Гроші. Ч 1. Сизий світанок - Нестор Коваль
Саша миттєво придумала собі новий план – вийти у відкрите море і звідти зняти ще кілька кадрів. Оскільки ані бригантини, ані яхти під рукою вона не мала, то просто скинула одяг і попливла. Пливти, тримаючи фотоапарат в одній руці над головою, виявилося вкрай незручно, а нормально сфотографувати об’єкт на березі – майже неможливо. Саша промучилася так хвилин десять, поклацала і, зовсім невпевнена в результатах експерименту, повернула до берега.
– Як водичка? – Перші, кого вона побачила, були двоє чоловіків, що сиділи на піску поруч із її одягом і пили мінеральну воду із півлітрових пластикових пляшок.
«Оце влипла, – подумала вона. – І далеко в мокрому купальнику не втечеш…»
5
Снилося інколи щось жахливе, але ніколи – відірване від конкретного життя. Дитинство снилося часто, ще – зона, начебто він знову там тягне строк, а ходить наче у концтаборі, – у смугастій робі з номерком. І от раптом: «Вітер! Тебе знесе вітер!» – дивовижний крижаний голос. І в десятий, не менше, раз перед обличчям майнули двері на вході до Верховної Ради: туди-сюди, туди-сюди. Хазяїн прокинувся, огледівся, і побачив те, що волів бачити – свою розкішну спальню у Міжріччі. Але сни… Сни йшли з голови, зсередини, їх не перебудувати, не переінакшити. Щоправда, коли він поскаржився на видіння лікарю з «контори», той запевнив, що є препарати, що можуть впливати також і на сни («Ми все можемо!» – сказав зухвало той лікар, у чому Хазяїн насправді і не сумнівався ні на мить), але на перших етапах вони можуть негативно діяти на психіку, тож поки триває проект «Зламаний тризуб», у голову президента і головного виконавця краще не втручатися. Тим більше, що ті видіння не тягнуть за собою жодних наслідків, не впливають на життя, тож кілька неприємних хвилин після пробудження – не така вже й велика ціна при такій напрузі.
Насправді Хазяїн на перших етапах кар’єри вирізнявся виключно здоровою і стійкою психікою, майже тваринною: коли треба було боятися і ховатися – він боявся і ховався, коли мав можливість вбити – вбивав. Збої почалися пізніше, коли він відчув, що став багатою людиною, яка має що втрачати, і що насправді зараз міг би вже насолоджуватися життям, а не виконувати важкі завдання і президенствувати. «Чому ті двері так хитнулися? Звідки взявся протяг? – гадав він, вкотре роздивляючись неймовірну красиву стелю спальні. – Такого ніколи не траплялося раніше. Це точно підлаштувала опозиція, щоб спаскудити йому свято інавгурації!» Проте доказів він не мав, а в гіпнотизерів, що могли б рухати предмети і двері, звісно, не вірив. «Вітер! Тебе знесе вітер!» – згадав він голос зі сну і знову здригнувся, плюнув і різко підвівся з ліжка.
Тут, у Міжріччі, йому дуже подобалося. Можна сказати, що нарешті він отримав від життя те, що хотів. Залишалося завершити одну справу – і можна зайнятися своїм особистим життям, не думати про політику і хто скільки вкрав. Не можна сказати, що він втомився від насиченого політичного життя, але постійний «дах», що надавав команди вже кілька десятків років, напружував. Хоча, зрештою, ким би він став, аби не той випадок, аби не далекий родич-космонавт і його друзі? Що б із ним сталося? Не виключно, що розділив би долю тих сотень «биків», що догнивали після чергових розборок зараз у закинутих шахтах Донбасу. Дві відсидки на «зоні», а потім… Потім він одружився – так було потрібно – на доньці судді, і підписав той папір.
І от, після того, як він погодився працювати на «контору», він раптом став улюбленцем життя. Наче з’явився якийсь маг, який перетворював каміння і гарбузи, що валялися на його шляху, на діаманти і дорогі автомобілі, переносили з одного крісла в інше – все вище і вище. Він довго не вірив у всемогутність тієї сили, що стала опікуватися ним, аж поки не потрапив, не маючи спеціальних навичок чи талантів, хіба що пристрасть до швидких автомобілів, на автоперегони в Монте-Карло. Маючи дві судимості! В таке важко повірити. Навіть добропорядній людині і комуністу (такий збіг насправді траплявся не часто) виїхати за кордон у СРСР було вкрай проблематично, а тут – офіційна делегація, і все таке. Правду кажуть – мафія безсмертна.
Але тим, хто потрапляв на перехрестя співпраці партійних ділків, спецслужб, «цеховиків» і злочинного світу, таланило вдвічі більше, ніж звичайним агентам. Там крутилися гігантські гроші, про які пересічний будівельник комунізму і мріяти не смів, та й американському імперіалістові довелося б попітніти не один десяток років і придумати не одну бізнес-комбінацію або побудувати не один завод, щоб заробити стільки. А тут гроші текли рівчачком прямо в кишені за докладанням найменших зусиль, інколи просто за мовчазної згоди і добре продуманих паперових оборудок. Так що звичка красти з державного бюджету завелася тут давно, просто це мало хто досліджував, а хто досліджував, той довго не жив.
Так він і зробив кар’єру, особливо не переймаючись за минуле – сліди за ним замітали справжні професіонали. Коли СРСР не стало, він було подумав, що все тепер у минулому, але його знайшли, розповіли, що до чого, і дуже детально пояснили, чого від нього очікують відтепер. Все буде так, як і раніше: він підніматиметься нагору, настільки, наскільки то можливо. Його будуть підтримувати і просувати, боронити і піклуватися про реноме. «Ми купимо всіх у цій країні, яка не має права називатися країною, – сказав сивочолий інтелігентного вигляду чоловік. – Спочатку ми наберемося сили, ствердимося вдома, а потім займемося тутешніми справами більш щільно. Ми купимо всіх, хто стоятиме на дорозі. А кого купити неможливо, тих вб’ємо. Рано чи пізно ми повернемо всіх назад… Твоє завдання – уважно слухати інструкції і натискати в правильному напрямку…» Коли почали гинути, розбиваючись об КамАЗи ті, хто стояв на дорозі у його покровителів, тоді він повірив, що все серйозно.
І став слухати уважно, навчався різним премудростям, навіть вивчив – ну як зміг! –
