Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер

— Гаразд, я перекажу все це Данбару, — пообіцяв Йоссар’ян.

— При чому тут Данбар?

— Як це при чому? Адже це його сон!

— Ах, Данбар! — поблажливо всміхнувся майор Тлумачсон, одразу відчувши себе впевненіше. — Б’юсь об заклад, що цей мерзотник Данбар робить усі ті капості, за які потім доводиться відповідати вам, га?

— Він не такий уже й мерзотник.

— І ви ручатиметеся за нього головою?

— Ну, головою, мабуть, ні.

Майор Тлумачсон єхидно посміхнувся й записав у блокноті: «Данбар».

— А чого це ви шкутильгаєте? — зненацька запитав він, коли Йоссар’ян уже прямував до дверей. — І що це за ідіотська пов’язка у вас на нозі? Вам же голову треба лікувати, хіба ні?

— Мене поранено в ногу. Через це я в шпиталі.

— Е ні, голубе, ви в шпиталі не через це, — злісно ошкірився майор Тлумачсон. — Вас поклали до шпиталю тому, що у вас камінь у слинній залозі. Виявляється, ви не такий уже й розумний. Ви навіть не знаєте, з чим вас поклали до шпиталю.

— Мене поклали до шпиталю з пораненою ногою, — стояв на своєму Йоссар’ян.

Майор Тлумачсон у відповідь лиш саркастично реготнув.

— Ну, гаразд, гаразд, привіт вашому Данбарові. І скажіть, нехай неодмінно йому присниться сон, який я вам радив побачити.

Але Данбар страждав від приступів нудоти із запамороченням та хронічної мігрені і відмовився допомагати майорові Тлумачсону. Удосталь було кошмарів у Голодного Джо, який уже встиг відлітати шістдесят завдань і тепер знову чекав наказу про відправку додому, але й він не захотів ділитися своїми снами, коли приходив до шпиталю навідати друзів.

— Невже ні в кого немає підходящого сну для майора Тлумачсона? — бідкався Йоссар’ян. — Я б хотів його чимось утішити. Він такий нещасний.

— Після того, як я дізнався, що вас поранено, мені почав снитися один вельми химерний сон, — висповідався капелан. — Раніше щоночі снилося, як убивають мою жінку, або як вона сама конає… або як умирають мої малята, подавившись чимось смачненьким під час обіду. А от тепер мені сниться, що я пливу під водою, а акула гризе мене за ногу — якраз у тім місці, де у вас пов’язка.

— Чудовий сон! — вигукнув Данбар. — Б’юсь об заклад, майор Тлумачсон буде у захваті!

— Жахливий сон! — закричав майор Тлумачсон. — У ньому є все — і біль, і каліцтво, і смерть. Я певний, що ви приснили цей сон на зло мені. І, знаєте, щиро кажучи, я не певний, що людина з такими мерзенними снами має право служити в армії.

Йоссар’янові здалося, що перед ним миготнув промінь надії.

— Можливо, ваша правда, сер, — тонко зауважив він. — Я от думаю: чи не годилося б мене списати на землю й повернути додому?

— А вам ніколи не спадало на думку, що ваша неперебірливість щодо жінок базується на підсвідомому прагненні вгамувати глибоко прихований страх перед імпотенцією?

— Авжеж, спадало.

— Тоді навіщо ж ви це робите?

— А щоб угамувати глибоко прихований страх перед імпотенцією.

— А чому б вам натомість не знайти собі якесь інше заняття? — співчутливо запитав майор Тлумачсон. — Приміром, риболовлю. Що ви в ній побачили, в цій сестрі Качкіт? Як на мене, то вона аж надто сухоребра. Слизька й кощава. Як риба.

— При чому тут сестра Качкіт? Я її ледве знаю.

— Тоді чому ж ви хапаєте її за бюст? Невже тільки тому, що в неї є бюст?

— Це Данбар її хапає, а не я.

— Ет, ви знову своєї,— вигукнув майор Тлумачсон з кислою зневажливою посмішкою й гидливо кинув олівця на стіл. — Ви що, справді гадаєте, що вам удасться в такий спосіб уникнути відповідальності? Ховаючись за чужі спини? Щось ви мені не подобаєтеся, Фортіорі, зрозумійте це. Зовсім не подобаєтесь.

Йоссар’ян нараз відчув, як у повітрі холодно й вогко запахло небезпекою.

— Я зовсім не Фортіорі, сер, — несміливо прошепотів він. — Я — Йоссар’ян.

— Хто?

— Моє прізвище — Йоссар’ян, сер… Мене поклали до шпиталю з раною в нозі.

— Ваше прізвище — Фортіорі! — з войовничим запалом відпарирував майор Тлумачсон. — Вас поклали до шпиталю з каменем у слинній залозі.

— Ну, годі, облиште, майоре! — не витримав Йоссар’ян. — Повірте, що я все-таки краще знаю, хто я такий!

— Ось вам офіційний військовий документ, — відказав майор Тлумачсон, — і тут чорним по білому написано, хто ви. Ви — Фортіорі. До речі, даю вам дружню пораду: вгамуйтеся, поки не пізно. Вчора ви були Данбаром, сьогодні ви — Йоссар’ян, а завтра скажете, що ви — Вашінгтон Ірвінг. Та ви знаєте, що з вами коїться? У вас безперечне роздвоєння особистості, ось у чім ваше лихо!

— Можливо, тут ваша правда, сер, — дипломатично погодився Йоссар’ян.

— Я знаю, що моя правда! У вас манія переслідування й у вельми тяжкій формі. Ви гадаєте, що всі намагаються заподіяти вам лихо.

— Всі й справді намагаються заподіяти мені лихо.

— От бачите! Всяка влада видається вам надмірною, всякі традиції — застарілими. Ви небезпечний, розбещений суб’єкт, якого годилося б негайно поставити до стінки.

— Це ви серйозно?

— Бо ви ворог народу!

— Та ви що, сказилися?! — загорлав Йоссар’ян.

— Ні, я ще не сказився! — люто ревнув Жлобс у палаті, гадаючи, що він розмовляє майже пошепки. — Кажу тобі, що вчора Голодний Джо бачив їх на власні очі! Він літав до Неаполя, щоб купити на чорному ринку кондиціонери для ферми долковника Пескарта. А в Неаполі — центр підготовки поповнень. Так ось, там зібралися сотні пілотів, бомбардирів і стрільців, які вирушають додому. Адже всі вони виконали по сорок п’ять завдань — і баста! А кілька чоловік, нагороджених «Пурпуровим серцем»,[40] і того менше. Зараз до всіх авіаполків рікою тече поповнення. Зараз кожен, кого призвали до армії, мусить хоч раз побувати за кордоном, навіть інтенданти. Ти що, газет не читаєш? Тепер ми просто повинні вбити його, ось так!

— Тобі залишилося всього два вильоти, — пошепки намагався врезонити його Йоссар’ян. — На біса тобі такий ризик?

— Ризик накласти головою під час цих двох вильотів не менший, — зачіпливо відказав Жлобс хрипким тремтячим голосом. — Перш за все ми мусимо вколошкати його — завтра вранці, коли він їхатиме з ферми. Ось із цієї штуки…

Йоссар’янові очі повилазили на лоба з подиву, коли Жлобс витяг з кишені пістолет і помахав ним у повітрі.

— Ти що, зовсім з глузду з’їхав? — несамовито просичав Йоссар’ян. — Сховай