Таємнича історія Біллі Міллігана - Деніел Кіз

подумала, що в чомусь нападник таки має рацію. Вона ж сама здуру запропонувала його підвезти. Усе, що зараз відбувається, — її провина. Зненацька дівчина схаменулась. Вона зрозуміла: її кривдник якраз і домагається того, щоб вона почувалась винною. Донна колись чула, що ґвалтівники часто вдаються до такої тактики, і твердо вирішила, що не впіймається на цю вудку. «Втім, — думала дівчина, — коли ти безпорадна і до смерті налякана, хлопцеві з пістолетом нічого не вартує переконати тебе в тому, що ти сама в усьому винна».

Вона вирішила змиритися з неминучим. «Зґвалтування — це не найгірше, що могло мене спіткати», — промайнуло в її голові.

— Між іншим, — озвався молодик, перервавши хід її думок, — мене звуть Філ.

Донна вперто дивилась просто перед собою, щоб не бачити його обличчя.

— Я сказав, мене звуть Філ! — гаркнув він.

— Мені байдуже, як вас звуть. Гадаю, я воліла б цього не знати, — похитала головою дівчина.

Філ звелів їй вийти з авто. Обшукуючи її кишені, він зронив:

— Закладаюсь, шо як медсестра ти можеш роздобути багацько «коліс».

Донна не відповіла.

— Лягай на заднє сидіння, — скомандував хлопець.

Залазячи до машини, Донна заторохтіла, мов із кулемета, сподіваючись відволікти його розмовою.

— Ви любите мистецтво? — запитала вона. — Я дуже люблю. На дозвіллі займаюсь гончарством. Знаєте, з глиною працюю.

Вона все говорила й говорила, проте хлопець, здавалось, не чув ані слова з її істеричної балаканини. Він наказав, щоб дівчина спустила білі колготки, і вона була майже вдячна йому за те, що він не принизив її ще більше, змусивши роздягнутись догола.

— У мене нема венеричних хвороб, — кинув він, розстібаючи блискавку на штанях.

Донна сторопіла через те, що йому спало на думку таке сказати. Вона хотіла заверещати йому в обличчя: «Зате в мене їх цілий букет!» Але на той час Донна вже не сумнівалась, що цей тип — душевнохворий, тож боялась його розлютити. Хай там як, хвороби її цієї миті хвилювали найменше. Вона просто хотіла, щоб усе це хутчіш закінчилось.

Донна відчула подив і полегшення, бо молодик зробив свою справу дуже швидко.

— Ти просто неперевершена, — похвалив її він. — Я від тебе шаленію.

Він вийшов із машини, озирнувся навкруги і звелів дівчині повертатися за кермо.

— Це моє перше зґвалтування. Тепер я не тільки бойовик, а ще й ґвалтівник.

Трохи від’їхавши, Донна запитала:

— Можна мені вийти з машини? Я хочу в туалет.

Він кивнув.

— Я не можу, коли на мене хтось дивиться, — сказала вона. — Чи не могли б ви відійти й не маячити в полі зору?

Хлопець вчинив так, як вона просила. Повернувшись до машини, вона помітила, що поведінка ґвалтівника вкотре змінилась. Тепер він був розкутим і навіть жартував. Але вже за мить знову відбулась раптова зміна, і молодик, як і перед зґвалтуванням, почав лякати її своїми погрозами й лихословити.

— Сідай у машину! — гримнув він. — Виїжджай на шосе і їдь на північ. Я хочу, щоб ти зняла для мене готівку за чеками.

Донна хотіла якомога швидше опинитись на знайомій території, тож швидко зметикувала і звернулась до молодика:

— Слухайте, якщо вам треба гроші, то краще буде повернутись до Колумбуса. У суботу вам ніхто не видасть готівку за чеками з немісцевого банку.

Донна чекала на його реакцію й подумки казала собі: якщо він змусить її вирушити на північ по шосе І-71, це означатиме, що він зібравсь у Клівленд, і тоді їй доведеться розбити машину, вкоротивши собі віку й прихопивши з собою на той світ ґвалтівника. Донна почувалася жахливо через те, що він їй заподіяв, і хотіла подбати про те, щоб цей молодик не зміг пожирувати на її грошики.

— Гаразд, — сказав нарешті він. — Їдьмо по І-71 на південь.

Сподіваючись, що він не помітив, як їй відлягло від серця, Донна вирішила ще раз випробувати долю.

— А чому не по трасі 23? Там банки на кожному кроці. Ми встигнемо дістатись до одного з них, перш ніж вони зачиняться на обід.

Хлопець знову пристав на її пропозицію. Донна й досі побоювалась, що він її вколошкає, проте в її душі зажевріла надія: ану ж вийде забити кривднику баки й виплутатись із цієї халепи живою?

— Ти заміжня? — зненацька запитав ґвалтівник.

Донна кивнула. Нехай думає, ніби вдома на неї хтось чекає і її відсутність одразу помітять.

— Мій чоловік працює лікарем.

— І як він?

— Він зараз в інтернатурі.

— Я не це мав на увазі.

— А що ж тоді?

— Який він?

Донна вже було збиралась описати Сідні, але вчасно зрозуміла, що цей тип насправді хоче знати, який її чоловік у ліжку.

— Ви значно вправніший за нього, — відповіла дівчина, сподіваючись задобрити ґвалтівника лестощами. — Схоже, в мого чоловіка якась вада. Він може прововтузитись бозна-скільки часу. Аж не віриться, що з вами все вийшло так швидко і спритно.

Було видно, що її слова надзвичайно його потішили, і Донна зайвий раз упевнилась, що цей молодик — шизофренік, який втратив зв’язок із реальністю. Подбавши про те, щоб він повсякчас був у доброму гуморі, вона, певно, зможе вийти з цієї історії цілою й неушкодженою.

Її супутник удруге обшукав її сумочку, забравши кредитну карту «Мастерчардж», посвідчення медсестри й чекову книжку.

— Я мушу дістати дві сотні доларів, — сказав він. — Декому дуже треба ці гроші. Випиши чек і їдь у свій банк у Вестервілі. Зайдемо туди разом, але навіть не думай викинути який-небудь вибрик, бо я стоятиму за твоєю спиною з пістолетом. Спробуєш втнути якусь дурницю — і я стрілятиму.

Заходячи до банку, Донна тремтіла, мов у пропасниці. Дівчина повірити не могла, що касири не помічали її диких гримас і несамовитого закочування очей, якими вона силкувалась привернути їхню увагу. Але жодна жива душа нічого не зауважила. Донна двічі зняла з картки по п’ятдесят доларів, а тоді банкомат видав повідомлення, що її кредит вичерпано.

Коли вони від’їхали від банку, хлопець ретельно порвав банківські квитанції й викинув клаптики у вікно. Донна подивилась у дзеркало заднього виду й мало не задихнулась: у них на хвості був поліцейський патруль. «Господи, — подумала вона, притиснувши кулак до скроні, — зараз нас затримають за викидання сміття в неналежному місці!»

Помітивши, що вона сидить мов на голках, її пасажир озирнувся й теж побачив патрульний автомобіль.

— Трясця! Нехай тільки ці кляті лягаві до нас наблизяться — і я їм макітри рознесу! Прикро, що тобі доведеться на все це дивитись, але нічого не вдієш. Я їх порішу, і якщо ти щось втнеш,