Американський психопат - Брет Істон Елліс

його хлопці, і, за виключенням треку «Як круто розквитатись», це найкраща пісня альбому, хоч вона й написана не групою. За нею йде м’яка й лагідна «Я з тобою», легка ода стосункам та шлюбу. Насправді більшість пісень альбому — про тривалі стосунки, на відміну від ранніх платівок, де героя хвилювало або те, що дівчина йому не дісталась, або ж те, що в процесі завоювання він обпікається. Пісні альбому «Вперед!» — про хлопців, які контролюють ситуацію, у них є дівчата, й тепер вони мають справу з ними. Цей новий вимір творчості групи надає платівці додаткової харизми, вони стали більш задоволеними, не такими метушливими, і це робить платівку дуже приємною. Однак на кожну «Все для моєї крихітки» (мила пісня про моногамію та задоволення) є гарячий блюз-хіт на кшталт «Дуже багато любові», і перша сторона (чи п’ятий трек на диску) закінчується шедевром «Як круто розквитатись», за іронією долі, це найгірший трек групи, але ж і головна пісня альбому «Вперед!», безтурботний гімн конформізму, такий запальний, що більшість слухачів, певно, не слухають текст, але з оглушливою гітарою Кріса Гейса та чудовою клавішною партією це можна зрозуміти. Пісня не тільки про радощі конформізму та важливість моди, це також особиста заява групи, але я не впевнений, у чому саме вона полягає.

Друга частина альбому не має такої напруги, як перша, однак вона містить справжні діаманти, доволі непрості. «Я знаю, що мені подобається» — пісня, яку Г’юї ніколи не заспівав би шість років тому, це пряма декларація незалежності, а от влучно поставлена за нею «Я ніколи не йтиму сам» доповнює її й тлумачить значно ширше (до того ж там чудове соло органа і найкращий вокал Г’юї, за винятком «Як круто розквитатись»). «Ліс за деревами» — жвавий трек проти суїциду, і хоча його назва — справжнє кліше, Г’юї та його група вміють заряджати кліше енергією й робити їх до певної міри власними. Витончений акапельний трек «Природно» повертає нас у часи невинності, водночас демонструючи вокальну гармонію виконавців (якби ви не знали, що саме слухаєте, могли б подумати, що з вашого плеєра лунають «Біч Бойз»). Але якщо ця пісня — досить прохідна, то завершується альбом тріумфальною нотою пісні «Так просто», балади про робітників, у якій немає ані звуку обурення, тільки надія. Її складна ідея виживання (пісня написана не членами гурту) підводить нас до наступного альбому, «Маленький світ», у якому група береться за глобальні питання. «Вперед!», можливо, і не шедевр, такий як «Спорт» (втім, що з ним зрівняється?), однак це все одно приємна платівка з м’якшим, лагіднішим Г’юї вісімдесят шостого року.

«Маленький світ» (лейбл «Кризаліс»; 1988) — найамбітніша, найбільш творча платівка, яку поки що випустили «Г’юї Льюїс енд зе Ньюз». Замість «сердитого молодого чоловіка» беззаперечно постав професійний музикант, і хоча Г’юї опанував лише один інструмент (губну гармоніку), її прекрасне звучання а-ля Боб Ділан надає «Маленькому світу» величі, якої досягнули небагато митців. Це очевидний крок вперед і перший альбом групи, який об’єднаний спільною темою, до того ж Г’юї бере найширшу тему з усіх — важливість глобальних комунікацій. Не дивно, що в чотирьох із десяти пісень у назві є похідні від слова «світ», і вперше не лише одна інструментальна композиція, а три.

Диск яскраво стартує піснею Льюїса та Гейса «Маленький світ (частина перша)», у центрі якої, окрім ідеї загальної гармонії, — блискуче соло Гейса. У «Старому Ентоні» відчувається вплив зайдеко, який група взяла з турне по країні, унікальний каджунський присмак. Брюс Горнсбі чудово грає на акордеоні, і тексти яскраво відображають справжній дух Байю[164]. У хітовому синглі «Ідеальний світ» також використані духові «Тавер оф Павер», вони створюють надзвичайний ефект. Це найкращий трек альбому (написаний Алексом Коллом, котрий не з групи), що пов’язує всі його теми — про те, як приймати недосконалість світу і водночас «мріяти далі про життя в ідеальному світі». Хоча це швидка поп-пісня, вона все одно зворушлива, зважаючи на її ідеї, і музиканти чудово її виконують. Дивно, але одразу за нею йдуть дві інструментальні композиції — дивна танцювальна реггі-композиція з африканськими мотивами «Темп Бобо» і друга частина «Маленького світу». Але те, що в цих треках немає слів, не означає, що загальна ідея комунікацій втрачена, вони не виглядають зайвими, потрібними лише для об’єму, бо продовжують розпочату тематику. До того ж у них група може показати свої імпровізаційні вміння.

Другу сторону яскраво розпочинає «Прогулянка з малим», перша пісня, в якій Г’юї визнає свої батьківські обов’язки. Його голос звучить дуже досвідчено, і хоча ми, слухачі, до останнього рядка не знаємо, що «малий» (легко припустити, що йдеться про приятеля) насправді його син, на це натякає зрілість голосу Г’юї, і важко повірити, що чоловік, котрий співав «Серце та душу» і «Деяка моя брехня правдива», зараз виконує це. Велика балада альбому, «Світ для мене» — справжня мрійлива перлина, і хоча в ній йдеться про стосунки між закоханими, там є алюзії на Китай, Аляску та Теннессі, це продовжує тему, задану в «Маленькому світі», — і група надзвичайно добре виконує цю пісню. «Краще б це була правда» теж балада, але не така мрійлива перлина, і текст не про стосунки між закоханими, і алюзій на Китай чи Аляску немає, і її група теж дуже добре виконує.

«Дай мені ключі (і я зведу тебе з розуму)» — класичний блюз-рок про прогулянку на машині (про що ще?), який втілює ідею альбому набагато грайливіше, ніж попередні пісні, і хоча текст може здатися недосконалим, пісня доводить, що новий, «серйозний» Льюїс, Г’юї-митець, не зовсім втратив своє гостре почуття гумору. Альбом завершується інструменталкою «Слеммінг», там немає слів, але є чимало духових, і, чесно кажучи, якщо увімкнути її голосно, від неї може добіса боліти голова, і навіть трохи нудити може. Хоча на касеті чи на платівці, можливо, звучить інакше, я не знаю. Байдуже — вона пробудила в мені щось недобре на кілька днів. І потанцювати під неї теж не вийде.

Щоб звести «Маленький світ» докупи, знадобилося близько сотні людей (рахуючи всіх додаткових музикантів, операторів драм-машини, бухгалтерів, юристів — їм усім в альбомі дякують), але це тільки додає змісту темі диску і не робить проект важчим, а навпаки — він стає радіснішим досвідом. З цим диском та тими чотирма, що передували йому, «Г’юї Льюїс енд зе Ньюз» доводять, що світ справді маленький, що ці хлопці — найкращий американський гурт