Шлюбний договір - Мішель Річмонд
Кажуть, за такими, як Вадим, майбутнє Кремнієвої долини, що такі ось Вадими зазвичай одружуються на дівчатах-програмістках і у них народжуються неймовірно обдаровані діти, чиє невміння спілкуватися із кимось, крім собі подібних, коли-небудь перестануть вважати відхиленням, а визнають окремою гілкою еволюції, необхідною для виживання людського роду в цьому дивному новому світі. І хоча я вірю в теорію, що потяг до мистецтва і науки закладається батьками, мені важко співвідносити це із хлопцями на кшталт Вадима.
Після обговорення резюме, павуків і корпоративного шпигунства розмова нарешті стає невимушеною, тому що насправді Вадиму хочеться поговорити про Еліс. Очевидно, не знаючи, що я її чоловік (хоча не думаю, що це має значення), він каже: – Еліс дуже приваблива. Як зовні, так і інтелектуально. – Далі він переходить до опису своїх конкурентів: – …чоловік, зрозуміло, а ще Дерек Сноу.
Він указує на високого імпозантного чоловіка з кучерявим волоссям і жовтим браслетом благодійного фонду Ленса Армстронга, який стоїть до Еліс так близько, що торкається її плеча. Дивлячись на нього, я думаю про те, що Вадим має рацію: він не єдиний, кому подобається моя дружина. З її колишньою популярністю і музичним талантом вона щось типу аномалії у фірмі, де працюють суцільно вихідці з Ліги плюща1.
– У нас тут навіть ставки робили, чи вийде вона за психотерапевта, – каже Вадим.
– Справді?
– Я не брав участі, звичайно. Робити ставки на людські стосунки – нерозумно. Занадто багато факторів, які не можна прорахувати.
– А багато хто ставки робив?
– Семеро людей. Дерек тисячу баксів програв.
Я схопив безглютенове органічне печиво з інжиром і з’їв його в один укус.
– Щоб уникнути повного непорозуміння, – зізнався я, – мушу сказати, що я і є той психотерапевт.
– Ви мене обманули! – ахає Вадим.
Потім, ніби нічого й не сталося, оцінююче оглядає мене з голови до ніг.
– Так, ви їй підходите майже ідеально. Жінки зазвичай вибирають партнерів, які трохи менш привабливі, ніж вони, а привабливість визначається поєднанням зросту, фізичної форми і симетрії рис обличчя. Зріст у вас вище середнього, ви схожі на легкоатлета, а риси обличчя правильні, якщо не ідеальні. Трохи псує картину чоло, але це компенсується ямкою на підборідді.
Я торкнувся чола. Що, чорт забирай, він там такого знайшов?
– Еліс начебто подобається моє чоло, – кажу я.
– З точки зору статистики, ямочка на підборідді у чоловіка компенсує одразу кілька недоліків. Доведено, що ямочки на щоках додають привабливості жінкам, а ямочка на підборідді, навпаки, зменшує, бо вважається ознакою мужності. Загалом, якщо оцінювати привабливість за якою-небудь шкалою, ви з Еліс – гармонійна пара.
– Дякую. Я погоджуюся.
– Мені, звичайно, невідомо, наскільки ви підходите одне одному інтелектуально.
– Вірите ви чи ні – у мене блискучий розум. У всякому разі, спасибі, що не робили ставки.
– Прошу.
Він починає розпитувати, де ми одружилися, куди їздили у весільну подорож, у якому готелі зупинялися і якою авіакомпанією летіли, причому так детально, ніби збирає дані, щоби потім закласти їх у програму і прорахувати ймовірність нашого розлучення, а значить, і свої шанси увести у мене дружину. Не знаю чому, але в певний момент я вже посилаюся на «Договір».
– У нас з Еліс дуже міцні стосунки, – кажу я. – Ми навіть у «Договір» вступили.
– А що це?
– Клуб такий, – пояснюю я. – Допомагає людям зміцнювати шлюб.
Вадим тут же витягує з кишені телефон.
– А в інтернеті він є?
На щастя, я не встигаю більше нічого сказати про «Договір», мене рятує Еліс.
– Привіт, Еліс, – зніяковіло каже Вадим. – Маєш сьогодні чудовий вигляд.
– Дякую, – посміхається Еліс.
Потім звертається до мене:
– Я маю залишитися, а ти свою повинність відбув. Я вже викликала тобі таксі.
Я вдячний їй за це і ще за довгий поцілунок, яким вона обдаровує мене на очах у Дерека Сноу, Вадима, боса і всіх інших. Поцілунок, який недвозначно говорить: «Я не вільна».
14
Уранці у мене дзвонить телефон, коли я сиджу на кухні за сніданком. Номер незнайомий.
– Вітаю, Джейку. Це Вівіан. Як поживаєте?
– Добре. А ви?
– Я на хвилинку. Купую Джеремі торт у кондитерській.
– На день народження? Привітайте його від нас.
– Ні, не на день народження. Просто він любить торти.
– Як мило з вашого боку.
– Дякуємо. Очевидно, ви не читали «Кодексу».
– Почав, хоча прочитав ще замало. А як торти стосуються «Кодексу»?
– А ось почитайте і дізнаєтеся. Та я телефоную не через це, а тому що, по-перше, ви запрошені на свої перші збори «Договору». Є чим записати?
Я хапаю ручку і блокнот зі столу.
– Ага.
– Чотирнадцятого грудня о сьомій вечора, – диктує Вівіан.
– Я-то вільний, але в Еліс дуже щільний графік. Я запитаю, чи зможе вона.
– Неправильна відповідь. – Тон Вівіан несподівано змінюється. – Ви повинні бути вільні. Адресу записуєте?
– Так, диктуйте.
– Гіллзборо, Грингілл-корт, чотири. Повторіть.
– Гіллзборо, Грингілл-корт, чотири, чотирнадцятого грудня, о сьомій вечора.
– Добре.
– І ще одне: нікому не розповідайте про «Договір».
– Звичайно, не буду, – обіцяю я, прокручуючи в голові розмову з Вадимом.
– Нікому, – повторює Вівіан. – Цього разу ви не винні.
Цього разу? Звідки вона дізналася?
– У «Кодексі» є розділ про конфіденційність «Договору», я, напевно, не наголосила, що його потрібно прочитати повністю. Обов’язково. І вивчити напам’ять. Орла вважає, що інформацію слід доносити гранично ясно і цілі формулювати максимально чітко, так що це я винна в тому, що недостатньо ясно донесла до вас інформацію.
Мені здається, ніби вона мене в куточок ставить, вимовляючи оце своє «недостатньо ясно». Дурість якась. Звідки вона взагалі дізналася? Напевно, Еліс проговорилася.
– Вівіан, – кажу я,
