Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу

Коли вони грали мелодію, яка відповідала осінній порі, вона, підхоплена вітром з річки, звучала з особливою чарівністю. Тим часом місяць піднявся високо, і його сяйво надавало навколишньому світові небувалої прозорості й чистоти. І саме тоді прибуло ще кілька придворних. Вони приїхали зі столиці, почувши на музичному вечорі від самого Імператора здивування, чому сьогодні, в кінці шестиденного посту, як того вимагав звичай, Ґендзі не було в палаці. Дізнавшись, що Ґендзі заночував в Кацура, той велів Куродо-но бен передати йому листа.

«В селі далекому

За річкою, що сяйво чисте

Місяця відбиває,

Тінь від дерева кацура[389]

Мир і спокій обіцяє...

Заздрю вам...»

Ґендзі попросив вибачення за свою відсутність. А тим часом гості зі столиці, вихваляючи музику на лоні природи, що звучала прекрасніше, ніж у палаці, щораз більше п’яніли. Не маючи при собі речей, якими міг би обдарувати гостей, Ґендзі послав гінця до Ої, щоб попросити щось для скромного подарунку. І пані Акасі негайно прислала все, що зуміла зібрати, — дві коробки із вбранням. Оскільки Куродо-но бен мав відразу повернутися до палацу, йому подарували жіночий одяг.

«Хоч назвою своєю

Селище у горах

Нагадує про сяйво місячне,

Але туман над ним

Висить весь день...»

Видно, Ґендзі натякав, що чекає на приїзд Імператора в Кацура. «Селище у горах...» — вимовив Ґендзі й, згадавши острів Авадзі, процитував слова Осікоті-но Міцуне: «Який близький тепер той місяць...»[390] Дивлячись на нього, багато хто плакав від розчулення.

«Минули дні за днями,

І місяць став так близько,

Що рукою торкнутися можна.

Та невже той самий плив у тумані

Над островом Авадзі, схожим на піну?» —

додав Ґендзі, й То-но цюдзьо відповів:

«У сумовитих хмарах

Загубився ненадовго

Місяць,

Та от тепер, засіявши,

Нам спокій дарує».

А ось що сказав Удайбен, людина вже немолода, один з найближчих прибічників покійного імператора Кіріцубо:

«Покинувши

Піднебесся давно,

Місяць сяйво своє

В якій ущелині

Тепер уночі ховає?»

Інші також мали багато чого промовити, але навряд чи варто все це переказувати.

Розповіді Ґендзі були настільки задушевними й щирими, що столичні гості слухали б його хоч тисячу років, дивлячись на його гарне обличчя. Та оскільки тоді й у сокири встигло б згнити топорище, Ґендзі сказав: «Принаймні сьогодні таки вже пора...» — і всі поспішили збиратися в дорогу. Гості, наділені дарами відповідно до їхніх звань, мерехтіли в тумані немов чудові квіти в саду, справляючи дивовижне враження. Серед супутників Ґендзі були відомі офіцери з Імператорської охорони і видатні музиканти. Деякі з них, явно незадоволені тим, що доводиться їхати, підбадьорили себе народною піснею: «Цей кінь...»[391] — і захоплені слухачі, знімаючи з себе верхній одяг, накидали їм на плечі так, що здавалося, ніби вітер підносив до неба різнобарвну осінню парчу. Коли нарешті вони поїхали, до садиби біля річки Ої довго долинали їхні гучні голоси, додаючи ще більшого смутку пані Акасі. А от Ґендзі болісно переживав, що не написав їй листа на прощання.

Повернувшись додому, Ґендзі трохи відпочив, а потім у Західному флігелі розповів Мурасакі про свою подорож до села у горах. «Мені прикро, що я перебував там трохи довше, ніж обіцяв. Мої приятелі, гульвіси, напросилися до мене в гості й змусили затриматися. О, я сьогодні такий втомлений...» — сказав він і пішов у спочивальню, ніби й не помітивши, що, як завжди, дружина в поганому настрої. «Мабуть, не варто вам порівнювати себе з особою набагато нижчого становища. Ви маєте оцінювати себе трохи вище», — повчав він.

Увечері, збираючись у палац, Ґендзі відвернувся убік і щось поспішно написав на аркуші паперу. «Очевидно, їй...» — здогадалася Мурасакі, краєм ока розгледівши в листі ніжні слова. Її служниці ледве стримували обурення, помітивши, як Ґендзі шепотів щось гінцеві, посилаючи його в дорогу.

Хоча цю ніч він думав провести у палаці, але, занепокоєний поганим настроєм дружини, повернувся додому, хоча й досить пізно. Саме тоді гонець приніс відповідь з Ої. Не в змозі приховати цього листа, Ґендзі прочитав його на очах у дружини й, не помітивши в ньому нічого, що могло б її вразити, сказав: «Розірвіть його або викиньте! Нехай не заважає! Я не в такому віці, щоб розкидати абиде такі листи».

Потім він довго сидів, опираючись на лавочку-підлокітник, і, мовчки дивлячись на вогонь світильника, з любов’ю і ніжністю згадував пані Акасі. Хоча розгорнутий лист лежав неподалік, дружина вдавала, ніби він її не цікавить. «Мені жаль ваших очей, бо нічого не розгледите, якщо прикидатиметеся, ніби не дивитесь», — сказав Ґендзі й від його приязного усміху в покоях немов посвітлішало. Потім, наблизившись до неї, він сказав: «Правду кажучи, я відразу відчув глибоку, пов’язану з поперед­нім життям, спорідненість з цією чарівною дівчинкою, але для її виховання виникнуть перешкоди. Тож я досі не знаю, на що зважитися. Постарайтеся стати на моє місце і допомогти знайти вихід з цього становища. Що можна було б для неї зробити? Чи не могли б ви взяти на себе її виховання тут? Їй скоро буде три роки, коли дитина ще потребуватиме догляду. Побачивши її невинне личко, я зрозумів, що не зможу відмовитися від неї. Найближчими днями я думаю одягти її в мо, і якщо ви не проти, хотів би, щоб ви, як близька їй людина, зав’язали їй шнурки на талії...»

«Хіба могла б я спокійно не помічати, як ви раз у раз підозрюєте мене в ревнощах? — злегка всміхаючись, відповіла дружина. — А от дівчинці, звичайно, я постараюсь сподобатися. У неї зараз такий прекрасний вік!»

Вона дуже любила дітей і тепер думала тільки про те, як би швидше забрати дівчинку до себе на виховання. Однак Ґендзі все ще мучили сумніви: «Що робити? Невже перевезти до себе?» Адже часто їздити в Ої він не міг. Бував там двічі на місяць, коли в храмі, який збудував у Саґа, правилася відповідна служба. Звичайно, це було краще, ніж зустрічатися на мості через Небесну ріку[392] , і хоча пані Акасі змирилася з цим, та хіба вона могла не засмучуватися?

Легенькі хмари

Головні персонажі:

Ґендзі, міністр Двору, 31-32 роки

Пані Акасі, 22-23 роки, кохана Ґендзі

Мурасакі, 23-24 роки, дружина Ґендзі

Монахиня, мати пані Акасі

Ханацірусато, кохана Ґендзі

Великий міністр, колишній тесть Ґендзі

Імператор (імператор Рейдзей), син Фудзіцубо і Ґендзі (офіційно син імператора Кіріцубо)

Монахиня-мирянка Фудзіцубо, 36-37 років

Принц Сікібукьо (Момодзоно), батько Асаґао, брат імператора Кіріцубо

То-но цюдзьо (Ґон-цюнаґон, Дайнаґон, Удайсьо), брат Аої, першої дружини Ґендзі

Омьобу, служниця Фудзіцубо

Ньоґо Умецубо, колишня жриця Ісе (Акіконому), 22-23 роки, дочка Рокудзьо і принца Дзембо, вихованка Ґендзі

Взимку з кожним новим днем життя пані Акасі в оселі біля річки Ої ставало щораз сумнішим, тож, помітивши її пригніченість, Ґендзі пропонував: «Так далі вам жити не можна. Зважтеся нарешті на переїзд до мене», — але вона не погоджувалася, думаючи: «Якщо я туди переїду й остаточно пересвідчуся в його непостійності, то всьому настане кінець. Тоді на кого я зможу нарікати?»