одного, гуртуються, розтроюджують один в одному свої нарікання, свої вимоги, своє нікчемне й безплідне марнославство? Повнячись у душі зневагою до таких, як сам, кожен з них лестить і палить фіміам будь-кому із своєї компанії, поза якою життя для них – порожнеча.

Судіть самі, якими були уроки таких учителів, уроки, за які їм майже не платили і більша частина яких минала в розмовах за кухлем пива, у хмарах тютюнового диму, такого густого, що незабаром співрозмовник майже не бачив і не чув співрозмовника. Кожен говорив якомога гучніше, намагаючись перекричати інших; пережовуючи свої куці убогі думки, вони доводили їх до абсурду; їхня мова була пересипана особливим мистецьким, науковим і літературним жаргоном, але оті високі матерії розтягувалися, спотворювались, рвались па шмаття, розповзалися, як дорогі тканини від їдких кислот.

А «діти півдня»? Як їм велося серед такого безладдя?

Лише пані Моронваль, яка зберегла добрі традиції пансіону своїх сестер, ставилася серйозно до власних обов'язків, але латання одягу, кухня і турботи про великий навчальний заклад, який перебував у стані занепаду, поглинали добру половину її часу.

Треба було пильнувати, аби бодай форма вихованців на вихід у місто була в пристойному стані, – діти дуже пишалися своїми мундирами, які всі без винятку були розшиті галунами до самих ліктів. У гімназії Моронваля, як ото в деяких арміях Південної Америки, були тільки сержанти, і для дітей це була єдина маленька розрада серед знегод їхнього животіння вдалині від рідного краю під гнітом знущань власника пансіону.

Справді, мулат з ними не панькався! Кілька днів на початку триместру, коли його каса поповнювалася, він ще інколи посміхався, але решту часу зловтішно мстився на своїх чорношкірих учнях за те, що і в його судинах тече негритянська кров.

Лють креола довершила те, чому поклала початок його недбалість.

Незабаром кілька опікунів – судновласників, торгових агентів – зжахнулися від «досконалого виховання» в гімназії Моронваля. Кількох учнів забрали з пансіону. З п'ятнадцяти «дітей півдня» лишилося тільки восьмеро.

«Кількість учнів обмежена»,– повідомлялося у проспекті. Тільки ця фраза там і відповідала дійсності.

Похмура нудьга витала над цим великим невлаштованим закладом, якому загрожував навіть опис майна, коли раптом у супроводі Констан з'явився маленький Джек.

Звісно, плата, внесена наперед за триместр, не була хтозна-якими грішми, але Моронваль швидко збагнув, який зиск можна мати із становища нового учня та його дивної матері, чию вдачу він вгадував, ще не познайомившись з нею.

Отож цього дня настало коротке затишшя в нападах мулатової жорстокості й люті. На честь новенького влаштували святковий обід, на якому були присутні усі вчителі, а «дітям півдня» навіть налили по краплині вина, чого не траплялося дуже давно.

III Велич і падіння королевича Маду-Гезо

Якщо гімназія Моронваля існує й досі, а я гадаю, що так воно й є, то мушу вказати санітарному нагляду на шкільну спальню цього шанованого підприємства, як на найшкідливіше для здоров'я, найдиковинніше і найвогкіше місце, де будь-коли вкладали спати дітей.