Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер
— Єдиний мій гріх у тім, — з натренованою добродушністю мовив він, смакуючи наперед сподіваний ефект, — що я непогрішимий.
Та полковник Шайскопф навіть не всміхнувся, і це дещо спантеличило генерала Штирхера. Його самовпевнений запал прохолов: адже то був один з найвипробуваніших його парадоксів, і генерала неабияк стривожило, що жодна іскра розуміння не осяйнула це непроникне обличчя, яке своїм кольором та фактурою зненацька нагадало йому стиральну гумку для м’якого олівця. Можливо, полковник Шайскопф утомився з дороги, втішав себе генерал Штирхер, адже він прибув здалеку, і все в цій Європі для нього незвичне. Взагалі ставлення генерала Штирхера до підлеглих, байдуже — до офіцерів чи нижніх чинів, завжди відзначалось духом толерантності та поблажливості. Він не раз казав і повторював, що коли люди, з якими він працює, розумітимуть його з півслова, то він розумітиме їх з чверть слова, так що, з проникливою усмішкою додавав він, в ідеалі їм взагалі не доведеться розтуляти рота. Генерал Штирхер вважав себе естетом та інтелектуалом. Коли хтось із ним не погоджувався, генерал Штирхер одразу закликав їх бути об’єктивними. І в даному разі Штирхер теж волів бути об’єктивним. Він підбадьорливо глянув на Шайскопфа і продовжував обробку новоприбулого з виглядом милосердного вельможі.
— Ви прибули до нас дуже своєчасно, Шайскопфе. Річ у тім, що наш літній наступ з тріском провалився. Виною тут цілковита необізнаність декого з наших командирів, яких ми поставили на чолі наших військ, і, звичайно, мені зараз дуже потрібен вольовий, досвідчений, нехай навіть ще не обстріляний, зате тямущий офіцер, як-от ви. Так, так, саме такий, як ви! Ви будете моїм помічником у справі компонування меморандумів, конче необхідних нам, щоб довести людям, які ми з вами молодці і як гарно справляємося зі своїми тяжкими й відповідальними обов’язками. Сподіваюся, ви добре володієте пером?
— Писанина для мене — що темний ліс, — понуро відказав полковник Шайскопф.
— Що ж, тим краще, і хай це вас не турбує,— недбало змахнувши рукою, провадив далі генерал Штирхер. — Ви будете передавати доручену вам роботу комусь іншому, а там, — як бог дасть. У нас це зветься «передовіряння відповідальності». Десь на найнижчих щаблях цієї ідеально налагодженої організації, яка має честь мати мене за керівника, сидять люди, які вже нічого нікому передовірити не можуть і роблять усе, що належить робити. Так що все йде, як по маслу, і, уявіть собі, без яких-небудь зусиль з мого боку. По-моєму, це доказ того, що я чудовий адміністратор. Взагалі ж те, що робить наш широкорозгалужений апарат, нікому особливо не потрібне, так що поспішати, власне, нема куди. Єдине, що потрібно і дуже потрібно, це створювати в людей враження, ніби їм без нас ніяк не обійтися. Тож одразу давайте мені знати, як тільки виявиться, що ви сидите зовсім без діла, тоді я негайно вимагатиму збільшення штатів. До речі, я вже зробив запит на двох майорів, чотирьох капітанів та шістнадцять лейтенантів вам на підмогу. Як ви розумієте, чим непотрібніше те, що ми робимо, тим складніша й відповідальніша наша робота. Правильно я кажу?
— А як щодо парадів? — перебив його полковник Шайскопф.
— Парадів? Яких іще парадів? — тихо поцікавився генерал Штирхер, відчуваючи, що всі перли його красномовства відскакують від полковника Шайскопфа, як горох від стіни.
— А чи в мене буде можливість влаштовувати щотижневі паради в неділю по обіді? — нетерпляче запитав полковник Шайскопф.
— Ні, ясно, що ні. А звідки у вас ця, так би мовити, оригінальна ідея?
— Від них самих. Вони сказали, що я зможу влаштовувати паради!
— Даруйте, хто вам це сказав?
— Як це хто? Начальники, що посилали мене сюди, до Європи. Вони сказали, що тут я зможу ганяти людей по плацу стільки, скільки захочу.
— Хм! Боюся, друже, що з вас пожартували.
— Але ж це нечесно з їхнього боку, сер!
— Щиро шкодую, Шайскопфе. Я ладний зробити все можливе, щоб вам тут було добре, але про паради не може бути й мови. У нашому власному апараті, на жаль, ще замало кадрів для добрячого параду, а якщо ми спробуємо примусити марширувати стройовиків, то в бойових підрозділах спалахнуть відкриті бунти. Боюся, що вам доведеться трохи почекати, поки ми не візьмемо все під свій контроль. Тоді зможете робити з людьми все, що вам заманеться.
— А як щодо моєї жінки? — насторожено запитав полковник Шайскопф, скоса глянувши на генерала Штирхера. — Зможу я її сюди викликати чи теж ні?
— Викликати дружину? Пардон, а навіщо це вам потрібно?
— Чоловік і жінка повинні жити разом.
— Так, так. Боюсь, що про це також не може бути й мови.
— Але ж мені казали, що я зможу послати їй виклик!
— Вони знову з вас пожартували.
— Вони не мали права так жартувати! — вигукнув полковник Шайскопф, і на очі йому навернулися сльози щирого обурення.
— Чому ж це не мали? — умисне холодно й суворо відрізав генерал Штирхер, вирішивши