Українська література » Сучасна проза » Діти - Галина Василівна Москалець

Діти - Галина Василівна Москалець

Читаємо онлайн Діти - Галина Василівна Москалець
як знаєш. Хто я тобі?

— Я побігла. Я зараз. Ти тільки нічого поганого не думай! Він не фашист… — «Що, вона його любить?» Адась хотів розреготатись. Нарешті він її розкусив. Євка зблиснула очима і побігла до хвіртки в кінець саду.

— Ти куди? — закричала з жахом пані Стефа. — Ану марш спати!

— Я їй дозволив! — заявив Адась. — Я ж її чоловік…

Це був той самий Ганс, який казав, що мама радітиме за нього, коли дізнається, де він опинився, його вже скоро мали виписувати, і, випадково зустрічаючись з ним, Єва завважувала його незмінний розгублений погляд.

— Навіщо було мене лякати! — сказала вона по-німецьки, підходячи до постаті в темному мундирі з милицею в руках.

— Єва, не гнівайтесь, будь ласка, що не попередив. Але я не міг вас знайти в госпіталі.

— Ну, то й що? — знизала плечима Євка.

— Справа в тому, що мене через два тижні відправляють на фронт.

— А ви знаєте, що тепер було? Мене мама трохи не вбила, коли почула, що ви прийшли.

— Ви хочете цим сказати, ніби німецький солдат може скомпрометувати українську дівчину? Так?

— Може, й так, — зухвало відповіла Євка і подумала: «Посмів би ти мене зачепити». Проте їй здалося, що вона несправедлива до цього німця, і додала вже м’якше: — Яке мені діло до війни! Я її просто ненавиджу!

— Війна… — простягнув Ганс руку в кишеню, і в темряві спалахнув вогник цигарки. — Ти знаєш, дівчинко, як страшно перед боєм? Ще перед тим, як нам видадуть по сто п’ятдесят грамів шнапсу? Коли я переживу цю війну, то питиму день і ніч. І все одно уві сні здаватиметься, що мене розриває на шматки снарядом.

Євка зніяковіло зітхнула:

— Я все розумію… Мені вже треба йти… Он, чуєте, кличуть?

— Єво, — Ганс наблизився впритул, і вона відчула запах вина. — Я тебе дуже прошу зустрітися зі мною ще раз. Шістнадцятого числа я поїду, це найімовірніше. Прийди, куди тобі зручніше. На п’ять хвилин. На хвилинку. Я дуже самотній…

— Приходьте на річку о шостій годині. П’ятнадцятого…

Євка зморщила чоло, ніби намагаючись виправдати свою легковажність.

— Дякую, о, дякую! — зрадів Ганс так, аж їй стало його жаль. — Я чекатиму тебе цілий день…

— Добре, добре… — Євка вирвала руку й, не оглядаючись, пішла до хати.


Хтось когось любив чи намагався полюбити. І комусь було дуже незручно, що він не вміє висловитись як слід. Якби люди приділяли більше уваги своїм думкам, світ, їй-богу, помолодів би.

Що з того, що Адась намагається полюбити Єву, а вона його, коли вони обоє ще такі несерйозні? Їм по шістнадцять років, і вони розігрують разом зі своїми матусями безглузду комедію. Я їх не ображаю, ні. Час покаже, доки не закриється завіса, чи варті вони того, щоб про них пам'ятали, чи, можливо, так і залишаться смішними…

9.

Адась нічого не хотів розуміти. Йому страшенно остобісіло таке життя. Він ішов сонний на роботу, тягав з місця на місце порожні легкі ящики, але їх було так багато, що згодом руки починали тремтіти від слабкості й піт заливав очі. Адась зненавидів квіти: від їхнього запаху його страшенно нудило. Колеса важко повертались, перемелюючи пелюстки в однорідну густу масу, і йому ставало страшно кожен раз, коли доводилося підходити близько до преса.

В перший день він ледве не втік з фабрики, де були самі жінки та кілька німців, що не давали ні хвильки перепочинку, примушуючи працювати до повної знемоги.

Іноді Адасю здавалось, що все це він бачив колись раніше: скрипучі колеса, гори гнилих відходів, сухого, як тріска, гера Бальцерайта, який, пильнуючи за чистотою, не забував і про власну безпеку. З його наказу фабрику огородили високим парканом, котрий обплутали ще й колючим дротом.

Адась щось переставляв, прибирав. Хлопець не мав годинника, і цього було досить, щоб він відчував себе нещасним. Адась весь час думав про якісь дурниці, пригадував прочитані давно книги, мургикав пісеньки, аби тільки швидше йшов час.

Одного разу котрийсь з німців підставив ногу якійсь жінці й та впала просто в кошик, задерши ноги. Як вони сміялись з неї!

— Ти чого не смієшся, кінд? — запитав його німець.

— Я нічого не бачив! — чітко відказав Адась. Німці вгощалися спиртом зі складу і через те мали гарний настрій.

«Я його вб’ю другим після того», — подумав Адась. Тим був німець, що приходив до Євки. Вона тоді цілий вечір проревіла у себе в кімнаті.

— О-хо-хо-хо! — зареготав німець, великодушно тицьнув йому сигарету.

— Дякую, — сказав Адась і поклав сигарету до кишені. Він уже й

Відгуки про книгу Діти - Галина Василівна Москалець (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: