Діти - Галина Василівна Москалець

Перше, що він зробив відтоді, як мама пішла до сестри на село, це повиривав квіти під вікном і позатоптував каблуками в землю. Євці сказав, що то сусідське теля. Схоже було на те, що вона повірила.

Але чому мама не сказала йому раніше, що поїде на село? Євка, напевно, все прекрасно знала, проте мовчала до кінця. Яке нахабство! Він приходить з роботи втомлений, Євка собі походжає в маминому халаті по кухні й заглядає в каструлю, що кипить на плиті…

— А, прийшов, нарешті! Почекаєш трохи, поки борщ звариться.

— Де мама?

Євка тільки кивнула на шматок паперу, котрий лежав на столі.

«Дорогі мої діти! Тьотя Кароля дуже хвора, і треба за нею доглянути. Вернуся десь через два тижні. Євочко, дивись, щоб Адась їв, як іде на роботу. Я тобі вже про це казала. Цілую. Мама».

— Так… — сказав Адась і сів за стіл. — Давай їсти, бо я голодний!

— Я тобі, здається, сказала, Ада… дитинко, — незворушно мовила Євка. — Борщ ще не готовий. Іди і помий руки.

— Котись під три чорти! — машинально буркнув він і пішов у ванну.

Там став перед дзеркалом і заходився розглядати своє лице. Під носом вже пробивалась темна смужка. Від цього Адась виглядав старшим і мужнішим. Він задоволено посміхнувся і, так-сяк помивши руки, зайшов до кухні, де на столі парував борщ. Після вечері Євка мила посуд, а він всівся у вітальні за фортепіано і став награвати щось веселе, гортаючи ноти Мендельсона. Євка все одно нічого не тямила в музиці, та й він і не думав старатись для неї.

Вона чомусь довго не з’являлась, і настрій в Адася став падати. Він дуже хотів їй допекти.

— Я спати хочу, — позіхнула Євка, зайшовши до кімнати. — Перестань, ради бога!

— А я не хочу! — мстиво сказав, усміхаючись, Адась.

— Ти дивись! — вражено глянула на нього Євка. — Я, може, втомилась!

— Від чого, хотів би я знати? Твої фріци такі виховані…

— Та ну тебе! — обурилась Євка. — Забирайся звідси! Я буду роздягатись.

— А ти не соромся, дитинко. Роздягайся! — несподівано заспівав Адась фальшивим тонким голоском і обкрутився на стільці.

— Ти що, з глузду з’їхав?

— Ну, чому ж? Ми ж, здається… одружені…

Євка перелякано заплющила очі. Коли відкрила їх, то Адась уже поволі червонів, зрозумівши, що ляпнув дурницю.

— Ну… Якщо тобі не соромно, то я можу й при тобі…

Євка здерла з себе халат, кинула його на спинку крісла. Далі повільно розстібнула гудзики на блузці. Вигляд у неї був наче в якоїсь божевільної.

— Було б хоч що показати! — випалив червоний як рак Адась і втік. Він сяк-так добрався до свого ліжка і наступного дня не пішов на роботу, проспав, бо майже цілу ніч складав промову, якої не спромігся виголосити перед Євкою, коли та випроваджувала його з кімнати.

Є одна дуже правдива історія. Дві родини щось не поділили між собою, а їхні діти через це загинули. Дітей звали Ромео і Джульєтта. І вже сотні років люди моляться на їхню любов. Цю історію записав Шекспір. Він записав ще багато правдивих історій, але ця найправдивіша. Більшість людей, яким не пощастило в житті, схильні вважати її казкою. Але це не означає, що вони сміються з шістнадцятилітніх дітей. Для них минуле або майбутнє просто казка. Ось так.

«Я його люблю», — вирішила Єва. Десь у чотирнадцять років їй страшенно хотілось вийти заміж. Ходити з красивим високим хлопцем по вулиці і купатись з ним у річці, цілуватись під вербами. Щоб усі заздрили їй і казали: «Не чоловік, а лялька — стати і дивитись!» Але вона тоді не вийшла заміж. Передумала. Хлопців у містечку було мало, а красивіших від Євки дівчат — багато. Потроху Євка збайдужніла до чоловічої статі. А ще пізніше їй стало неприємно дивитись на хлопців. Влітку на річці завжди було багато людей. У тих красенів, на котрих вона так часто захоплено озиралась, виявились чорні криві ноги, запалі груди й тонкі шиї. Це її страшенно смішило. Євка не витримала і розповіла дівчатам. Ті довго хіхікали і більше ніколи не говорили при ній про своїх кавалерів.

Від цього їй зовсім не стало гірше. Вона навчилася відшукувати у тих, хто їй не подобався, невиправні вади і почувала себе кращою за них. У неї були дуже гарні ноги і повні виразні вуста. Але ходила вона то згорбившись, не знаючи, де подіти непотрібні руки, то, навпаки, з гордо задертою головою, — залежно від того, якою вона бачила себе в даний момент. Проте хлопці й далі не звертали на Євку уваги, і вона все частіше дивилась на них презирливо і спідлоба.

Вчора приходила мама. Довго обдивлялась кімнати, лаяла за пилюку