Ключі Марії - Андрій Юрійович Курков

— Обережно, він зламається! — захвилювався Олег. — Дайте, я спробую!

Чернець спокійно сприйняв цей вияв недовіри і опустив руки, залишивши ключ у замку.

— Можемо разом, — запропонував він. — Ви будете штовхати нижню частину кільця праворуч, а я — верхню ліворуч.

Їхні зусилля за кілька хвилин нарешті далися взнаки — ключ розштовхав сміття чи пил, які накопичувався в замку, і двері відійшли на кілька сантиметрів від стіни. Але далі вже довелося докласти зусиль усім трьом чоловікам. Та й то поступалися вони дуже важко. Кожне найменше розширення пройми вимагало нового «потрійного» ривка. Нарешті, отвір виявився таким, що у нього могла увійти людина.

— Можна, я туди пройду? — підступила ближче дівчина.

— Ні, зачекайте! — зупинив її чернець. — Нехай вони спочатку перевірять келію. Нечисті тут не може бути, але...

Олег увійшов першим і підніс до внутрішнього боку дверей. Замок здивував своєю оголеністю — жодної захисної коробки! Тільки залізний механізм.

Чернець тим часом оглядав важкі завіси. Він попросив Олега і Колю відійти, став розхитувати двері назад-вперед. Але йому це було не під силу. І тут йому на поміч прийшла Ріна. Вони удвох взялись за липкий зимний край дверей. За кілька хвилин двері ожили і перестали опиратися.

Чернець підняв підрясник і з кишені джинсів витягнув пластиковий тюбик з довгим носиком і вичавив з нього мастило на всі три завіси.

— Перевірте! — обернувся до Колі і Олега.

— Що перевірити? — не зрозумів Коля.

— Я думав, ви знаєте! — очі ченця примружилися. Вогник від його свічки трохи зловісно блиснув під зіницями.

— Я знаю! Йдемо! — скомандував «брату» Колі Бісмарк. І ввійшов усередину.

Вони почали повільно, опускаючи і піднімаючи запалені свічки, обходити це підземне приміщення, не зовсім орієнтуючись у його розмірі. Олег почав з правої стіни. Він уже був подумав, що нічого тут особливого, крім темряви і тиші, бути не може, коли раптом у світлі свічки на стіні проявився жіночий лик, що був такий схожий на Ріну, саме на ту Ріну, яку він побачив мигцем, уже під землею, дорогою сюди, коли озирнувся. Його свічка, як і тоді, висвітлювала нижній овал обличчя, щоки, ніс, і при цьому світло свічки не добиралось до її очей. Її очі, напевно, зараз зі стіни дивились на нього, але він їх не бачив.

Свічка кинула плямочку тремтячого світла на нішу ліворуч від образа. Ніша була заставлена безліччю незрозумілих, покритих вологим пилом або мохом однакових предметів: чи то фігурок, чи маленьких ваз.

Бісмарк нахилився до них, спробував роздивитися. Захотілося дістати мобілку і ввімкнути ліхтарик. Тоді б відразу все прояснилося!

Але згадалося попередження ченця перед тим, як вони стали спускатись сюди: «У нас тут тільки живе світло! Жодних ліхтариків!» Він сказав це, вручаючи і запалюючи їм свічки.

Олег доторкнувся пальцем до найближчої фігурки, згадавши, що сліпі бачать пальцями. Подушечка потонула в чомусь липкому і м’якому. Потонула і відразу натрапила на твердь. Олег провів по ній пальцем. Відчув, як під силою пальця липкий бруд зрушив з місця. Вогник освітив слід від пальця — жовтий, матовий.

Він провів ще раз, розширив смужку і зауважив, як очищений шматочок невідомої фігурки блиснув, намагаючись відбити вогник свічки.

— Що це? — несподівано прошепотів поруч Коля.

— Потримай ближче! — Бісмарк передав йому свічку, пропустивши питання повз вуха.

Він узяв фігурку двома руками, обережно підняв її, і вже сміливіше почав витирати з неї бруд. Під брудом заблищало золото.

Бісмарк нахилився. У світлі двох свічок він розглядав уже бачений ним колись предмет — золоту фляжечку з двома видимими лицарями на одному коні і з однією невидимою, захованою між ними, захищеною їх спинами і щитами Марією. Олег тепер не сумнівався, що вона там! Він мовби чув голос старого Польського про Марію, яку ховають від небезпеки двоє лицарів. Завжди двоє!

— Посудина? — прошепотів Коля.

Олег кивнув.

У глухій тиші печерної келії несподівано пролунав дивний, низький, вібруючий звук, схожий на спів чоловічого хору, що долинає з-під землі, з-під ніг.

Коля витягнув мобільник. У келії відразу стало світліше.

— «Take it from the left corner! You are out of danger! You have 5 minutes before it’s gone!» («Дістань це з лівого кута! Тобі нічого не загрожує! Якщо за п’ять хвилин не дістанеш, воно зникне!») — прочитав уголос айтішник.

Бісмарк теж нахилився до смартфону. На кнопках під написом стояли вже знайомі слова: «Give up» та «Done».

— Треба перевірити! — поквапив Колю Олег.

Коля несамохіть поліз рукою за ряди брудних фляжечок у лівий кут ніші. Завмер, немов у нього на пальцях були очі, які зараз звикали до темряви.

— Ну що там? — у шепоті Бісмарка почувся нервовий азарт.

Щось брязнуло, і Коля здригнувся. Витяг з ніші довгий темний предмет.

— А ну дай! — Бісмарк, поставивши очищену фляжечку на місце, почав відтирати руками бруд з нової знахідки.

Знахідка заблищала золотом і білим матовим металом. Це був кинджал. З таким самим руків’ям, що й кинджал, яким був убитий Адік. Тільки цей мав рідне булатне лезо.

А Коля знову запхав руку в лівий кут ніші поза фігурки.

— Там ще щось є, — прошепотів він у відповідь на здивований Олегів погляд.

Бісмарк тільки зараз помітив, що обидві свічки стискає у правій руці він. Він не пам’ятав, коли йому передав їх Коля. А Коля тер руками, очищав пальцями від бруду ще якусь маленьку річ. Досить швидко друга знахідка теж заблищала золотом у його брудних руках — сиґнет з уже знайомим символом тамплієрів. Коля вдягнув перстень на безіменний палець і підніс руку до свічок. На тлі брудної руки перстень засвітився ще яскравіше.

— Не в моєму стилі, — промовив він задумливо. — Але прикольно! Залишу!

— Натисни на кнопку! — скомандував Бісмарк.

Коля згадав про смартфон, витягнув його з кишені куртки. Екран з фразою і двома кнопками ще світився. Безіменним пальцем, на якому сидів сиґнет, Коля натиснув кнопку «Done», і на екранчику залишилась брудна плямочка. Екран поміняв світло з зеленого на синій.

— «You are chosen. Join the chosen ones! You have 100 years before you die!» — повідомив екран. («Ти став обраним. Приєднуйся до обраних! У тебе тепер 100 років до смерті!»)

Угорі з’явився ряд зелених лицарів-вершників. Унизу всередині стін фортеці стояла Maria. Michael і Olgerd завмерли під написом, на місці зниклих кнопок.

— Вибору немає! — видихнув Олег, відірвавши погляд від екрану смартфона.

Вони вийшли з печерної кімнати.

— Тут же раніше був монастир? — запитав Бісмарк.

— Тут був, є і буде монастир, — відповів чернець. — Монастир Пресвятої Богородиці. Там все гаразд?

— Ну так, тільки брудно і пилу дуже багато, — відповів за обох Коля. — А що там могло бути не