Сибіріада польська - Збігнєв Доміно

— Без бані до дому вас не пущу. Не ваша вина тиняння і біда, але відомо, що за бідного й бродягу кожна балаканина найохочіше держиться. Ви у баню, а ваше лахміття до кип’ятку!

Сташек у по-справжньому корінному російському домі був уперше. До всього приглядався, багато що його тут дивувало, бо було інше, не таке, як у Польщі, у його родинному домі. У першу ніч довго не міг заснути, лежав викупаний на чистому ряднинному простирадлі і з непам’ятних часів наївшись майже досита.

Вранці першою починала поратись бабуня Василиса. Спала одна в найбільшій кухонній кімнаті, на великій руській печі. Були ще дві невеликі кімнати. В одній спала Ніна з сином, у другій замешкали Долини. Батько також просипався рано, крадькома проникав до сінців, щоб помитися. Повертаючись, приносив глечик кип’ятку і, поспішаючи на роботу, покусував шматок хліба. Виходив з дому разом із Ніною.

Згідно з наказом батька Сташек поводився в цьому домі як кролик, пильнував малого Тадека, щоб нічим хазяям, а особливо бабуні, не перешкоджати. З’їдали, що їм батько залишив, виходили у дворик, бігли на Бірюсу ловити рибу, часом вешталися по містечку. До обідньої зустрічі з батьком час їм тягнувся, Шиткіно — то не Калюче, Каєн або бараки, де всі поляки були разом. Тут навколо росіяни, буряти, а свої люди з Каєна живуть розкидані по цілому містечку, навіть невідомо де.

Вєнька Бурмакін, ровесник Сташека, вчився в шостому класі. Був від Сташека трохи нижчий, коренастий і добре годований. Першого вечора навіть словом один з одним не обмінялися. Лише наступного ранку, коли Сташек з Тадеком у дворику гладили собаку, який ластився до них, Вєнька вийшов з дому. Хвилину приглядався до них з-під лоба, потім свиснув на собаку. Собака слухняно побіг на виклик. Вєнька взяв патика і відкинув аж під комірчину.

— Жучко, апорт!

Собака охоче приніс йому патика до самих ніг.

— Жучко, лапу! Жучко, стрибок! Жучко, голос!

Собачка весело крутив хвостом і охоче виконував всі накази. Вєнька зиркав, чи ті нові приглядуються до цього з належним подивом.

— Вчена! — похвалив собаку. — Коли ще з татом ми ходили на полювання, то Жучка дві качки разом уміла з озера на берег прибуксувати.

— Ми також у Польщі мали такого собаку, який вмів пасти корови, навіть додому їх приганяв.

— Як тебе звати? Бо мене — Вєнька.

— Сташек, а мій брат — Тадек.

— Якось не по-нашому... У школу ходиш?

— Тепер ні. Але в Польщі ходив...

— В який клас?

— Пройшов у четвертий.

— Е, я вже у шостий ходжу. А де так російської навчився?

— Так якось сам... Але читати ще не дуже вмію.

— Хочеш, то тобі допоможу? А ти мені польські букви покажеш. Згода?

— Згода.

Сташеку бракувало людей з Червоного Яру. А особливо Здіськи і Едека Земняків, бо їх старі не зрушилися з Каєна. Ну і, беручи в цілому, хотілося йому поговорити по-польськи, бо з малим братиком яка може бути розмова?

Гелю Грубів ну зустрів з кількома дівчатами. Вона витріщеними очима оглядала афішу на фільм. А якогось дня на місцевому базарі наткнулися на Броню Барську.

— А що ви тут робите? — явно зраділа.

— Були у тата на обіді, ну й так собі ходимо...

— А я повертаю з роботи. На три зміни разом з Ільницькою і Баліковою у міській пральні працюємо. О, глянь, які в мене руки від того прання? — Долоні в неї були фіолетові та поморщені. Порилася в гребінній торбі, витягла коржик, мабуть, щойно куплений на базарі, переламала його і частувала. Тадек кинувся на свій шматок, немов зо два дні нічого не їв. Сташек не хотів узяти.

— Дякую. Я був на обіді. Тато працює в пекарні, щодня нам хліб приносить.

— Знаю, знаю, сам мені це говорив. Дякувати Богу, що йому, що вам так пощастило. Але візьми, Стасю, прошу! Попробуй, як на базарі лепьошка смакує. Не бійся, для мене також вистачить, купила того досить.

Відвела їх під самі ворота. Пояснила, де разом з Баліками мешкають і де та пральня, в якій працює. На прощання поцілувала Тадека. А Сташек на всякий випадок волів держатися осторонь.

— То тепер уже знаєш, Стасю, де мене шукати. Приходьте у відвідини, запрошую. А якби вам треба було щось випрати, не соромся, зв’яжи у вузлик, принеси. Адже я у пральні працюю!

— Дякую. Але не треба, бо та тітка Ніна, в якої живемо і яка разом з татом працює у пекарні, сама нам усе пере. А навіщо гладить? І млинцями нас почастувала. Баню тут також маємо, купаємось. А тітка Ніна є добра! Тато також її хвалить і говорить,