Дорогі ви, наші цьоцю - Леся Бернакевич

Хоча тітка всю молодість провела в мріях про шлюбний перстень, проте коли нарешті дочекалася пропозиції, то злякалася. При всій спорідненості її й Йосипа душ вона ніколи не забувала, ким є він, а ким – вона. Не будуть же вони постійно в кімнаті переглядати телевізійні фільми й передачі. Коли-небудь він схоче познайомити її з родиною, знайомими. А вона не знала манер, властивих людям його кола, й переживала, що і сама зганьбиться, і чоловіка скомпрометує. До того ж, здобувши сімейний статус, Броня була б змушена автоматично змінити своє життя, наприклад, відмовитися від багатьох звичок, покинути свою оселю. Бо хіба схоче Таратула тулитися в її комірчині, маючи справжній палац? Та й що вона зможе принести туди, за нею жодного посагу!

– Навіщо я вам? – врешті, видавила із себе. – Тільки не переконуйте, що полонила вас. Якщо років двадцять тому, коли була здоровою і молодшою, ніхто не помер від кохання до мене, то тепер і поготів: для природи я уже не цікава…

– Ну, просто я подумав, що вам, слабкій жінці, потрібний поруч сильний мужчина, який захищав би вас, опікувався би… – вирішив виступити в ролі рятівника Таратула.

– Так, ви усі сильні, але лише для себе, – докірливо похитала головою Бурозубка.

– Але ж я – серйозний чоловік, а не якийсь жеребець… – закип’ятився бізнесмен.

– І цю фразу я уже від когось чула, – скривилась Бурозубка. – Хвалилася вівця, що в неї – хвіст, як в того жеребця! Які ви всі однакові!

– Слухай, чого ти хочеш? Яких іще слів тобі не вистачає? – спересердя перейшовши на «ти», засичав спокусник.

– Мені треба достеменно знати, чому ви … маєте намір зі мною … ну … схреститися? – пробурмотіла кохана. – Будьте відвертими, назвіть справжню причину, не брешіть…

Таратула мовчки вирячився на Броню: інша, на її місці, подумав, під стелю на радощах стрибала б, а ця ще й комизиться.

– Ви – самотні і я – самотній, то ж нам буде краще, якщо ми об’єднаємося, – улещав Таратула Бурозубку.

– Хто сказав, що я – самотня? – промовила з викликом у голосі Бурозубка. – Я вже вам казала якось, що у мене є племінник.

Таратула важко перевів дух. Йому не хотілося називати одну зі справжніх причин, що спонукали його на цей крок: боявся образити Броню. Таратула був вражений, що вона навчала в школі багатьох дітей, вивела в люди стількох учнів, а сама ледве животіє на мізерну пенсію. Йому хотілося якимсь чином винагородити таку вчену й благородну жінку бодай на старості.

– Ви би хотіли бути господинею в моєму домі? – шпурнув останнього козиря. Але Бурозубку зовсім не вражали навіть найвитійливіші оселі. Її, що кохалася в живій природі, більше зворушувала житло, скажімо, оси, зведене з … паперу.

Броня згадала грандіозну споруду в околиці вулиці Генерала Чупринки, високі вікна і, зітхнувши, промовила:

– У вас багато прибирати. І хоча я – не білоручка, але літа вже не ті, щоб вдавати із себе кращу, ніж є насправді. Та й господиня з мене ніяка. Ще в молодості пробувала удосконалюватись, а тепер уже ні сил, ні бажання, ні здоров’я до когось пристосовуватись, комусь догоджати…

Раз на три місяці Пасьона вибілювала своє волосся в перукарні «Локон», але не тільки тому, що у ній працювала її приятелька, яка краще знала її голову, ніж інші майстри. Просто у цій голярні ціни були стримані. Не те, що в елітарних салонах, де за одну воду для помивки голови правлять такі гроші, наче вона надходить до санвузла з цілющих купалень Єрусалиму.

Коли помазок розгулявся пасмами волосся Пасьоної, вона, роззираючи з-під гриба піни пергідролю на своїй голові кількох клієнтів у дзеркалі, загледіла … жінку, яка дуже нагадувала цьоцю Броню! Адже це не могла бути цьоця, яка ніколи не користувалася послугами цирульні, позаяк вони їй не по кишені. Крім того, Пасьона була переконана, що тітоньці, либонь, не дуже то є що стригти і накручувати. Бо звикла бачити стару панну у незмінній хустині і без неї її так було важко уявити, як прибиральницю – без швабри.

«Недарма кажуть, що у кожного є двійник», – подумала Пасьона, але цікавість взяла своє, і вона зашепотіла до подруги, витягнувши ноги, як кабачки-цукіні:

– Хто оця особа, що сидить праворуч?

– Ти, певно, газет останнім часом не читаєш, – здогадалася цирульниця.

– Навіщо мені газети? Я у вікно вигляну – і всі новини бачу, – засміялася Пасьона, задоволена своїм дотепом.

– Значить, не все розгледіла, бо тут сталася грандіозна подія: наш гульвіса, той, що Таратула, врешті, одружився!

– Та ну!? З ким!? – підскочила на місці Пасьона так, що у перукарки випав гребінець. Вона на нього ногою наступила (бо вірила у забобон, що якщо підняти упалу річ, не ставши на неї підбором, то у цей день буде зганьбленою), взяла його до рук і знову ним голову постійної клієнтки – чесь-чесь. А тоді, понизивши голос, додала:

– Татарула звінчався з оцією штучкою, про яку ти запитуєш…

– Певно, якась бізнес-вумен!? – поцікавилася Пасьона, перебивши товаришці розповідь про весілля, де, кажуть, співав сам «Дударик», а гостям подавали червону рибу, посипану чорною ікрою!

– Кажуть, вона все життя дітей в школі вчила…. – у півголоса бубніла пані майстрова.

– Та ти що? – вирячилася Пасьона.