Син Начальника сиріт - Адам Джонсон

Сан Мун підняла голову й повторила пошепки, розмірковуючи:

- Міцно, вічно прив’язані одне до одного. А водночас геть самотні…

- Чи так ти хочеш жити? - спитав він.

Вона похитала головою.

- Готова поговорити про наш план?

Вона кивнула.

- Добре, - сказав він. - Просто пам’ятай: вічна прив’язаність і самотність - це може бути й добре. Навіть якщо ми з якихось причин будемо окремо, якщо ми будемо розлучені - ми все одно будемо прив’язані одне до одного, навіть на відстані.

- Про що ти говориш? - спитала вона. - Ніхто не буде самотній. Так не має бути.

- А що коли я в разі чого випущу вас трьох, але сам муситиму лишитися?

- Ні, ні, - сказала вона. - Такого не повинно бути, ти мені потрібен. Я не знаю англійської, не знаю, куди йти, не знаю, хто серед американців донощики, а хто ні. Ми не можемо вирушати навколо світу без речей.

- Повір мені: якщо щось піде погано, я врешті все одно до вас долучуся. Якось улаштую. І ти не будеш сама. Поки я шукатиму способів дістатися до вас, тобі допоможе дружина сенатора.

- Мені не потрібна нічия дружина, - сказала Сан Мун. - Мені потрібен ти. Мені необхідний ти. Ти не розумієш, яке було в мене життя, як мене раніше обманювали, обіцяючи золоті гори.

- Ти повинна повірити, я піду за вами, - сказав Ґа. - Коли ви будете в безпеці, я вирушу за вами вслід. Я дванадцять разів у житті був у Південній Кореї, дев’ять - у Японії, двічі в Росії, а ще бачив, як сходить і сідає сонце над Техасом. Я приєднаюся до вас.

- Ні, ні, ні, - сказала вона. - Ти ніколи такого зі мною не зробиш, не зникнеш із мого життя. Ми всі вирушимо разом. Твоя справа - це влаштувати. Це «Касабланка» тобі голову задурила? - тепер вона підвищила голос. - Ти не залишишся тут без нас, як мученик, як Рік. Рікові не вдалася його справа, а його справа була…

Вона зупинилася, щоб не засмучуватись іще більше. А тоді всміхнулася до нього чуттєвою, акторською усмішкою.

- Ти не можеш залишити мене. Я - твоя полонянка, - промовила вона. - А яка може бути полонянка без того, хто її полонив? Чи не треба нам провести разом багато часу, якщо маємо довести, що отой синдром, про який казав Великий Керівник, справді існує?

Він відчував неправду в її голосі. Тепер він бачив, коли вона починає грати. Але під цим акторством йому були помітні відчай і вразливість, і від того він ще більше кохав її.

- Звичайно, я поїду з тобою, - сказав Ґа. - Я завжди буду з тобою.

І тоді був поцілунок. Він почався з нахилу голови, її блискучий погляд зупинився на його губах, рука повільно лягла йому на ключицю й там лишилася, а тоді вона потяглася до нього, ніжно й повільно-повільно. Він упізнав цей поцілунок - із фільму «Вище прапори!», так вона поцілувала морально нестійкого південнокорейського прикордонника, відволікаючи його, поки її партизанський загін перерізав дроти сторожової вежі й дав початок звільненню Південної Кореї з рук капіталістичних гнобителів. Він мріяв про цей поцілунок - і тепер він призначається йому!

Він прошепотів їй на вухо:

- Тікаймо!

Громадяни! Відкрийте вікна й погляньте вгору, адже над Пхеньяном літає ворон, і його загнутий дзьоб здригається від кожної ймовірної загрози патріотичному населенню на землі. Наслухайте лопотіння його крил, здригайтеся від його різкого голосу. Погляньте, як цей повелитель повітря пролітає над шкільними подвір’ями, принюхуючись, чи не пахне від дітей боягузтвом, як кидається, виставивши перед собою гострі кігті, аби перевірити вірність голубів, що прикрашають статую Кім Ір Сена. Це єдина істота, гострому зору якої доступна незайманість, і погляньте, як ворон облітає зустрічний Молодіжний загін Чучхе, і привітайте схвальним кивком славну птицю, яка з повітря наглядає за дівочою чистотою нашої молоді.

Але на думці в нашого ворона насправді Америка. Це вже не вистежування крадіїв каштанів, не пошук на віконних шибках слідів, що виказують нелегальні собачі розплідники. Ні, громадяни, американці прийняли запрошення Великого Керівника й прибудуть до Пхеньяна, найславетнішої столиці світу. Тож темні крила птаха кидають захисну тінь на Співочі поля Аріран, а око вишукує будь-які сліди капіталістичних перевертнів. Для того щоб розчарувати таку чисту землю, яка не знає нічого про матеріалістичну захланність чи зухвалі напади воєнних злочинців, досить і одного зрадника. На щастя, громадяни, жодна тварина не дивиться на корейський народ таким прихильним оком, як ворон. Він не дасть нам стати народом, де люди дають імена собакам, утискають інших за колір їхньої шкіри чи ковтають пігулки, підсолоджені фармацевтами, щоб знищити немовля в утробі.

Але чому, спитаєте ви, цей ворон кружляє над пішохідною алеєю Чхосун? Чи не сюди наші громадяни приходять прогулятися, молодь збирається, щоб обтрусити з ніг прах старого світу, і спекотного дня спітнілі годувальниці пропонують тут грудь найкращим немовлятам наших янбанів , щоб підживити малюків? Гострозорий птах опинився тут, громадяни, бо помітив чоловіка, який кинув у кущі щось блискуче, а жменька обірваних сиріт стала битися за ту річ. Той, хто дає гроші сиротам, не лише краде в них самоповагу й дух Чучхе, а й порушує головну заповідь пристойного громадянина - самодостатність.

Придивившись зблизька, ворон помітив, що чоловік розмовляє з жінкою і робить такі жести, які могли означати тільки одне: розробляється певний план. Завтрашній день, громадяни, хвилює нас усіх. Завтрашнім днем займуться наші вожді, і майбутнє слід віддати в їхні руки. Тож тут порушується ще одна заповідь пристойного громадянина - відмова від майбутнього. Саме тоді ворон упізнав порушника. То був командир Ґа - чоловік, який нещодавно встиг порушити всі заповіді пристойного громадянства: вічна самовідданість нашим славним вождям, критика багатства, послух політиці Сонґун, колективне виховання дітей, повсякчасне готування до мучеництва.

І тут, заворожений красою, ворон мало не впав із небес, коли побачив, що жінка, з якою веде розмову той негідний чоловік, - не хто інша, як Сан Мун. Склавши крила, ворон спікірував точно між цією нерівною парою. У дзьобі ворона був лист, і, коли командир Ґа нахилився взяти його, птах підскочив, люто каркнув і вдарив крилами негідника в обличчя. Потім розвернувся до Сан Мун. Вона зрозуміла, що лист у дзьобі птаха призначений їй. Розгорнувши папірець, побачила лише ім’я нашого Великого Керівника Кім