Я віддав би життя за тебе (збірка) - Френсіс Скотт Фіцджеральд

189

Іль-де-Франс — одна з вісімнадцяти історичних областей, до якої належить Париж.

190

Сер Джон Фокс Берґойн (1782–1871) — британський офіцер, син драматурга, світського лева й генерала армії — «Джентльмена Джонні» Берґойна. Під час Війни за незалежність США війська Берґойна-батька зазнали поразки в боях під Саратогою від американських військ під керуванням Бенедикта Арнольда.

191

…роздавала луїдори… Золоті монети, карбовані перед Французькою революцією. Таким словом також називали й монети, що були у випуску та обігу у Франції під час Першої та Другої імперій.

192

Генерал Ерлі. Влітку 1864 року генерал-конфедерат Джубал А. Ерлі (1816–1894) очолив останній наступ військ Конфедерації на Вашингтон (округ Колумбія). Ерлі, якому бракувало гармат і солдатів, зміг тільки добратися до околиць міста зразу ж після 4 липня, скерувавши удар через округ Колумбія і Балтимор. Наступ відбили війська північан під командуванням Лу Воллеса, що після війни став відомим як автор роману «Бен-Гур: оповідь про Христа» (1880). З’єднання Ерлі відступили Вірджинською долиною (долиною Шенандоа) під тиском армії Філіпа Шерідана, яка остаточно перемогла в битві біля Седар-Крик 19 жовтня 1864 року. Під час кампанії армія північан нищила зібраний урожай, млини, фабрики, комори та будинки, щоб не дати вірджинцям постачати провіант конфедератам.

193

Восени 1866 року… У 1866-му багато людей приїхало до Міннесоти під час буму колонізації, яка почалася після підписання договору з представниками племені оджибве. Мета цього документа полягала в тому, щоб дати доступ золотошукачам до родовищ, які нібито відкрито на індіянських землях. Насправді там були поклади піриту, однак поселенці залишилися. 1849 року столицею території Міннесота став Сент-Пол і зберіг цей статус, коли у 1858-му Міннесота стала штатом. Після Громадянської війни Сент-Пол, як північний кінцевий порт пароплавів на Міссісіпі, дістав прізвисько «Останнє місто Сходу». З 1867 року стрімко зростав Міннеаполіс — нове місто, завдяки буму засноване на тому боці ріки. Доктор Пілґрім каже про не заражене рабством повітря, маючи на увазі те, що в Міннесоті, на відміну від багатьох північних штатів, у вісімнадцятому столітті й на початку дев’ятнадцятого не було рабства.

194

…два руді близнюки. Ці постаті асоціюються з близнюками Тарлтонами в романі Марґарет Мітчелл «Звіяні вітром» (1936) — на той час одній із улюблених книжок Скотті Фіцджеральд та безлічі інших американських дівчат.

195

…знести наші огорожі. «Дакотський конфлікт» і «Повстання сіу» тривали між поселенцями та цими двома індіянськими племенами під час і після Громадянської війни. Головною причиною сутичок стало те, що скотарі й фермери обгороджували великі ділянки землі, перед тим вільно відкриті для індіянців — жителів рівнин. У 1862-му індіянці вирізали білих поселенців, а згодом почалися репресії, під час яких білошкірі вішали червоношкірих. 1863 року Конгрес розпорядився депортувати всіх сіу вниз по ріці, до резервацій у Міннесоті. Конфлікт не вщухав аж до 1890 року, коли сталася жахлива різня біля струмка Вундед-Ні, що в Південній Дакоті.

196

«Єль-Боул» (дослівно «Єльська чаша») — футбольний стадіон Єльського університету. Відкрився 21 листопада 1914 року матчем із командою Гарвардського університету. Має форму чаші, тлом верхніх ярусів якої слугують зелені крутосхили, всіяні деревами. У жовтні 1915 року на цьому стадіоні змагалися футбольні команди Принстонського і Єльського університетів. На цю гру Фіцджеральд привіз Джиневру Кінґ, багату чиказьку дебютантку у світі, яка навчалась у Вестоверській школі й згодом стала натхненницею багатьох жіночих персонажів у його творах. У книжці Джеймса Л. В. Веста Третього «Ідеальна пора: роман Френсіса Скотта Фіцджеральда і Джиневри Кінґ, його першої любові» є уривки з Джиневриного щоденника про їхні зустрічі — зокрема й про цей матч. 1916 року Джиневра разом із подружкою-однокласницею приїхала до Принстона, щоб подивитися на гру принстонців і єльців. Фіцджеральд і ще один принстонський студент відвезли дівчат до Нью-Йорка, а ті на Великому центральному вокзалі проміняли їх на двох єльських студентів.

197

…той малий ґард нападу — Ван-Камп. Це прізвище завдячує Волтерові Чонсі Ван-Кампу (1859–1925), одному із засновників футболу. Він грав на місці півзахисника (важив усього 156 фунтів) і був тренером у команді «Єльські бульдоги». На чолі з ним ця команда здобула шістдесят сім перемог і зазнала дві поразки. Губерт Ван-Камп — це персонаж роману Семюела Р. Крокетта «Гал О’Айронсайд» (1914), популярного в часи молодості Фіцджеральда.

198

Великий центральний вокзал на Сорок другій стрит і Парк-авеню в Нью-Йорку — головний термінал для приміських поїздів, що прибувають до Нью-Йорка з півночі та сходу, відкритий у 1903 році. 1943-го Скотті Фіцджеральд заручилася з випускником Принстонського університету, офіцером ВМС США Семюелем Джексоном («Джеком») Ланаганом (1918–1998) під «Білтморським годинником», в готелі «Білтмор», що біля самого вокзалу. Щоб відзначити цю подію, Зельда намалювала одну зі своїх найзначніших нью-йоркських картин «Великий центральний час Скотті та Джека».

199

Ріп Ван-Вінкль — герой однойменного оповідання Вашингтона Ірвінґа, мешканець селища поблизу Нью-Йорка, що проспав двадцять років у горах і спустився звідти, коли всі його знайомі померли. Цей образ став символом людини, яка відстала від часу й промарнувала своє життя.

200

…оркестр грав «Проминуло» і «Втрачено». «Gone» і «Lost» — популярні пісні, створені 1936 року. «Проминуло» написав Франц Ваксман на слова Ґаса Кана. Композитор пісні «Втрачено» — це Філ Оман, а текст написали Мейсі О. Тітор і Джонні Мерсер. Першу з пісень можна вважати хітом, бо вона прозвучала в кінофільмі «Кохання похапцем», де головні ролі виконали Кларк Ґейбл і Джоан Кроуфорд. У першому розділі роману «Кохання останнього магната» п’яний пасажир, чекаючи в нашвільському аеропорту, «вкинув дві монети по п’ять центів в електричний патефон і лежав, як ото алкоголіки, на лавці, проганяючи сон. Перша пісня, яку він вибрав, — “Проминуло”, прогриміла на всю кімнату, а після невеличкої паузи почалася “Втрачено”, вибрана так само догматично й остаточно». Його не пускають у літак, і Сесілія Брейді жаліє невдаху: «П’яний сів, жахливий на вигляд, але очевидно привабливий, і я пошкодувала його, попри неймовірно поганий вибір музики». У п’ятому розділі Сесілія і Вайлі їдуть угору Лавровим каньйоном, слухаючи по радіо «чи то “Проминуло”, чи то “Втрачено”. Але