Українська література » Сучасна проза » Діти - Галина Василівна Москалець

Діти - Галина Василівна Москалець

Читаємо онлайн Діти - Галина Василівна Москалець

Вже під хатою до Єви дійшло, що їй не хочеться нікуди йти. Вона обійшла хату і сіла собі в кущах на перевернуте відро.

— Що їм від мене треба? — знизувала вона плечима. — Робитиму, що хочу. Само собою, робитиму, що хочу!

Вона знічев’я почала обривати листки з смородини.

— А коли щось, — Євка переможно посміхнулась, — хай подивляться на свого Адася! Камінь каменем, хоч би подякував!

— Євцю-ю! — тонким голосом обізвалась мама.

— Не піду, і все. Нема в мене тата, тепер не буде і мами.

На ганок вийшов Адась і прямісінько попрямував у її бік. Розсунувши гілля, сказав:

— Тебе мама кличе!

Хлопець дивився на неї з такою ненавистю, що Євка мало не закричала від страху.

Вона швиденько опустила вії й підвелася.

— Зараз прийду.

Він обернувся і поплівся повільно до хати. Піджак і штани висіли на ньому, як на опудалі. Але це зовсім не було смішно.


Отже, це сталося. Може, надто комічно збоку, але так буває завжди, коли дітям кажуть, що вони великі. Не всі діти мріють бути дорослими, особливо коли про них є кому подбати. Напевно, королівські діти боялися своєї дорослості. Вони хотіли бігати наввипередки зі слугами, возити одне одного на плечах, а замість того їх водили на спалення грішників і часто замикали в монастир чи отруювали «в ім'я держави».

А зараз Адаму і Єві сказали: «Нічого страшного!» Ви, мовляв, брат і сестра.

7.

Все обійшлося добре. Від нього нічого не вимагали, і він далі сидів у кабінеті й читав. Це до вечора. Увечері приходила Євка. Вони щось готували з матір’ю на кухні. Єва весь час вибухала реготом, кидала роботу і ганяла з кошеням, яке принесла з дому, попід дверима його кімнати.

Коли йому це набридало, він тікав за хату на своє місце, причому дуже довго готувався до втечі, вичікуючи, коли Євка забіжить на хвильку в свою кімнату.

Адась все ще сподівався, що Євка посвариться з його матір’ю і забереться під три чорти. В них дома завжди було тихо і спокійно. Мама ходила на уроки і дуже рідко сідала за рояль, щоб грати Шопена. Євці слон на вухо наступив. Вона то подовгу натискала на одну клавішу, то била по всіх одразу. Мамі це було не вельми приємно, але за таке нахабство вона, зрозуміла річ, не могла її прогнати.

Через три дні їхніх відправляли в Німеччину. Адась це знав, але боявся навіть вийти на вулицю, йому здавалося, що товариші від нього повідвертаються.

Мама ж думала інакше. Вранці вона зайшла до кімнати і сіла на ліжко. Адась прикинувся сонним і відвернувся до стіни.

— Адасю… Ти ж не спиш, — несподівано ніжно сказала мама. Відколи тут з’явилася Євка, вона майже не звертала на нього уваги.

— М-м-м… — промуркотів Адась і ще глибше заліз головою під подушку.

— Адасю, ти все чудово чуєш… Встань і піди до хлопців. Треба неодмінно з ними попрощатись, бо так негарно.!.

— Дай мені спокій! — зовсім не сонним голосом сказав Адась.

— Ні, це твій обов’язок!

У мами завжди було безліч обов’язків. Він теж був її обов’язком.

— Не піду!

— Як то не підеш! Єва теж вважає, що ти повинен піти.

— Єва, Єва!.. Хай іде під три чорти твоя Єва! — визвірився Адась. — Всюди пхає свого носа. Що, вона тут найстарша?!

— Тихше! — підвищила голос мама. — А то вона почує і образиться. Якби не Євочка…

— Сучка вона німецька, а не Євочка! — розлючено підскочив Адась і тут же захотів, щоб земля під ним провалилась.

— Добре… — тихо сказала мама. — Роби, як знаєш, але коли ти ще щось подібне скажеш…

Вона повільно підвелась і почовгала капцями в бік дверей.

Адась ще довго валявся на постелі, пробував навіть заснути, але не міг. Цікаво, яке лице було в Євки, коли вона підслуховувала під дверима? Що вона підслуховувала, то був факт, бо зразу стало надзвичайно тихо. Нарешті рипнули двері, і Євка побігла на роботу.

Він чекав, доки мама кудись піде (хоч би до сусідки), але вона гриміла на кухні каструлями, у грубці потріскували дрова.

«Добре, — подумав хлопець, — хай ображається скільки хоче, але я сказав правду. Хай я тут навіть вмру з голоду, хай вона навіть мене вижене, але фріцам прислужувати не буду».

Він зітхнув і сів на ліжку.

Відгуки про книгу Діти - Галина Василівна Москалець (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: